Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

Вийшло, як можете здогадатися. Собака не кіт, ми оба відчули потрясіння та задоволення! Але пес не полюбляв цій  метод спілкування. Для нього ближче була мова жестів. Мабуть, собаки краще розуміють людську мову? 

Зрозуміло, що головним тут є транс. Він дозволяє спілкуватися з домашніми улюбленцями. Це у мене завжди було, але в іншому обсязі та з іншими інтерпретаціями побаченого. Спілкування на рівні Несвідомого (образів) нібито відкрило для мене ще один рівень, точніше — вимір. Як я потім зрозумів й не один. Мабуть, це у фізиків має назву: “паралельні світи”? Можливо. Але окремим світом це не можна називати. Перехід плавний, недискретний. Ступінь занурення можливо регулювати, як гучність у радіо. Була ще одна цікава особливість. Власне фізичне тіло йшло слідом за Несвідомим. Як глибоко маю змогу зануритися?

Пригоди не примушували чекати на себе. Не можу сказати, що проти волі. Навпаки, з приходом Весни я жив у передчутті чогось нового, чарівного та незвичайного. Мріяв побачити Природу у світі отриманих звичок, тобто через транс. 

 

Обожнюю ліс до безтями. Він як старий друг, якщо щиро радієш — примножить твою радість. Все біля тебе розквітне паростками щастя. Тебе поглинає ейфорія та Любов. Якщо тобі погано — ліс забере твій біль. Можливо потім, десь у його глибинці зачахне віточка якоїсь рослини. Це плата за твоє зцілення. Не сумуйте! Борг завжди можливо повернути Любов'ю. Науковою мовою, у психологічному сенсі ліс має стабілізаційний ефект. Завжди треба пам'ятати про це.

Вісною повітря переповнено радістю та надією. Гормони бурлять. Власне серце завмирає у передчутті щастя. Весняний настрій. Після приїзду на дачу, майже ледь дочекався можливости втекти у хащі, взяти участь у загальному тріумфуванні. Зазвичай, я ходжу лісом на поодинці. Але цього разу пес з мене очей не спускав. Він добре пам'ятав про мої звички: тихо та непомітно втекти.  Чи за запахом мене знайшов? Не важливо. Прогулянка була така, як ми обидва полюбляємо — спільною. 

Листя на деревах ледве почали рости. Деякі бруньки ще не луснули. Чудна пора для спостерігача природи. Можна далеко бачити. Трава у пролісках та узліссях ще не піднялася. Мілкому було зручно бігати. Але все одне, собак регулярно прохав взяти його на руки. Він занадто втомлюється. У мене той тер'єр, майже два кіло ваги. Важко старику. На господарі завжди подорожувати зручніше. Ні, він не перериває власної варти. Не важливо де він: у сумці чи на руках. Собака з комфортом виконує обов'язок охоронця. 

Коли тойчик почав лаяти, я його відпустив на землю. Мабуть, білку собака побачив. Білки — його пристрасть. Він їх добре чує, але не завжди встигає побачити.  Звірятко шустро видирається на дерево та звідси цокає на непорозуміння, що гавкає. Собак бігає навколо стовбура із завзятим гавкотом, та намагається втямити: куди поділася ця мілка (трохи менше за його) тваринка. Хто отримує більше задоволення не зрозуміло. Білки песика не бояться та роздивляються з цікавістю.

Але зараз було щось інше. Тойчик не бігав по колу й облаяв одне й теж місце. Він нібито кидався на невидиму для мене істоту. Самий час перевірити нові можливості! Я увійшов в транс та побачив  причину його невгамовного лаю. Біля хуща стояла миловидна дівчина, трохи нижче середнього зросту, одягнена у чудові та незвичні шати. Нібито я провалився у часі. На неї була довга конопляна сукня, які вийшли з моди пару сторіч тому. Вигляд вона мала потрясний! Хоч з лиця воду пий. Її босі ноги лише підкреслювали старовинність вбрання. Чудові волоси, як і сукня, майже, досягали пят, та, на мою думку, здавалися зеленими. Більш пильний погляд продовжував дивувати. Ні, вона була світловолосою, але зелений відлив явно був присутній! Голубі очі та вродливе обличчя завершували образ чарівної незнайомки. Я зомлів. Мене подумалось: якщо у лісі всі Духа таки, то й до дома повертатися не треба!  

Ти навіщо дражниш мого собаку? 

спитав я, майже, перелякавшись власного голосу.

Ба-а!.Він мене бачить!

вигукнула дівчина, на її прекрасному обличчі виразився переляк.

Не тільки бачу, а ще й чую. Ти хто така? Навка. Лелет мене приб'є!  Не можна мене звичайній людині показуватися. Заспокойся! Тут немає твоєї провини. Я навчився бачити більше, ніж інші. Мольфар? Вперше бачу Мольфара. У нашому лісі їх давно не було. Та ні! Дивись.

Я намагався послати дівчині кілька образів: хто я, де мешкаю, що вмію робити. Одночасно намагався зрозуміти: що за чарівна істота поперед мене. Щось вдалося. На мій подив Навка не була підлітком. Вона — дитя лісу, але жодне дерево не може вважати  її батьком. Більш того, передо мною стояла Ґаздиня всього Полісся! Я не встиг добре зрозуміти цю інформацію. Мої спроби образного спілкування були перервані самим грубим чином.

Живенький! таке спілкування доречне поміж родичів. Краще я словами все розповім.

“Живенький” — майже, дослівний переклад мого ім'я. Тобто вона мене зрозуміла. Контакт був обопільний. 

Навіщо собаку дражнила? Я вважала його за білку. Але вони цокають, гавкати не вміють. Стало цікаво. Ти часто бачиш людей з білками на руках? Ні, ви перши. А він хоробрий! Собаки, зазвичай, від мене тікають.

Мʼягка, мелодійна говірка Навки була як колискова. Я вперше у житті розмовляв з лісовою феєю, але відчував себе, нібито ми були старі знайомі, які давно не бачились. Навить пес перестав лаяти, але дивився насторожено. Охоронець, як-не-як. 

А ти напевно не Мольфар? Без сумнівів. Мольфари вміють лікувати, а я ні. Навіть й не намагався. Якщо гірше зроблю? Не можна. Та й трави я погано знаю.  От лишенько! Лелет мене зʼїсть. Він обіцяв, якщо до людей чіпатися буду.  Тобто це не перший раз? Що? Ні, я вперше з живою людиною балакаю. З Духами — це можна.  Навіщо він погрожував? Він знає природу Навок. Ми обожнюємо чоловіків. Тому й забороняв розмовляти.  Тут немає твоєї провини. На всяк випадок, покличеш мене. Я все доведу та розтлумачу.  Добре. А не злякаєшся? Прийдеш? Безумовно! Не гоже таку гарну дівчину ображати.