Axolotl - Коли музика замовкає, Axolotl

Глава 2. "Гра у байдужість"

Алісія зайшла в репетиційну залу раніше, ніж зазвичай. Вона зробила це свідомо, сподіваючись уникнути будь-яких непотрібних зустрічей. Особливо однієї.

Вона кинула свою сумку на лаву, відкрила планшет і почала переглядати нотатки, вдаючи, що абсолютно спокійна.

— Ага, так ти точно його не зустрінеш, — почулося за спиною.

Алісія закотила очі й обернулася до Камілли, яка стояла, схрестивши руки на грудях і з єхидною посмішкою на обличчі.

— Я просто прийшла раніше, щоб підготуватися, — відмахнулася Алісія.

— Щоб підготуватися чи щоб уникнути певної людини? — Камілла примружилася.

— Робота — це робота, — буркнула Алісія і знову уткнулася в планшет.

— Робота — це робота, — передражнила Камілла. — А ти в курсі, що це звучить рівно так само, як «між нами нічого не було», коли всі знають, що було?

— Камілла…

— Добре, добре, не буду. Просто… це так цікаво! — Вона театрально вклала руки в молитві. — Твоє життя нарешті стало реаліті-шоу!

— Це не реаліті-шоу, — сухо відповіла Алісія.

— Ну, якщо це не реаліті-шоу, то що? — у розмову втрутився Лукас, який щойно увійшов до зали з кавою в руках. — Драма? Трилер?

— Мелодрама, — Камілла махнула рукою. — Додати б ще парочку скандальних зізнань і драматичний дощ.

— О, я вже придумав назву! — Лукас зробив вигляд, що малює у повітрі невидиму афішу. — «Напруга».

— Дуже смішно, — сухо сказала Алісія.

— Дякую, я стараюсь, — Лукас підморгнув.

В цей момент двері відчинилися, і в залу увійшов Габріель.

Алісія на автоматі випрямила спину, але змусила себе не дивитися в його бік.

Габріель був зосереджений, але його погляд ковзнув по Алісії, перш ніж він відвернувся і підійшов ближче.

— Доброго ранку, — сказав він рівним голосом.

— Доброго, — так само рівно відповіла Алісія.

Лукас і Камілла переглянулися.

— Ну все, тепер точно треба робити ставки, — пробурмотів Лукас.

— Тсс, — шикнула на нього Камілла, явно розважаючись.

— Отже, давайте відразу обговоримо музику, — Габріель відкрив свій ноутбук і вивів на екран графік треків. — Я хочу, щоб ритм першої частини був чіткішим, щоб танцівники могли відчути кожен удар.

— Я теж про це думала, — кивнула Алісія, перемагаючи бажання скривитися. — Але в кульмінаційній частині має бути розрив, щоб підкреслити момент паузи.

— Це можна зробити через зміну темпу, — погодився Габріель.

Їхні коментарі були професійними, змістовними… але настільки крижаними, що, здавалося, температура в залі знизилася на кілька градусів.

Лукас зробив вигляд, що потирає руки, наче від холоду.

— Хух, так морозно, що можна ковзани діставати.

— Лукас… — попередила його Камілла.

— Що? Я просто кажу, що ця взаємодія — чистий арктичний вітер.

Алісія глибоко вдихнула і вирішила просто не реагувати.

Габріель теж нічого не сказав, але його щелепи напружилися.

— Добре, — сказав він після короткої паузи. — Я сьогодні підкоригую аранжування, щоб усе збігалося з вашою концепцією.

— Прекрасно, — коротко відповіла Алісія.

Вони обмінялися ще кількома словами, такими ж холодними, як і весь їхній діалог.

Лукас, ледве стримуючи сміх, повернувся до Камілли:

— Я змінюю ставку. Тепер я даю їм два тижні.

Камілла склала руки на грудях і прошепотіла:

— Ну-ну, побачимо…

Алісія намагалась зосередитися на репетиції, але думки постійно повертали її в минуле.

Першу зустріч із Габріелем вона пам’ятала так, наче це було вчора.

***

Вона танцювала у порожньому класі, коли раптом двері відчинилися.

— Ой… вибач, здається, я зайшов не туди.

Вона зупинилась і побачила високого хлопця з темним волоссям і розгубленим виразом обличчя.

— Тут танцювальний клас, — сказала вона, витираючи піт з чола.

— Ага, я зрозумів… просто заблукав, — він нервово провів рукою по потилиці. — Мене відправили на прослуховування, а я забув, як виходити.

Алісія всміхнулася.

— Прослуховування? Значить, ти музикант?

— Щось таке, — він знизав плечима.

— І як музикант ти не міг запам’ятати дорогу?

— Ну, скажімо так, у мене відмінний слух, але жахливий орієнтир у просторі.

Вона розсміялась і вказала на двері.

— Вихід ось там.

— Дякую, — він вже хотів піти, але раптом зупинився. — Ти класно танцюєш.

— Дякую, — відповіла вона, трохи здивована.

— Що це було за рух?

— Я експериментувала.

Він кивнув і, замість того щоб вийти, присів біля фортепіано, що стояло в кутку кімнати.

— Дозволиш?

Вона здивовано підняла брови, але нічого не сказала.

Габріель поклав пальці на клавіші й почав грати. Легка, майже імпровізована мелодія заповнила приміщення.

Алісія відчула, як її тіло саме підлаштовується під ритм. Вона зробила крок уперед, потім ще один. Її рухи стали плавними, природними, ніби вони завжди існували разом із цією мелодією.

Коли музика стихла, він подивився на неї.

— Ти — ритм, я — звук. Нам судилося працювати разом.

***

Алісія різко стиснула планшет у руках, повертаючись у реальність.

— Нам нічого не судилося, — пробурмотіла вона собі під ніс і примусила себе знову зосередитися на роботі.

У просторій залі для репетицій панувала напружена атмосфера. Алісія стояла з планшетом у руках, дивлячись на Габріеля, який, схрестивши руки на грудях, спокійно чекав її відповіді.

— Я просто кажу, що нам варто змінити музику, — повторив він, підкреслюючи кожне слово.

— І я просто кажу, що цього не буде, — відрізала Алісія. — Ти розумієш, що ми вже поставили більшу частину хореографії? Змінити музику зараз — це означає зламати весь концепт.

Габріель зітхнув і підняв руки вгору.

— Це зробить номер сильнішим.

— Це зробить номер хаотичним, — вона вперла руки в боки, не відводячи погляду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍