Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін 📚 - Українською

Борис Захарович Фрадкін - Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін

235
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Полонені вогняної безодні" автора Борис Захарович Фрадкін. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 44
Перейти на сторінку:
звуків, які долітали, здавалося, дуже здалека, долітали безперервно й нагадували гуркіт грому.



Вчений нервово потер руки, брови його зсунулись, на чолі зібралися дрібні зморшки. Від далекого гуркотіння ледь помітно вібрував корпус підземохода. Біронт раптом виразно уявив вісімнадцятикілометрову товщу граніту, яка зависла над головою. Що порівняно з нею бляшана коробочка ПВ-313? У земній корі, як йому відомо, відбуваються постійні зсуви, землетруси.

Землетруси!

Як же він міг забути про них під час розмови з Ремізовським? Підземохід ризикує опинитися в безпосередній близькості від гіпоцентра, де виникають вибухи, лише віддалена луна яких змітає цілі міста, а гірські місцевості перетворює на рівнини.

Хіба не божевілля з його боку вирушати в такий рейс? Хіба зможе він, що звик до тиші свого кабінету, зосередитися на дослідницькій роботі серед небезпеки?

Не витримавши, Біронт спустився до кабіни водія.

— Що з вами, Валентине Макаровичу? — здивувався Міхєєв, уздрівши засмучене обличчя вченого.

— Ці вибухи… — белькотів атоміст, — вони можуть пошкодити підземохід.

— Ви поганої думки про наш корабель, — підбадьорював його Міхєєв. — Навіть якщо ми опинимося в гіпоцентрі, нам ніщо не загрожує. А вибухи, які ви чуєте, належать глибокофокусним вогнищам. До них кілометрів двісті-триста. У нас скромніше завдання: опуститися всього на сорок кілометрів і пройти глибинний бар'єр.


• 5

Глибинний бар'єр…

Цей термін з'явився порівняно недавно, хоч про існування своєрідного кордону між геосферами на певній глибині вчені догадувалися задовго до того, як перший підземний човен з допомогою звичайної механічної фрези та черв'ячного гвинта пройшов кілометр граніту.

Механічну фрезу замінив термоядерний бур, а на зміну черв'ячному гвинтові прийшов реактивний двигун. Човен перетворився на справжній корабель. Проте за три минулих десятиріччя не пощастило спуститися нижче сорока кілометрів. Тут закінчувалася літосфера — зона твердих кристалічних порід. Далі починалася астеносфера, де під дією наростаючого тиску і внутрішнього земного тепла гірські породи оберталися на пластичну речовину.

В межах літосфери підземохід пересувався так само, як свердло врізається в метал, залишаючи за собою отвір і майже не зазнаючи тиску з боку його стінок.

В зоні розжареної пластичної речовини діяв закон Паскаля. Безперервно зростаючий тиск загрожував розтрощити корабель як яєчну шкаралупу. Застосування надміцних альфа-металів дозволило впритул наблизитися до бар'єра, але не переступити його. Конструктори зрозуміли: потрібна докорінна перебудова корабля, принципіально нове вирішення питання.

Три десятиріччя тривали пошуки, їх очолив головний конструктор заводу підземоходів Ремізовський. Пізніше в дослідженнях узяв участь молодий і талановитий інженер Вадим Сурков. Саме Вадиму належала ідея захисного магніто-плазмового поля.

І ось ПВ-313 вирушив у перший дослідний рейс.

Повільно, але безупинно прокладає собі шлях вогнедишна сталева башта. Вона заглиблюється точно по вертикалі.

Вадим не зводить очей з приладів. Зрідка він робить позначки в журналі. І чекає. Чекає того моменту, коли автомати ввімкнуть захисне поле. Потоки оголених водневих ядер ринуть з реактора. Утвориться магнітна плазма. Відцентрова сила її буде така велика, що урівноважить тиск астеносфери на оболонку корпусу.

Чекати треба ще довго. Підземохід минув усього лише вісімнадцятий кілометр, а глибинний бар'єр лежить за тридцять п'ятим.

— Працюйте спокійно, — сказав Вадим Біронту, — все буде гаразд, якщо навіть доведеться подолати не один, а десять глибинних бар'єрів.

І тут же, забувши про присутність вченого, почав квапливо записувати показання приладів.

З досадою відчув Валентин Макарович, що рожевіє. В той час, як він мучиться своїми безпідставними страхами, водій і командир підземохода напружено працюють. Вони не лягали спати, забули про їжу, про відпочинок…

— Погляньте, яка краса! — вигукнув Міхєєв.

У кабіні світлішало, навколо корабля займалось незвичайне світання. На темно-вишневому екрані з'явилися просвіти. Створювалося оманливе враження, ніби граніт тріскається і край довгих глибоких розколин видно клаптики ясного неба. Над розколинами висять жовті смуги туману. Просвіт наближається. Здається, ще хвилина-друга і підземохід вибереться па осяйний сонячний простір.

Та світло несподівано згасло, екран знову затягнуло цегляно-брудним гранітним масивом.

— Наслідки іонізації… — промимрив Біронт, жвавішаючи. — Грандіозно!

Раптом екран знову ввесь спалахнув м'яким білим сяйвом. З несподіванки вчений схопився за спинку крісла, в якому сидів водій. Підземний корабель, здавалося, повис у порожнечі. З нею годі було порівняти простір полудневого неба. Ні, це було щось особливе, що мінилося відблисками гранчастого кришталю, безперечно, тверде (бур працював далі на повну потужність) і одночасно напрочуд прозоре, майже непомітне для ока.

А в цьому прозорому то тут, то там з'являлися тонкі золотаві нитки. Їх ставало дедалі більше. Вони звисали розплетеною косою або підіймалися вгору, немов наелектризовані, переплутувалися, заступали шлях всюдиходові, загрожували обплести його, взяти в полон.

— «Волосся Вероніки». — Міхєєв понизив голос.



— Вероніки? — машинально перепитав Валентин Макарович, не маючи сил відвести очі від дивного видовища. Нічого схожого за красою йому не доводилось бачити. Та він і не гадав, що в надрах може бути світ таких чудес.

— Дочка царя Кіренейського, — швидше собі, ніж Біронту, сказав Міхєєв, — якщо вірити історикам, була красуня. І ніби такого розкішного волосся, як у неї, не мала жодна жінка. Ні до неї, ні згодом. — Водій помовчав і вже байдуже додав: — Сегенітовий кришталь. На великих глибинах зустрічається дивної чистоти. Світиться під впливом радіоактивного розпаду. А золотаві нитки — включення мінералу рутилу, двоокису титану.

— Еге ж… — зітхнув атоміст, що на хвилину уявив собі дочку царя Кіренейського. — Волосся оповивало її до самих ніг, шлейфом тягнулося за нею.

В прозорому сяйві на екрані з'явилися брудно-оранжеві хмари, сірі патьоки; золотаві нитки рвалися, розчинялися. З країв екрана до центра насувалися гострі гребені гранітних скель.

Проте вони не встигли наблизитись. Граніт зник разом із кришталем. Екран зробився чорним. На зміну казковому дню прийшла така ж чарівна ніч.

Тепер підземохід перетинав метаморфічні породи з великим вмістом червоного залізняку. Коли

1 ... 4 5 6 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"