Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

може бути! Скло не піддається… Я що, до в’язниці потрапив? Хіба таке місце може існувати?!

Маг. Ви тут не з власної волі — тож і вийти за власним бажанням не можете.

Жульєн похитується і ледве не падає. Маг кидається до нього, щоби підтримати.

Маг. Заспокойтесь…

Жульєн (геть білий). Це неправда… я не помер… я не мертвий…

Марі. Бідолашний, він починає усвідомлювати…

Жульєна садовлять у коло серед інших трьох пожильців.

Жульєн (нервово). Але ж я живий, цілком живий!

Маг. О, я певен, ви й не таке переживали! Адже у снах ви теж ніби живий: маєте тіло, заходите в сині хвилі — а насправді лежите голий у ліжку.

Жульєн (обмацує себе). Я живий…

Маг. Аби довести, що ви справді живий, варто було б вас убити. Еге ж… Якщо вбивство вдасться — отже, ви направду були живим. І навпаки, якщо не вдасться, то це означатиме одне з двох: або ви вже мертвий, або — безсмертний.

Жульєн. Здається, у мене їде дах…

Маг. Теж непогане вирішення проблеми.

Президент (з іронією). Ще те вирішення проблеми!

Раптом до кімнати заходять служники в білому — так, ніби супроводжують якусь дуже важливу персону.

Маг. О, до нас іде Доктор С.!

Президент (підводиться). Цю зустріч призначав я!

Служники уважно дивляться на Мага, Марі та Президента. Пожильці ніби чують їхні слова.

Марі (розчаровано). Ну гаразд…

Маг (так само). Добре, хай і так…

Президент (із образою). Що ж це таке, я ж прийшов раніше за нього! (З люттю обертається до Жульєна.) Чим ви взагалі займаєтесь?

Жульєн (ледве чутно). Я — головний редактор спортивної газети…

Президент. Отакої! А вам не здається, що голова трьох великих компаній вартує більше, ніж якийсь головний редактор? Га?

Служка і служниця наполягають на тому, що всі, крім Жульєна, повинні вийти.

Трійко давніх пожильців підводяться. Маг турботливо схиляється до Жульєна.

Маг. Доктор С. хоче поспілкуватися саме з вами.

Жульєн. Звідки ви знаєте?

Маг. Мені про це сказав Рафаїл.

Президент. Не Рафаїл, а Гавриїл!

Марі. Та ні, Еммануїл!

Вони виходять.

За ними виходять служники в білому. Жульєн чекає.

Заходить жінка. Елегантна, проте зовні дуже сувора; під пахвою в неї купа тек — ця пані нагадує лікаря, що обходить шпиталь.

Доктор С. Ви Жульєн Порталь?

Жульєн. Я, а що?

Доктор С. Доброго дня, я — Доктор С.

Жульєн здивовано сіпається. Доктор С. усміхається — і Жульєн миттю заспокоюється. Доктор С. знаками показує йому сісти.

Доктор С. (із турботою). Страшно?

Жульєн. Трішки є.

Доктор С. Ви вже зрозуміли, де опинилися?

Жульєн. Скажіть — це неправда, еге ж?!

Доктор С. На швидкості двісті кілометрів на годину ви вилетіли із шосе і вдарились об дерево.

Жульєн (із недовірою). Не пригадую…

Доктор С. Ще б пак! Ви ж спали! (Гортає документи у теці.) Краще зазирнімо до вашої справи.

Жульєн (бурмоче). Дерево, дерево… То я розбився об дерево?… Добре, що в машині я був сам…

Доктор С. (машинально). Для вас це вже перший «плюс».

Жульєн, ніби вийшовши з глибокого заціпеніння, уважно дивиться на Доктора С. Його очі — очі досвідченого донжуана — зблискують.

Жульєн. А я вас уявляв інакше.

Доктор С. Даруйте?

Жульєн. Ви вродлива.

Доктор С. усміхається і знову занурюється в досьє.

Доктор С. Так, отже — Жульєн Порталь. Сорок років. Народився в заможній родині. Отримав престижну освіту. Серйозних хірургічних операцій не мав. Важких хвороб не переживав.

Жульєн (із ноткою цинізму). Еге ж, гигнув я у доброму здоров’ї.

Доктор С. Працював у різних сферах. Що два роки через певну нестабільність змінював роботу. Одружений не був.

Жульєн. То ви мене берете, чи як?

Доктор С. Я вас не оцінюю, а просто зачитую звіт.

Вона схрещує ноги.

Жульєн (дивиться на неї із хіттю та подивом). О, хіба я міг знати, що в моєї смерті будуть такі гарні ніжки…

Доктор С. Ви що, намагаєтеся мене звабити?

Жульєн. А що мені втрачати?

Доктор С. Не варто вам зі мною спілкуватися таким тоном. У справі зазначено, що ви були завзятим донжуаном…

Жульєн. Авжеж, я бігав за жінками — вони ж бо такі прудкі!

Доктор С. А ви — ще прудкіший. Спочатку переслідуєте жінку, а отримавши її, обходите стороною. Ви ж їх усіх залишали!

Жульєн. Хіба я винен у тому, що швидко усвідомлював безперспективність стосунків?

Доктор С. (іронічно). Ви все робили пришвидшено.

Жульєн. Мені не трапилося жодної жінки, яка зуміла б мене придомашнити.

Доктор С. Навряд чи це залежало від них.

Жульєн (знервовано). Я часто дарував утіху — і змушував плакати також часто. Але ж це одне й те саме! Більшість жінок, які траплялися мені, прагнули не кохання, а зв’язків. (Раптом розлючено підстрибує.) Про що взагалі мова?! Ви не