Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

ким, хто жив на шляху до летовища. Тут стояло більше дерев, хоча всі з слабим корінням були вирвані. Але я відчула першу надію з моменту вибуху, бо ми почули гуркіт машини.

Муркотіння двигуна на холостому ходу пролізло крізь дерева, щоб привітати нас. Натаніель зустрів мій погляд, і ми побіглии по дорозі, перестрибуючи стовбури та повалені гілки, уникаючи уламків та мертвих тварин, вимазаних у слиз і попіл. Весь цей час звук машини ставав голоснішим.

Коли ми подолали останню перешкоду, то опинилися навпроти зльотної смуги. По правді це було просто поле, але містер Голдман знав Натаніеля ще з дитинства, і тримав смужку, скошену для нас. Сарай нахилився під дивним кутом, але встояв. Нам надзвичайно пощастило.

Злітною смугою була смуга скошеної трави між деревами на пологому плато. Вона пролягала приблизно зі сходу на захід і достатньо співпадала з напрямом повітряного удару, тому більшість дерев упали паралельно з нею, залишаючи її вільною.

Дорога пролягала уздовж східного кінця смуги, а потім вигиналася, щоб зайти з північної сторони. Там, частково затемнений деревами, гуркотів автомобіль, який ми чули.

Містер Голдман саме пригнав свій червоний пікап Форд. Ми з Натаніелем поспішили вниз по дорозі і звернули на поворот. Тут дорогу перекрило дерево, і вантажівка була притиснута до нього, ніби містер Голдман намагався зіштовхнути дерево зі шляху.

— Містер Голдман! — вигукнув Натаніель і замахав руками.

Вікон у вантажівки не було, а містер Голдман був притиснутий до дверей. Я підбігла до машини, сподіваючись, що він просто без свідомості. Ми з Натаніелем принаймні мали розуміння, що слід очікувати повітряного удару, і були під скелею та відносно захищені.

Але містер Голдман…

Я зупинилася, не добігши до вантажівки. Натаніель розповідав мені про свої дитячі вилазки до кабіни і про те, що містер Голдман завжди мав для нього м'ятні цукерки.

Він був мертвий. Мені не потрібно було його рухати чи шукати пульс. На це питання відповідала гілка дерева, яка прошила його шию.

Розділ 3

ОГОЛОШЕННЯ: Це Світові новини BBC за 3 березня 1952 року. Випуск новин від Реймонда Бакстера. Поки пожежі продовжують поширюватися по східному узбережжі Сполучених Штатів, інші країни починають відчувати перші наслідки метеоритного удару. Повідомляється про припливні хвилі в Марокко, Португалії та Ірландії.

Будучи пілотом на службі військово-повітряних сил під час Другої світової війни, я часто літала у транспортниках, які були ледь придатними для літання. Моя маленька Сессна була більш надійною, ніж деякі літаки, які я піднімала з землі, будучи у WASP. Запилена і з потрісканим склом, так, але після найбільш ретельної передпольотної перевірки в історії авіації я піднялася у повітря.

Як тільки ми піднялися, я зробила лівий поворот, щоб повернути нас на південь, до Чарлстона. Ми обоє знали, що це, мабуть, марно, але я повинна була спробувати. Коли літак почало гойдати, те, що залишилося від моєї ірраціональної надії, загинуло. Небо на сході являло собою довгу темну стіну пилу і диму, освітлену знизу пеклом. Якщо ви бачили лісові пожежі, ви трохи знаєте, як це виглядає. Поточний вогонь потягнувся по кривизні Землі, ніби хтось зірвав мантію і відкрив шлях у саме пекло. Смуги вогню освітлювали небо, коли викиди лави продовжували падати на Землю. Політати крізь це було божевіллям.

На схід від наших гір все було вирівняне. Повітряний удар поклав дерева дивно акуратними рядами. На сидінні поруч зі мною, ледь чутно разом з ревом двигуна, стогнав Натаніель.

Я сковтнула і повернула літак на на захід.

— Ми маємо пального на дві години польоту. Пропозиції?

Як і я, він думав краще, якщо йому було на чому зосередити увагу. Коли його мати померла, він побудував сарай на нашому задньому подвір’ї, а мій чоловік не дуже вмілий в обходженні з молотком.

Натаніель протер обличчя і випрямився.

— Подивимось, що там? — Він потягнувся до радіо, яке все ще було налаштоване на вежу Ленглі. — Вежа Ленглі, Сессна Чотири Один Шість Бейкер, вимагаємо консультацій щодо польоту по ВФР.

Йому відповіла лише статика.

— Будь-яке радіо, Сессна Чотири один шість Бейкер вимагає консультацій щодо дорожнього руху VFR.

Він перебирав всі радіочастоти, слухаючи і чекаючи. Він повторював свій дзвінок на кожій частоті, поки я летіла.

— Спробуй UHF. — Як цивільний пілот, я не мала мати радіотехніку UHF, але оскільки Натаніель працював у НАСА, у нас був встановлений UHF, щоб він міг слухати пілотів, які були на випробувальних польотах. Ми ніколи не захаращували військові канали мовленням, але сьогодні… Сьогодні я просто хотіла, щоб нам хоч хтось відповів. Коли ми відлітали далі на захід, руйнації зменшувалися, але лише порівняно з тим, що лежало позаду нас. Дерева та дахи будівель були знесені вибухом. Деякі горіли, і ніхто не думав їх гасити. Як не розуміти, що почнуться пожежі?

— Невстановлена Сесна, Зебра Два Один, весь несуттєвий повітряний рух зупинений.

На звук голосу живої людини я знову почала плакати, але це був не той час, щоб можна було потурати порушеному зору. Я моргнула очима, щоб очистити їх і зосередилася на лінії горизонту.

— Роджер, Зебра Два Один, Сессна Чотири один шість Бейкер, просимо поради про чітке місце посадки. Код два сім нуль нуль.

— Один шість Бейкер, слідуйте за мною. Я прямо над вами. З якого пекла ви взялися? — Його голос був шиплячим і відлунював через кисневу маску, з фоном роботи реактивного двигуна. Озирнувись назад і вгору, я побачила F-86, з характерним профілем крил, і напарника позаду. Їм доведеться кружляти, бо їхня швидкість була вищою, ніж моя маленька Сессна могла витиснути.