Лана Рей - Як відьмі вийти заміж?, Лана Рей

Не встигла я потрапити додому, як почула стукіт у двері. Кого це там принесло так невчасно?

На моєму порозі власною персоною стояв дракон. Ага! А я казала, що він ще приповзе до мене. Тепер головне - набити собі ціну, щоб знав, як відьом ображати.

- Привіт, Тельмо! Радий тебе бачити...

- А я тебе - ні! Забирайся геть. Дракони мене більше не цікавлять. Я тепер тільки за принца заміж піду.

Ось так йому, гаду! Хай знає своє місце.

- Чудово. Я радий за тебе. Я прийшов до тебе в іншій справі. Колись мій дід заховав частину своїх скарбів в якомусь таємному місці і нікому не розповів, де воно знаходиться. Я б хотів, щоб ти його підняла і розпитала про це. Я добре заплачу...

Падлюка луската! Та він тільки про свої скарби і думає. А я вже вирішила, що він ще не зовсім безнадійний.

- Я не стану тобі допомагати, ящірко! Ти дуже мене образив, тому краще забирайся, поки мої скелети не відірвали тобі нічого! - Сердито промовила я, гепнувши дверима перед нахабним драконячим носом.

І чому мені так не щастить з тими бісовими чоловіками? Я - гарна і талановита відьма. Звісно, що є у мене свої таргани в голові і скелети у шафі, але не все ж так погано...

Довго сумувати мені не довелося, бо у двері знову загрюкали. Я неохоче встала з крісла і попленталась відчиняти.

На порозі стояла заплакана і розтріпана Ріель. У неї під оком наливався чималенький синець.

- На тебе грабіжники напали? - Запитала я, впускаючи подругу у будинок.

- Та які там грабіжники?! Я зі своїм чоловіком посварилась. Старий скнара! За копійку вдавиться. Дізнався, що я нову сукню придбала і сказився...

Почувши таку новину, я ледь не впала на свою п'яту точку. Ріель завжди так вихвалялась своїм гномом, а тепер виявляється, що він скнара і ще й лупцює її.

Багато чого я хотіла зараз сказати подрузі, але не стала, бо їй і без того було важко.

- Яка ж ти дурепа, Ріель. Через тебе я стільки всього пережила. Хотіла знайти собі такого чоловіка, щоб ти гикати почала від заздрощів. Та тільки гроші витратила і нерви витріпала. 

Я розповіла Ріель про свої пригоди. Слухаючи, подруга геть забула про власні проблеми.

- Ідеальних чоловіків не буває, - заявила вона мені.

- Я вирішила, що більше нікого не буду шукати. Нехай тепер мене чоловіки шукають.

- Та хто тебе знайде у цій глушині?

- Якщо це доля, то знайде.

- Ага. Прийде в Темний ліс, знайде твою хатину і постукає у двері...  

Подруга не встигла договорити, бо в двері і справді постукали.

Зітхнувши, я пішла відчиняти. У мене за весь рік стільки гостей не було, як сьогодні.

Я відчинила двері і заклякла на місці. Переді мною стояв вродливий і мужній відьмак. 

- Побачивши таку красу, я геть забув, чого прийшов, - промовив він, посміхнувшись.

Моє серце вперше так шалено калатало. Аж руки від хвилювання спітніли.

- Проходь в дім. Пообідаємо і ти все згадаєш.

- Дякую за запрошення,- промовив відьмак, заходячи.

Озирнувшись, я розсміялась, бо у Ріель аж щелепа від здивування відвисла.  

Кінець