Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

дзеркальні дверцята холодильника. Її широкий чорний ніс тицьнувся в скло, і перед відьмою у всій своїй красі постала вона сама, її людське тіло, що закінчувалось собачою головою. Точнісінько як один із людожерів-песиголовців, що раніше снилися Ірці в жахливих снах.

Вона жалібно заскавчала, а хазяїн персня голосно розреготався злим сміхом:

— Що, не подобається? Звикай, тепер ти залишишся такою назавжди! І будеш ховатися, заб’єшся в якусь щілину, аби люди не бачили твоєї мерзенної подобизни! Тобі вже ніколи не виконати своєї місії! Ніколи! Я посаджу тебе на повідок!

Продовжуючи тримати дівча за горло, він поворухнув батогом, і той обернувся на товсту змію.

Пальці на Ірчиному горлі стиснулися ще міцніше, змушуючи її судорожно хапати повітря роззявленою пащею. Між зубами тицьнулося щось холодне, слизьке, огидне…

Хазяїн персня засунув змію дівчинці до рота й тепер обома руками діловито закручував лускате тіло навколо Ірчиної голови, неначе вудила, монотонно примовляючи:

— Гадюкою поганяю, вужакою загнуздаю…

Дівчина заборсалась, здригнувшись від нудоти й намагаючись виштовхнути змію з рота. Але власник рубінового персня тримав міцно.

Ірка відчувала, як усередині неї закипало щось скажене, шалене, готове одним рухом розірвати ворога на шматки… Але вирватися назовні воно не могло. Крижаний холод змії сковував цей шалений вогонь усередині Ірчиного тіла, змушуючи дівча звиватися в моторошних конвульсіях.

Змія почала важчати. Вона ставала холодною… і твердою, оберталася на камінь, назавжди приковуючи Ірку до її потворної подобизни. Живою залишалася тільки зміїна голова, що сяк-так рухалася, але ось-ось мала скам’яніти й вона.

— Чудовиськом залишаю, навіки…

Закінчити хазяїн персня не встиг. Щось волохате стрибнуло на його пику. Ірці здалося, що з антресолі випала зимова шапка. Але тут шапка випустила пазурі й із розгону встромила їх гостеві просто в пику. Залунав дикий крик. Хазяїн персня відпустив Ірку, обома руками хапаючись за скривавлену фізіономію. Зимова шапка ще раз пройшлася пазурами по супротивнику й елегантно перелетіла на Ірку.

Дівчинці враз полегшало… Давлячись і задихаючись, вона почала випльовувати кам’яні крихти з рота. А біля її ніг лежали шматочки розколотої статуї змії. Без голови. Зміїна голова недбало звисала з котячої пащі.

Ірчин супротивник прибрав руки від добряче подряпаної фізіономії.

— Ш-ш-ш-ш! — з кривавих губів злетіло розлючене шипіння, змушуючи Ірку насторожено прищулити вуха.

Хазяїн персня кинувся на дівчинку.

Одним стрибком Ірка відскочила вбік, наштовхнулась на холодильник і тицьнула пальцем на клавішу автомата для льоду.

Десятки кубиків, тьмяно поблискуючи, висипалися на підлогу. Ноги в прибульця роз’їхалися, і він упав долілиць. Весело обдаючи його уламками битого скла, звалилася полиця. Ірчин ворог важко підвів голову.

— Взяти її! — прохрипів він.

На підлозі почулося тихе шипіння. Легко посуваючись між розсипаним льодом й битим склом, до Ірки діловито повзли маленькі змійки.

Кіт злетів у повітря в високому стрибкові. Забувши про свою відразу до собачого племені, він скочив Ірці на голову, а звідти стрибнув прямо на люстру.

Ірка позадкувала й застигла, притиснувшись спиною до холодильника. Гойдаючись на люстрі, кіт грізно занявчав… Змії наближалися. Від в’юнкого руху гнучких тіл, Ірку почало нудити, вона висунула язик, сподіваючись позбутися огидного присмаку в роті. Тим часом у її душі розгорявся шалений вогонь. Ірка відчувала, як він пече під шкірою. На кінчиках її пальців знову з’явилися гострі хортячі пазурі.

— Поганий, поганий собака! — насилу відриваючись від підлоги, хазяїн персня схопив одну зі змій і кинувся на Ірку.

Дівча ухилилося. Ворог урізався лобом у холодильник.

«Банг!» — сумно загув агрегат.

Ірка завила. Гад, зламає — знову їй доведеться старий щотижня розморожувати!

Вогонь усередині дівчинки ставав просто нестерпний, неначе від гніву в неї раптово підскочила температура. Шерсть на морді стала гарячою, тіло вигнулося. Ірці здалося, що вона чує, як, обертаючись, заскрипіли її власні кістки…

Тонкі сильні ноги хорта вдарили об підлогу. Жовтогаряче полум’я бризнуло з-під пазурів і хвилею прокотилося по кімнаті. Змії спалахували смолоскипами й миттю згорали, засичавши, немов мокрий хмиз у багатті.

Язики вогню затанцювали метеликами над гладенькою чорною шкірою величезного, на людський зріст, хорта. Посмішка на губах ворога ще трималась, немов примерзла, але червоне світло в очах згасло, й тепер там був лише страх! Хазяїн персня відскочив далі від вогню й шкопиртнув об непритомну бабцю. Потім наштовхнувся на кухонний стіл. Той захитався. Мікрохвильовка поповзла до краю.

Та чого ж цей гад до техніки причепився! Ірка влучним поштовхом носа посунула мікрохвильовку на місце, розвернулася в стрибкові й упала ворогу, що почав був тікати, на плечі, зваливши його на підлогу. Ікла зависли над стриженою потилицею.

Зі справжньою зміїною спритністю хазяїн персня якимось чином вислизнув з-під пазурів. Ірка на мить сторопіла. Незваний гість кинувся до дверей. Дівчинка оскаженіло зиркнула вслід ворогу й із подивом побачила, як перед її мордою з’явилася вогняна куля, що полетіла прямісінько в спину втікачеві. Той кинувся на підлогу. Куля з розгону врізалася в кухонні двері, зірвавши їх з петель. Хазяїн персня стрімголов викотився в коридор і широкими стрибками поскакав геть.

Ірка кинулася слідом. Вибігла на подвір’я. Ворог з останніх сил мчав до хвіртки. Зрозумівши, що здобич зараз утече, Ірка розчаровано завила й прямісінько з ґанку кинула своє тіло вперед. Вона приземлилася на доріжку якраз за спиною втікача. Той на бігу озирнувся… Йому в обличчя, стікаючи слиною, вперлися гігантські ікла розлюченої хортиці.

Обличчя ворога сповнилося неймовірним жахом, і він помчав іще швидше! Ірка тільки й побачила, як попереду промайнув розмитий контур утікача, ну точнісінько як у мультиках!

Утече! Вона розпласталася в стрибку, навмання клацнувши щелепами. Зуби вп’ялися в щось жилаве. І рідина з огидним запахом потекла їй у горло.

Людина закричала… смикнулась…

Хапаючись обома руками за сідниці, з яких на доріжку стікали краплі напрочуд темної, паруючої крові, хазяїн персня біг далі.

Ірка застигла, тримаючи в зубах видертий шматок. Усвідомлення того, що ж саме вона відкусила, повільно пробивалося в мозок крізь безліч заплутаних думок. Яскраві кольори вересневого саду боляче вдарили по очах.

Похитуючись, дівча стояло на гравійній доріжці перед будинком. По її підборіддю, розпливаючись на футболці, стікали краплі темної рідини, що смерділа сірководнем.

Ірка опустила очі й зрозуміла: з її власного рота стирчить укритий слизом шматок лускатої шкіри.

«Блумс!» — горло у відьмочки судорожно здригнулося.

Вирваний шмат випав на гравій. Ірка вдихнула огидний запах, у голові в неї запаморочилося, а вогонь у тілі змінився на озноб. Липка грудка нудоти підкотилася до горла. Її знудило прямісінько на грядки з огірками.

Розділ 5

Одна голова добре, а три — далі нікуди