Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин

Ліна поклала рюкзак на ліжко і сіла поруч. Її огорнув такий сум що вона мало не заплакала. Одразу ж захотілося додому, в свою кімнату, до друзів і мами. Тітка була якоюсь дивною і, явно, не дуже зраділа Ліниному приїзду. Дівчинка почала розглядати кімнату. Вона була гарною: світло-блакитні шпалери, м'яке ліжко коло вікна, поруч письмовий стіл, а навпроти шафа з темного дерева.

Тут Ліна згадала, що тітка чекає на неї. Вона швиденько переодяглася і побігла вниз. В самому кінці сходів сиділа та сама чорна кішка. Дівчинці здалося що кішка спеціально тут чекала на неї. Побачивши Ліну, вона встала і побігла у вітальню, а потім повернула направо. Ліна поспішила за нею і тільки тепер помітила що там був такий самий маленький коридорчик в кінці якого були двері що вели на кухню. І знову Ліна почула як тітка з кимось розмовляє.

“Пані, ну можна вже мені з нею познайомитися?” – говорив той самий дивний голос.

Проте, коли Ліна ввійшла на кухню, там знову нікого не було. Тітка Регіна стояла до них спиною і щось готувала. Кішка вискочила на підвіконня і всілася грітися на сонечку. Ліна підійшла і погладила її. Кішка спочатку відсахнулася і вже хотіла була зашипіти, але щойно Лінина рука торкнулася її гладенької шерсті, вона задоволено замуркотіла.

– Ти їй сподобалась, – сказала тітка вже привітнішим голосом, – вона рідко дозволяє себе гладити.

– Як її звуть?

– Багіра.

– Я теж хотіла собі завести кота, – сказала Ліна, –  але мама не дозволила.

Потім тітка подала обід. Це була дуже незвична і неймовірно смачна страва. Ліна такої ще ніколи не куштувала – схожа трохи на суп, а трохи на овочеве рагу. Ліна заминала її за обидві щоки. Закінчивши з обідом, Ліна підняла очі і помітила що тітка весь цей час сиділа навпроти і уважно її розглядала.

– Ти будеш жити тут цілий рік, тому тобі доведеться засвоїти деякі правила, – сказала вона. – По перше, я не люблю коли мене турбують, а ще дітей та галас. Тому, ти повинна поводити себе тихо і навіть не думай приводити сюди ніяких друзів. По друге, я забороняю тобі ходити на горище та спускатися в підвал, а також брати книги з бібліотеки без мого дозволу. Зрозуміло?

– Т-так, – знітилася дівчинка.

Насправді вона й так вже боялася цього будинку і непривітну тітку, а щоб піти на горище або в підвал навіть і подумати не могла.