Кеннет Грем - Вітер у верболозі

тупотіння трохи вщухли, і можна було розібрати чийсь Один голос:

— Не затримуватиму довго вашої уваги (схвальне пожвавлення), але перш ніж я опущу своє сідало на його сідало (веселий гамір), хочу сказати кілька слів на честь нашого люб’язного хазяїна пана Жаби. Ми всі знаємо Жабу! (Голосний сміх.) Доброго Жабу, чесного Жабу, доброчесного Жабу! (Захоплений вереск.)

— Пустіть мене до нього! — Жаба аж заскреготів зубами.

— Зажди хвилиночку! — ледве втримав його Борсук. — Усім приготуватися!

— ...дозвольте мені заспівати вам пісеньку, — говорив далі той самий голос, — яку я склав про Жабу (тривалі оплески).

І тоді Головний Тхір — бо то був він — завів тонко і верескливо:

Ішов Жаба напідпитку,

Ще й по вулиці гуляв...

Борсук випростався, міцно схопив свою дебелу ломаку обома лапами, обвів поглядом товаришів і вигукнув:

— Пора! За мною!

І навстіж розчинив двері.

Лишенько!

Яким скавчанням, вискотом та писком сповнилася зала!

І не дивно, що перелякані тхори шмигонули мерщій під столи чи пострибали мов навіжені у вікна! Не дивно, що куниці метнулись у нестямі до каміна та й позастрявали в димоході! Не дивно, що столи та стільці поперекидалися шкереберть, а скло й порцеляна брязнули скалками на підлогу — бо невимовна паніка охопила всіх тієї жахливої миті, коли четверо Героїв увірвалися сюди як гнівні месники! Могутній Борсук з настовбурченими вусами, чий величезний кийок з! свистом розтинав повітря; Кріт, чорний та зловісний, який розмахував міцним дрючком і вигукував моторошний бойовий клич: «Вперед, Кроти!!!»; Щур, завзятий і нестримний, чий шабельтас аж розпирало від зброї усіх розмірів та зразків; осатанілий Жаба, який від люті за ображену гідність роздувся так, що став удвічі більший за самого себе, носився по кімнаті й вибухав страшними прокльонами, від яких у ворогів холонули печінки!

— «Ішов Жаба напідпитку»! — верещав він. — Зараз ти у мене нап’єшся! — І посунув прямо на Головного Тхора.

їх було тільки четверо, але нажаханим тхорам видавалося, що всю залу заповнили потвори — чорні, сірі, брунатні, жовті; вони застрашливо гикають і розмахують велетенськими ломаками: і тхори навіть не подумали боронитися — кинулися, розпачливо зойкаючи, тікати в різні боки, через вікна, димохід — аби лише уникнути тих жахливих дрючків.

Сутичка тривала недовго. Четверо друзів гасали по залі й щоразу, тільки-но звідкись висувалася голова, били по ній кийком; за кілька хвилин приміщення було звільнено. Крізь розбиті шибки до їхніх вух долинали зойки наляканих тхорів, що тікали через луг; та на підлозі лежали дюжина чи дві повержених ворогів, яким Кріт діловито надівав наручники. Борсук, стомлений марудною працею, зіперся на дрючок і втер доблесне чоло.

— Кроте, — мовив він, — золотий ти мій хлопчино! А збігай-но поглянь, що там поробляють твої дружки — куниці-вартові. Думаю, через твою витівку у нас сьогодні з ними великого клопоту не буде!

Кріт шаснув у вікно; а Борсук звелів Щурові й Жабі поставити перекинуті столи, визбирати в смітті на підлозі ножі та виделки, тарілки та склянки й пошукати чогось їстівного на вечерю.

— Мені таки захотілося вже трохи попоїсти, — сказав він по-простацькому, як завжди. — А ти, Жабо, ворушися, та веселіш! Ми ж відвоювали твою оселю, а ти нас навіть бутербродом не почастуєш.

Жаба трохи образився, що Борсук його не похвалив, як ото Крота, і не сказав, що він теж хлопець хоч куди й бився славно, бо сам Жаба був страшенно задоволений собою, особливо тим, як упорався з Головним Тхором, одним ударом дрючка перекинувши того через стіл. Та все ж він «заворушився», а з ним і Щур, і скоро вони знайшли на скляному тарелі джем з ягід гуави, далі холодне курча, копчений язик, від якого було відрізано тільки невеличкий шматочок, трохи бісквітів, банку салату з омарів, а в буфетній — повен кошик французьких булок, чимало сиру, масла та сельдерею. Вони саме збиралися сісти до вечері, коли у вікно, задоволено хихикаючи, видерся Кріт з оберемком рушниць.

— Кінець, — доповів він. — Як я зрозумів, усе було так. Тільки-но вартові куниці, вже й так добряче наполохані, почули зойки, верещання — словом, весь той гвалт у залі, деякі з них покидали рушниці й дали драла. А решта постояли ще трохи, та коли на них лавою посунули тхори, вони подумали, що їх зраджено.

Куниці зчепились із тхорами, а ті стали пробивати собі дорогу, щоб утекти, — отож лупцювали, кусали, дряпали одне одного й котилися в тій бійці далі й далі, поки мало не всі попадали у річку! Так чи інакше, але тепер там їх не лишилося й сліду; от я й позбирав їхні рушниці. Так що все гаразд!

— Незрівнянний, дивовижний звір! — мовив Борсук, жуючи курча з бісквітами.

— Ну от, є ще одна справа, Кроте, яку я хотів би тобі доручити, перш ніж сядеш з нами вечеряти. Я б тебе не турбував, та напевне знаю, що коли ти візьмешся до діла, то таки зробиш його, і я лише мрію, щоб те саме міг сказати про кожного з вас. Послав би Щура, так він же в нас поет... Зроби ось що: збери оцих паскудників на підлозі і заведи нагору. Хай ретельно приберуть у спальнях, дадуть там лад, щоб усе було пристойно. Дивись, щоб добре підмели під ліжками й поміняли простирадла та наволочки і не забули відгорнути ріжок ковдри — ти ж бо знаєш, як це робиться; а ще приготували в глеках гарячу воду й поклали чисті рушники і шматочок мила в кожну кімнату. А потім, як захочеш, можеш надавати їм добрячих стусанів і випровадь їх через задні двері, щоб наші очі їх більше не бачили. Тоді приходь і сідай до столу, покуштуй копченого язика. Він пречудовий. А тобою, Кроте, я дуже задоволений.

Справний Кріт підняв кийка, вишикував полонених у ряд, гримнув: «Праворуч! Кроком руш!» — і повів ту команду на верхній поверх. Незабаром він з’явився знову і, сміючись, сказав, що кімнати прибрано, аж блищать.

— А стусанів я тхорам не давав, — докинув Кріт. — Їм і так сьогодні надто перепало