Шаграй Наталія - Відьма. Темна спадщина , Шаграй Наталія

   Єлисей вже трохи задихався метатися. Привид і собі пригальмував. Кривлюсь оглядаючи його напівпрозоре тільце. Й мене перекошує ще більше від розуміння, що у двійко близнюків, на довершення всього, тепер і привид є. І хочеться запитати «За що?». Після почвари привид викликає радше роздратування, аніж страх. І ще питання. Купу питань.  

- І що ж ти за радість така? – луплю я оченята на привида.

А привид на мене.

- Та де ти міг взяти цього привида?! – процідила обурено.

Господи, я вже розпочинаю розуміти Марфу. Бо в мене слів немає, культурних.

А привид пливе до мене, мене все більше огортає могильним холодом.

- Ти мене бачиш? – генерую собі, наче питання від привида.

- Та краще б не бачила, – закочую я очі.

Й привид стидливо прикриває свої сороміцькі місця.

- Селено! –  підривається з ліжка Еміль. – Тут справжній привид? – округлюються його очі.

- Де він? Ти його бачиш? – істерить й далі Єлисей.

Дуже хочеться вимкнути істеричного пацика й вийти з цього драматичного кружка. Але той порив тамую й лишень перехоплюю знервованого Єлисея. Тримаю його за лікті й заглядаю в очі. Бачу там безпросвітність. Видихаю. Так, гаразд, це як вирощувати помідори. Треба пройти усі етапи: підготовка насіння, розсада, висадка в ґрунт. Всесвіт, мудрий…він посилає тобі виключно те, на що ти дозріла. І з цим емоційним закрепом я потім розберусь. А зараз Єлисей.

- Єлисей, все добре! Ти молодець! Дивись на мене. Вдихай й повільно видихай. Я тут. Я поряд. І я не дозволю чомусь поганому трапитися з тобою чи Емілем. А твій страх підживлює привида. Привиди завжди потребують підтримки господаря. І мені потрібна твоя допомога.

- Я-яка допо-мога? – затинаючись вистраждав він слова.

- Потрібно розібратися що за привид і чому він поряд тебе.

- Ти мене й справді чуєш? – ожив привид.

- Тихо усім! Під усіма я й привида маю на увазі, – гаркнула, щоб мене почули.

- Т-ти чуєш його? – вичленив головне Єлисей.

- Якщо буде трішечки тихіше, то я почую усіх. Нумо заспокоїмося.

    Ага! От прямо усі взяли й заспокоїлися. Та в Єлисея волосся дибки самбу танцювало,  Еміль після інфи про привида то бліднів, то зеленів, а привид лип до мене, чим казив  до нестями отим відчуттям могильного холоду.

- А ти відлетів від мене, бо зараз розвію до бісової неньки.

І привид потішно так загальмував нарізати кола навколо мене й зробив тактичний відступ.

- Звідки ти тут взявся? – запитала у привида.

- Не пам’ятаю, – протяжно завила потойбічна істота.

- А від хлопця ти чого хочеш?

Й привид задумався.

- Привиди, що у нас, як самураї, у них немає цілі є тільки шлях?

- Хочу знайти своє тіло! – різко стрепенувся привид.

- То є гарно! А від хлопця ти чого хочеш?

Й привида знову охопила глибока задума. А я, у відносно спокійній ситуації, уважно розглядаю привида і Єлисея. І кривлюсь ще раз від усвідомлення, що він з привидом якось пов’язані й просто знищити привида в мене не вийде.

- Не можу…сам.. знайти, – доносить мені привид.

- Єлисей, сонечко, а де ти вештаєшся, що приносиш додому дух померлого? Я ще розумію підчепити хламідіоз, у твоєму віці, то нормально. Принести цуценя додому, чудово. Але привида?

- Я…я нічого не чіпляв… – з жахом дивиться він на мене.

- Привид з тобою не погодиться, – задумливо дивлюсь на сутність, розмірковуючи які в мене є варіанти безболісно з ним попрощатися на віки вічні. Хоч я і не експерт у привидах, але дещо мені вже не подобається.

- І що нам робити? – подав голос Еміль.

- Гаразд! План такий. Йдемо спати. Привид нікого не займає, а завтра ми пошукаємо тіло привида і причину по якій його дух зависнув між небом та землею.

- Ік! Ти серйозно? – вилупив на мене очі Єлисей.

- Угу!

- А як спати, коли тут привид? – зробив страшні очі Еміль.

- А паразитуля тебе так не переймала…

- Я був нормальною людиною…яка знати не знала про існування такої чортівні, – занив Еміль.

- От і я про те.

- А з цим привидом не можна нічого зробити? – покосився в невідомому напрямку Еміль.

- Твій братуха якось дуже вже цікаво його отримав. Поки маємо, що маємо. І привид доволі цікавий.

- А…спати??? – навис наді мною привид.

- А ми люди. І нам сон необхідний, – висловила я аргументовану незгоду. – І у твоїх інтересах подбати про наш спокійний та здоровий сон.

Від спалаху його обурення мене знову пробрало могильним холодом. Так, добрих привидів не буває. У відповідь мазнула його тією сирою енергією. І привида нормально так приклало. А слідом, як від болю скривився Єлисей.