Наомі Новік - Ті, що не мають коріння

Сокіл зупинився, насупившись; він був вражений.

— Людина, що затримується в Пущі на ніч, у будь-­якому разі…

— Вона заражена? — спитав його принц, вимовивши кожне слово різко та жорстко. Сокіл повільно повернувся й подивився на Касю — уперше дійсно подивився на неї — та, спантеличений, повільно зморщив лоба. Я поглянула на Дракона, майже не наважуючись сподіватися, та все одно сподіваючись: якщо вони будуть готові послухати…

Але Дракон не дивився ні на мене, ні на Касю. Він дивився на принца, і обличчя в нього було похмуре, як камінь.

Сокіл негайно заходився її перевіряти. Він вимагав зіл­ля з Драконових запасів і книжок з його полиць; по це все Дракон, не сперечаючись, посилав мене. Решту часу Дракон наказав мені лишатися на кухнях; я спершу подумала, що він має намір, шкодуючи мене, не дати мені подивитися на випробування — деякі з них були такі ж жахливі, як і чари, які крадуть дихання та які він застосував до мене після мого повернення з Пущі. Навіть у кухнях мені було чути наспіви й тріскотіння Соколових чарів, які проходили вгорі. Вони лунали у моїх кістках, наче то вдалині грали на великому барабані.

Але третього ранку я мигцем побачила себе на боці одного з великих мідних чайників і помітила, що я — неохайна задрипанка: через гуркіт нагорі та все своє хвилювання за Касю я не додумалася нашептати собі якийсь чистий одяг. Я не здивувалася, що на мені набралося багацько плям, бруду і так далі, мені також було байдуже; але Дракон нічого не сказав. Він уже не раз спускався до кухонь, аби сказати мені, по що піти. Я витріщилася на відображення, а коли він спустився наступного разу, швидко сказала:

— Ти тримаєш мене подалі?

Він зупинився, ще навіть не зійшовши з нижньої сходинки, та промовив:

— Звісно, я тримаю тебе подалі, ідіотко ти така.

— Але ж він не пам’ятає, — сказала я, маючи на увазі принца Марека. Вийшло тривожно й запитливо.

— Згадає, щойно отримає якусь можливість, — сказав Дракон. — Це для нього занадто важливо. Не плутайся під ногами, поводься як звичайна служниця та не використовуй чари там, де тебе може побачити він або Соля.

— З Касею все гаразд?

— Звичайно, — запевнив він. — Турбуйся про це в останню чергу: тепер нашкодити їй значно важче, ніж звичайній людині, а Соля не є вкрай тупим. Хай там як, він дуже добре знає, чого хоче принц, а за інших рівних умов він волів би дати йому це. Піди візьми три пляшки ялинового молока.

Що ж, я не знала, чого хоче принц, і мені не подобалася думка про те, що він це отримає, хоч чим це є. Я пішла до лабораторії по ялинове молоко — це було зілля, яке Дракон варив з ялинкової хвої і яке в його руках перетворювалося на молочно-білу рідину без запаху, хоча той єдиний раз, коли він спробував навчити мене його робити, у мене вийшло лише мокре смердюче місиво з голок і води. Воно затримувало чари в тілі; його додавали до кожного цілющого зілля та до «кам’яної шкіри». Я занесла пляшечки вниз, у велику залу.

Кася стояла посеред кімнати, всередині складного подвійного кола, накресленого на підлозі розтовченими у солі травами. Їй на шию вдягли важкий нашийник, схожий на ярмо для волів, із заліза з чорними ямками, на якому були вигравіювані яскравими сріблястими літерами чародійські письмена, а з нього до скутих зап’ястків звисали ланцюги. Вона не мала навіть стільця, щоб посидіти, і він мав би зігнути її навпіл, але вона невимушено стояла під ним, випроставшись. Коли я ввійшла в кімнату, вона злегка всміхнулася мені: «Зі мною все гаразд».

Сокіл мав утомленіший вигляд, ніж вона, а принц Марек саме тер собі обличчя, широко позіхаючи, хоча він лише сидів у кріслі та дивився.

— Он туди, — промовив у мій бік Сокіл, махнувши рукою на свій захаращений робочий стіл, і більше не звернув на мене уваги. Дракон сидів у своєму високому кріслі та різко глянув на мене, коли я завагалася. На знак непокори я поставила пляшечки на стіл, але не пішла з кімнати — відступила до одвірка й стала спостерігати.

Сокіл ввів у пляшечки заклинання очищення, три різних заклинання. Він працював з якоюсь різкою прямотою: там, де Дракон складав із чарів нескінченні хитромудрі конструкції, Сокіл проводив пряму лінію. Але його чари працювали в той самий спосіб: мені здавалося, що він лише обирає інший шлях з-поміж багатьох, не блукаючи поміж дерев, як я. Він передав пляшечки на той бік лінії Касі залізними лещатами — просуваючись уперед, він, здавалося, ставав обережнішим, а не недбалішим. Коли вона пила їхній вміст, кожний сяяв крізь її шкіру, і це сяйво затримувалося, не зникало; випивши всі три, вона вже освітлювала всю кімнату. У ній не було жодного сліду тіні, не лишалося жодної маленької, легенької ниточки зараження.

Принц сидів у своєму кріслі, зігнувшись, з великим келихом вина, безтурботний і легковажний, але тепер я помітила, що вино було зовсім непригублене, а він не зводив очей з Касиного обличчя. Мені аж руки засвербіли сягнути по чари — я б радо вдарила його по обличчю, просто щоб не дати йому дивитися на неї.

Сокіл довго й пильно дивився на неї, а тоді дістав із кишені свого камзола пов’язку та зав’язав нею собі очі; вона була зі щільного чорного оксамиту, оздобленого срібними літерами, та достатньо велика, щоб закрити йому чоло. Надіваючи її, він щось пробурмотів; літери засяяли, а тоді у масці просто над центром його чола відкрилося вічко. З нього виглядало одне око — велике, дивної форми, округле; кільце довкола величезної зіниці було настільки темним, що воно здавалося майже всуціль чорним із невеличкими прожилками срібла. Він підійшов до самісінького краю кола та спрямував його пильний погляд на Касю — угору та вниз — і тричі обійшов її по колу.

Нарешті він відступився. Заплющилось око, тоді — вічко, і він підняв тремтячі руки, щоб зняти пов’язку, обмацуючи вузол. Він зняв її. Я мимоволі витріщилася на його чоло: там не було жодних ознак ще одного ока, та й узагалі жодної позначки, хоча його власні очі сильно налилися кров’ю. Він важко опустився у своє крісло.

— Ну? — різко вимовив принц.

Якусь мить Сокіл не казав нічого.

— Я не можу знайти ознак зараження, — нарешті знехотя відповів він. — Не буду присягатися, що воно відсутнє…

Принц не слухав. Він уже встав і підняв зі столу важкий ключ. Перетнувши кімнату, він наблизився до Касі. Блискуче світло в її тілі згасало, але ще не зникло; він перетнув соляне кільце, трохи розмазавши