Рубен Гримар - Світозар Відроджений. Том 1, Рубен Гримар

Глава 20

Зорепад

Зорепад діяв швидко й методично. Він не міг дозволити собі зволікання. Кам’яний ліс був небезпечним місцем навіть для досвідчених мисливців, і якщо він хотів знайти Миланку, слід діяти негайно.

Зимове повітря було холодним, але він майже не відчував цього. Лише напруження, яке не відпускало його з того моменту, коли він побачив обгорілий клаптик паперу.

Його кроки були рішучими, коли він пройшов до своєї кімнати. Усередині було напівтемно — лише кілька смолоскипів кидали слабке світло на кам’яні стіни.

Зорепад відкрив скриню з бойовими обладунками, швидко перебираючи речі. Йому потрібно було взяти лише найнеобхідніше — те, що не стане тягарем у дорозі.

Екіпірування:

Шкіряний піддоспішник, легкий, але міцний, що не сковував рухів.

Металеві наручі та поножі — мінімальний захист, який не обмежує швидкість.

Набір малих зілля для відновлення сил та зняття отруєння — у Кам’яному лісі могли чекати будь-які пастки.

Зорепад швидко закріпив все на собі, відчуваючи, як спорядження стає частиною його самого. Звичайні воїни витрачали роки на те, щоб звикнути до балансу броні й зброї, але йому цього не потрібно було. Досвід Світозара керував його діями, наче рефлекси, напрацьовані десятиліттями битв.

Але головним було інше — транспорт.

Він підійшов до масивної дерев'яної скрині в кутку кімнати та повільно відкрив її. Усередині, складений акуратними шарами, лежав килим-літак — магічний артефакт, що дозволяв польоти на великій швидкості. Багато хто міг лише мріяти про такий засіб пересування, адже для його активації потрібно було мати значний рівень культивації. Звичайний лицар або навіть барон не зміг би його використати без виснаження сил.

Але Зорепад більше не був лише юним спадкоємцем графа. Він був носієм пам’яті та сили Світозара, князя та воїна, який не тільки перемагав у битвах, а й створював унікальні магічні артефакти. Він пам’ятав кожен розрахунок, кожну формулу, кожне правило енергетичного балансу. І тепер ця пам’ять належала йому.

Зорепад опустив руку на тканину, відчуваючи, як слабке пульсування магічної енергії відгукується десь у глибинах його свідомості. Він знав, що це був лише тренувальний килим-літак — базова модель, створена для навчання молодших аристократів у магічних академіях. Він не мав усіх переваг бойових чи розвідувальних версій, не міг розвивати надзвичайну швидкість або довго витримувати польоти на висоті. Але для його потреб цього було достатньо.

Він простягнув руку, торкнувшись тканини. На перший погляд це був звичайний темний матеріал із золотистими нитками, що утворювали древні символи. Але як тільки його пальці торкнулися візерунка, килим здригнувся, а потім почав повільно оживати. Магічні письмена запульсували світлом, реагуючи на дотик.

Зорепад відчув, як енергія килима почала тягнути його власну. Звичайний лицар витратив би усі свої сили лише на один політ. Але він знав, як правильно розподілити потоки. Глибокий вдих. Видих. Його свідомість занурилася в енергетичний потік, і він майже інстинктивно почав контролювати витрати.

"Менше втрат, чіткіший баланс," – промайнуло в голові.

Він вловлював кожну зміну в струменях енергії, контролював її, як вправний ремісник. Через кілька секунд магічний артефакт стабілізувався, підлаштовуючись під його рівень. Витрати були мінімальними, а контроль – повним.

Навіть якщо це був усього лише тренувальний зразок, для нього цього вистачить. Він не мав часу чекати, не мав розкоші шукати щось краще. Йому потрібен був транспорт, і цей килим був найкращим варіантом у наявних умовах.

Глибокий вдих. Він торкнувся символів, змушуючи їх світитися м'яким сріблястим сяйвом. Тканина під його руками здригнулася, немов прокидаючись від довгого сну.

Зорепад зупинився, знов перебираючи речі, які мав узяти із собою. Йому бракувало хмарного кільця — зручного артефакту для зберігання речей, який колись був звичним навіть для нижчої аристократії, а тепер вважався рідкістю, доступною лише обраним дворянам.

Він уперше по-справжньому замислився над тим, як сильно деградувало суспільство з часів Світозара. Те, що колись було очевидним і буденним, тепер ставало недосяжною розкішшю. Світ, у якому він народився, вже не був тим, за який воював його попередник. Світозар прагнув знищити рабство, створити суспільство, де кожен мав би шанс на розвиток і силу, а тепер… все лише погіршилося. Рабство відродилося в ще більш потворній формі - кріпатцтві, дворяни узурпували владу, а прості люди стали не менш безправними, ніж під владою першородних.

І справа була не тільки в соціальному устрої. Магічне мистецтво, бойові навички, технології артефакторів — усе деградувало. Навіть елементарне управління енергією. Той факт, що звичайні лицарі більше не могли використовувати килими-літаки, був найкращим тому доказом. Колись цей транспорт був повсюдним, доступним навіть для мандрівників і торговців. Виготовлення килимів не стало складнішим, але контроль енергії впав до того рівня, що лише сильні культиватори могли їх використовувати.

Зорепад стиснув щелепи. Це було не просто занепадом, це було відступництвом. Хтось, можливо, свідомо стирав знання, хтось не хотів, щоб люди розвивалися. Йому не потрібно було багато доказів, щоб зрозуміти, що за цим стоїть чийсь план — чиїсь холодні, розрахункові дії, спрямовані на те, щоб тримати світ у темряві.

Його власна ситуація була найкращим доказом того, наскільки глибоко світ занурився в пітьму. Якби не спогади Світозара, він залишався б таким же сліпим, як і всі інші. Але тепер він знав більше. Більше, ніж мав би знати юний баронет. Більше, ніж дозволяли знати цілі покоління його сучасників.

Він повільно видихнув. Часу на довгі роздуми не було.

Змінювати світ — важке завдання. Він розумів: спадок Світозара, спотворена нащадками система правління, кріпосне право, що стало новою формою рабства, і ті, хто свідомо занурював людство в темряву, вироджуючи магію та бойові мистецтва, — усе це потребувало дій. Але перш ніж виправляти помилки минулого, він мав залагодити власні справи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍