Волтер Айзексон - Стів Джобс

дозволу клонувати продукцію Macintosh. Новий, повний сил директор із маркетингу в Macintosh, Майк Мюррей запропонував ліцензування програми у приватній записці до Джобса у травні 1982 року. «Нам би хотілося, щоби Macintosh став стандартом індустрії, — писав він.

— Заминка, звичайно ж, у тому, що потрібно купувати технічне забезпечення Macintosh, щоби повністю відчути перевагу комп’ютера. Рідко (якщо взагалі коли-небудь) будь-яка компанія могла створити та підтримувати широкі стандарти індустрії, які не можуть використовуватися іншими виробниками». Його пропозицією було ліцензування операційних систем Macintosh для Tandy. У магазині від Tandy — Radio Shack — чекали на інших клієнтів, і тому, як казав Мюррей, продажі Apple не особливо постраждають. Однак Джобс був рішуче проти такого плану. Його підхід до справи означав, що Macintosh залишиться контрольованим і відповідатиме певним стандартам. Та, як і перестерігав Мюррей, Macintosh буде важко зайняти місце стандарту в індустрії у світі, наповненому клонами IBM.

Машини року

Спливав 1982 рік, і Джобс переконав себе у тому, що він стане Людиною року за версією Time. Якось він прийшов до офісу «Фортеці Texaco» з керівником відділення часопису в Сан-Франциско Майклом Моріцом і переконав колег дати Моріцу інтерв’ю. Але на обкладинці часопису таки був не Джобс. Натомість головний редактор обрав зображення комп’ютера для кінцевого випуску року і назвав його «Машини року».

Поряд із головним матеріалом у часописі була розповідь про Джобса, базована на репортажах Моріца і написана Джеєм Коксом — редактором, який зазвичай писав про рок-музику. «З його м’якими продажами та сліпою вірою, якій би позаздрили давні християнські мученики, це — Стівен Джобс, котрий ширше, аніж хто інший, відкрив двері і впустив у них персональні комп’ютери», — йшлося у статті. Матеріал був хорошим, та подеколи настільки жорстким, що Моріц (після того як написав книгу про Apple I став партнером у фірмі Sequoia Capital із Доном Валентайном) відмовився від неї, стверджуючи, що його стаття була «перекручена, відфільтрована й отруєна бензолом пліток редактором у Нью-Йорку, завданням якого було робити замітки про непередбачуваний світ рок-музики». У статті містилася цитата Бада Трібла про «ефект викривлення реальності» і зазначалося, що «час від часу Джобс міг розплакатися на зборах». Але найкраща цитата напевно була від Джефа Раскіна. Джобс, як говорив він, «став би чудовим королем Франції».

Збентеженню Джобсу додавало й те, що у часописі з’явилася згадка про його доньку, яку він не визнавав, — Лізу Бреннен. Він знав, що це Коткі розповів про Лізу, і вилаяв його на виробництві Macintosh перед усіма працівниками.

— Коли репортер із Time мене запитав, чи є у Стіва донька Ліза, я відповів, що так, звичайно, — пригадував Коткі. — Друзі не дозволяють своїм друзям заперечувати, що вони є батьками своїх дітей. Я не збираюся дозволяти своєму другові поводитися, як козел, і заперечувати своє батьківство. Джобса це дуже зачепило, він страшенно лютував і при всіх сказав, що я його зрадив.

Але найдужче Джобса образило те, що його не обрали Людиною року. Згодом він мені розповів таке:

Time вирішив запровадити звання «Людина року», а мені було 27 років, і подібні речі були важливими для мене. Я вважав, що було б круто опинитися на обкладинці часопису. Вони відіслали Майкла Моріца, щоби він написав про мене. Ми були однолітками, а я вже домігся успіху і бачив, що він заздрить. Він і написав ту жахливу статтю, а редактори в Нью-Йорку, прочитавши той матеріал, сказали: «Ми не можемо зробити цього чоловіка Людиною року». Було по-справжньому боляче. Але для мене це стало хорошим уроком. Це навчило мене ніколи наперед не захоплюватися подібними речами, а особливо у пресі, яка є цирком. Вони прислали мені номер швидкісною поштою, і пригадую, що відкривав пакунок, очікуючи побачити свою мармизу на обкладинці, але там було зображення комп’ютера.Я тоді подумав: «Що?!». Потім почав читати статтю, і вона була настільки жахливою, що я розплакався.

Насправді немає фактів, які б доводили, що Моріц заздрив чи навмисне зробив неправдивий матеріал. І Джобса тоді навіть не збиралися називати Людиною року, незважаючи на те, що він на це сподівався. Старші редактори того року (я був на той час молодшим редактором) уже давно вирішили обрати комп’ютер, а не людину, і вони кілька місяців тому отримали завдання, що світлина архітектурного мистецького виробу від відомого скульптора Джорджа Сіґала має прикрашати першу сторінку. Тоді редактором часопису був Рей Кейв.

— Ми ніколи навіть не розглядали кандидатури Джобса, — говорив він. — Комп’ютер неможливо персоніфікувати, і тому ми вирішили обрати неживий предмет для обкладинки журналу.

Apple запустив Lisa у січні 1983 року — за рік до того часу, коли був готовий Macintosh, — і Джобс віддав п’ять тисяч доларів, на які він бився об заклад із Каучем. Хоча Джобс і не був у команді зі створення Lisa, він, як голова Apple і людина з обкладинки, вирушив до Нью-Йорка, щоби зробити рекламу проекту.

Він навчився у свого фахівця з піару Реґіса Мак-Кени, як роздавати ексклюзивні інтерв’ю у драматичній манері. Репортерів проводили на годинне інтерв’ю з ним у номері готелю «Карлайл» по черзі. У номері на столі, серед зрізаних квітів, красувався комп’ютер Lisa. Згідно з рекламним планом, Джобс мав фокусуватися на Lisa й не згадувати Macintosh, адже розмови про Macintosh могли знизити цінність Lisa. Але Джобс не міг утриматись. У більшості статей, базованих на його інтерв’ю того дня — в Time, Business Week, Wall Street Journal і Fortune, — згадувався Macintosh. «Пізніше цьогоріч Apple випустить менш потужну та дешевшу версію Lisa — Macintosh, — йшлося у матеріалі у Fortune. — Джобс сам керував тим проектом». A Business Week цитував Джобса: «Коли його випустять, Macintosh стане найпрекраснішим комп’ютером у світі». Він також визнав, що Macintosh і Lisa не будуть сумісними. Це було схоже на смертний вирок для Lisa.

Lisa і справді померла повільною смертю. За два роки її знімуть із виробництва.

— Вона була надто дорогою, і ми намагалися продати її великим компаніям, коли насправді спеціалізувалися на продажах клієнтам, — згодом казав Джобс.

У Джобса з’явився промінь надії, адже за кілька місяців після запуску Lisa стало очевидно, що Apple мусить натомість покладати надії на Macintosh.

Будьмо піратами!

Команда Macintosh росла, й у середині 1983 року вони були змушені переїхати з «Фортеці Texaco» до головної будівлі Apple на Бендлі-драйв і повністю оселитися у Bandley-З. Будівля мала вестибюль із відеоіграми у формі атріуму. Барел Сміт і Енді Герцфельд вибирали відеоігри. У вестибюлі також була стереосистема на компакт-дисках