Юліана Чава - Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава

Біля ліжка були двері, заходячи в які, дівчина промовила: "Зараз підберемо одну з твоїх суконь...", отже, це має бути моя кімната! Як же я житиму в такій величезній кількості рожевих відтінків? Хоча це ще не так погано, я думала, буде більш насичений інтер'єр, а це пастельні кольори рожевого, на око навіть приємно, виглядає дуже ніжно.

За цими дверима була велика гардеробна кімната. З обох сторін на вішаках висіли найрізноманітніші пишні сукні, а на полицях охайно складені черевички на підборах.

– Думаю, оця підійде, сестричко, – дівчина подає мені пишну сукню світло-липового кольору внизу з золотими бантиками. А потім, вручивши мені вішак, дістає з полиці світло-жовті з такими ж золотими бантиками, як на сукні, туфельки на середньому каблуку. – Але, спочатку, тобі потрібно прийняти ванну, – вона повела мене з гардеробної, обережно розклала сукню на ліжку, черевички поставила на підлогу, а сама рушила за двері. За мить моя новоспечена сестра повернулася разом з молодою дівчиною, яка була вбрана у світло-каштанову просту сукенку із світлим фартушком.

– Ваша високосте, я зараз приготую Вам ванну, прошу, зачекайте, будь ласка, кілька хвилин, – промовила служниця і рушила до ванної кімнати, яка знаходилась поруч із гардеробною.

Моя ж нова сестричка, про існування якої я навіть не здогадувалась, сіла на ліжку поруч з охайно покладеною сукнею.

– Ну, де ж ти була? Так забруднилася, неначе копалася у клумбі квітів, – промовила вона.

– Я… Зовсім випадково опинилася у шахті гномів… – Промимрила я.

– Ого, куди тебе телепортація занесла! Аж до Дакоджа! Тебе, хоч гноми чи дракони не помітили? – схвилювалася дівчина, а потім замислено додала: – Хоча, дивно, неконтрольовані телепортації мали настати лише через тиждень, коли буде сильний дощ і гроза, а сьогодні сонячний день. Це дуже дивно...

– Ваша Високосте, ванна готова, – промовила служниця, вийшовши з ванної кімнати.

– Дякую! Вибач, сестричко, маю йти, бо водичка охолоне, – сказала я до дівчини, що сиділа на ліжку.

– Добре, добре, любонько! Твоя улюблена Джессі буде чекати тебе разом з батьками у королівській їдальні, де ми завжди збираємося за святковими вечерями.

– Вибач, у мене останнім часом болить голова… – Я почала вигадувати відмазки, зрозумівши, що палац просто величезний і я не зможу в ньому вільно пересуватися, коли не маю найменшого поняття, де яка зала.

– О, я прийду десь о шостій і заберу тебе.

– Дякую!

– Немає за що, сестричко! – відповіла Джессі і вийшла з кімнати.

Я пішла приймати ванну. У трохи гарячій воді булькали білі бульбашки, що іскрилися усіма кольорами веселки, і плавали малиново-рожеві трояндові  пелюстки. У кімнаті були запалені ароматичні свічки, тож я могла насолоджуватись прекрасним ароматом троянди з домішком запахів лісових ягід. Тим часом, поки я ніжилась у водичці, в моїй голові узагальнювалось усе побачене і почуте. Отже, мене звати Ешлі. У мене є сестра Джессі, хоча поки що невідомо, хто з нас старша, а хто молодша. Я живу у цьому розкішному диво-палаці, вочевидь, моя сім’я – заможна, а, може, й аристократична. Якщо Джессі говорила щось про телепортації, значить, у мене, точніше, у справжньої Ешлі, є якісь магічні здібності. А ось чи є вони в мене? Якщо справжня Ешлі ходила до якоїсь чарівної академії чи мала свою власну гувернантку, що навчала її магії, то, що ж я збираюся робити, коли навіть не уявляю, як чаклувати? Можливо, окрім магії тут є ще якісь інші предмети, зіллєваріння чи історія цієї країни, наприклад, або ті ж самі правила етикету? Як я збираюсь жити тут, коли не знаю нічогісінько, навіть як називається ця країна чи радше цілий світ?!

Вилізши з ванни, я загорнулась у банний білий м’який халат і босоніж попрямувала до кімнати, де вже сиділа Джессі і гортала якусь книжку.

– О, ти швидко, Ешлі. Зазвичай ти приймаєш ванну набагато довше, – захихотіла дівчина.

Ну, звісно, я розумію справжню Ешлі. Кому захочеться покидати таку прекрасну розслаблену ароматну атмосферу?

– Чому ти стоїш? – здивовано зиркнула на мене Джессі, а потім змахнула рукою – і враз на мені опинилася сукня. – Щось ти сьогодні дуже повільна, сестричко.

Коли я взула свої чарівні черевички, дівчина потягнула мене знову до гардеробної і вмостила на стільці перед дзеркалом.

– Зараз ми приведемо твоє обличчя до ладу! – промовила Джессі, і не встигла я й слова вимовити, як вона почала намазувати моє обличчя різнокольоровими кремами. Після них моя шкіра стала пружною, світлою і дуже гладкою, зникли кілька давно набридлих прищів, що мені завжди муляли око. Далі вона стала робити мені макіяж, який обмежувався лише тінями коричневих відтінків і ледь помітним блиском для губ.

– О, Боже! – жахнулася Джессі, глянувши на мої нафарбовані нігті. – Ешлі, ти що, забула, що нігті фарбують лише відьми?! – вона провела рукою – і весь мій манікюр безслідно зник.

Після ванни моє старанно випрямлене волосся знову стало природно-кучерявим. Джессі накрутила його, і тепер воно спускалося з моїх плечей лискучими шовковими локонами.

– Ну, ось. Принцеса Ютен-Дора готова, – зачудовано промовила Джессі. – Ходімо!

Вона знову схопила мене за руку і повела довгим коридором.