Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

- Навіщо поспішати, брате? Сьогодні так сьогодні. Скинь лише вартість на десять відсотків, як постійному замовнику.

- Крутиш дупою, мов шльондра, щоб набити собі ціну?

- Скажений...

- Тебе самого лише можу скинути з рахунків, назавжди, - хижо усміхнувся Чорний та посмішка відразу зникла і жорстокий хижий погляд втупився прямо в очі співрозмовнику.

- Характер у тебе, як у батька, лютий, не зрушиш.

- А ти не намагайся, Шах. Не варто. Тобі не сподобаються наслідки.

- Добре, брате, добре, я не шукаю сварки. Мені війна не потрібна. Вночі будуть машини й бабло. Коли чекати партію героїну?

- Герич чекай за два тижні. Місце повідомлю напередодні.

Я слухала і холонула від розуміння, якщо таку інформацію Чорний допустив до моїх вух, значить остаточно вирішив залишити при собі, зробити своєю... не знаю ким. Він щось задумав.

Погане передчуття охоплювало дедалі сильніше. Довго думати не прийшлося, питання вирішилося вже сьогодні, але навіть у найхворобливішій фантазії я не могла уявити як саме.

Шах попрощався і пішов, легко вклонившись. Лицемірний лизоблюд... Чорний відвів мене до столика та всівся поруч. Він їв і пив із великою охотою, схоже, у когось нині був чудовий настрій. Чого не можна сказати про мене. Я перебувала в постійній напрузі, під пильною увагою Скаженого, відчуваючи всім тілом погляди Дана. Без апетиту колупала виделкою в незрозуміло хитромудрій страві, неуважно роздивлялася пари, що танцювали та раз у раз натикалася на зацікавлені чоловічі й жіночі погляди.

- Моя крихітка сумує, хочеш вина, шампанського? - Чорний клацнув пальцями і перед нами дивовижним чином з'явився офіціант.

- Чого бажаєте? - чемно вклонився він.

- Шампанське дівчині.

- Є "Поль Роже" вісімдесят восьмого року, Дон Періньйон...

- Мені не можна алкоголь, у мене алергія на будь-який його вид.

- Боїшся прищик вистрибне на носі?

- Ні, швидка приїде.

- Справді?

- Хочеш перевірити?

Мафіозі деякий час мовчки дивився на мене, потім роздратовано махнув, відпускаючи хлопця.

- Ходімо танцювати, - він промокнув рот серветкою та жбурнув її на стіл, піднявся й простягнув мені руку.

- Ні, я не хочу, - залишилася сидіти на місці.

- Ти не зрозуміла, солоденька, це не прохання. Я. Хочу, - криво усміхнувся, руку не опустив.
Я продовжувала залишатися на місці, незворушно дивлячись в очі кольору чорної кави. 

- Знову ні? - бандит підняв темну брову. -Доведеться мені винести тебе особисто.

 Чорний рушив до мене. Тільки цієї вистави мені й не вистачало, я швидко встала і вклала свої пальці в його долоню.

- Слухняна дівчинка, - задоволено вишкірився.

Я любила танцювати, дуже. Але не цього разу, хоч треба віддати йому належне, Чорний робив це вміло. Поруч повільно рухалися інші пари. Скажений невідривно дивився на мене, зжираючи очима обличчя, губи, оголені плечі й груди. Я не уявляла, як можна отримувати задоволення від танцю, коли його долоні постійно гладили мене, торкалися шиї, спини, талії, стискали стегна. Фактично Чорний мацав мене на очах високоповажної публіки і анітрохи не переймався з цього приводу. Так, він не брехав, коли казав, що завжди робить, те що хоче, що йому заманеться і плювати на почуття й бажання інших. І щоразу доводив мені це своїми діями.

- Припини, будь ласка... - не витримала я.

- Хтоооо?

- Сергій.

Нехай, якщо йому від того полегшає.

- Добре. Ти швидко вчишся, солоденька.

Чорний здається випив зайвого.

- Не називай мене так і досить мацати на очах у всіх, - роздратування зростало.

- Ці всі, чуєш, усі, мають добре запам'ятати, що ти - моя, - він говорив чітко і ясно, танцював упевнено і не помітиш, що п'яний, якби не підсмикнені серпанком очі.

- Якщо ти знову натякаєш на Дана, то, думаю, він давно все зрозумів. Тому твої старання зайві.

Як же хотілося забратися звідси, хоч куди-небудь.

- Мені до чортиків подобається торкатися тебе, Ан-дрі-а-нооо і Север тут ні до чого. Але ти погано знаєш мого... ммм... братика. Точніше, у тебе було мало часу, щоб розібратися в ньому. Я ж прекрасно обізнаний, чим він дихає  Север розумне, хиже та дуже вперте сученя, - гмикнув коротко.

Танець нарешті закінчився, ми зупинилися.

- Якщо ти розв'язав свої питання, ходімо звідси, будь ласка.

Я не спала дві ночі, ледве трималася на ногах і в очах час від часу темніло.

- Добре, - надто легко погодився він. - Ще затримаємося на два слова.

- Що? - не зрозуміла я.

- Кречетов, - раптом почувся голос від сусіднього столика, - чому ти нам не представиш свою подругу?

Я повернула голову, той, хто говорив, був поважний сивий чоловік, можливо, знайомий Кречетова старшого. З ним за столом сиділо кілька молодиків, усі з цікавістю роздивлялися  мене.

- Ви дуже вчасно, пане Новіков, - Чорний впевнено посміхнувся.

"Новіков..., - задумалася я, і пригадала, - той самий олігарх, що разом з іншими скупив в держави обленерго..."

- Якраз збирався оголосити при всіх чудову новину.

Я здивовано подивилася на Чорного і напружилася, що ще за сюрпризи, але він узяв мене під руку і вивів на середину залу.

- Пані та панове, дозвольте представити вам мою майбутню дружину, Андріану Лісовську.

Якби у вікно зараз влетів Карлсон верхи на єдинорозі, це, напевно, справило б менше враження на присутніх, ніж зроблена Скаженим заява. У залі запанувала тиша настільки щільна, що здавалося, ніби в цьому кіно вимкнули звук. У повній безмовності дзвін кришталевого келиха, що раптом розбився, мав ефект бомби, що вибухнула. Я наче уві сні повернула голову на шум: кров із розрізаної долоні Дана крапала на відполірований до дзеркального блиску паркет. Мене ж божевільне рішення Чорного розшматувало на шматки. Я не чула більше ні бурхливих вітань, ні безглуздих вигуків "гірко", не бачила фальшиво усміхнених облич. Я застигла холодним каменем, відчуваючи, що зовсім не можу дихати. Панічна атака. Як... вчасно. Квадратне дихання, рахунок на чотири, вдих - видих, ще і ще, раз, другий, п'ятий. Коли хвиля паніки почала потроху спадати, мені вдалося впустити в легені кисень. Коротко, рвано, судомно, але я все ж таки дихала. Сил не було, похитнулася і Чорний миттю підтримав мене за талію, здригнулася від його дотику і спробувала відсторонитися, але він не дав, попереджаючи мене поглядом, щоб не надумала робити дурниць.

- Як несподівано, сам Скажений зважився одружитися...

- Щасливчик ти Скажений, вихопив собі таку красуню і скромницю.

- Коли весілля?

- Запросиш?

Одне за одним безперервно сипалися запитання.

- Весілля у квітні, і так, усіх запрошено, - поблажлива усмішка мого сталкера.

"Два тижні, - подумки повторювала я собі знову і знову, - потерпи ще два тижні."

- Скажений, - зненацька сильний голос, від якого несамовито застукало моє серце й перехопило горло, перервав бурхливі оплески, - я чув, що Андріана чудово співає й танцює.

Дан назвав мене на ім'я, не нареченою, не майбутньою дружиною Чорного, отже такою мене не вважав. Чи... вважав? Я знайшла в собі сили підняти очі - Данило повільно йшов до нас і зупинився так близько, що я вловила той самий аромат його парфумів, хвойний, смоляний, смачний. Глибше вдихнула і закрила очі.

- У моєї нареченої багато талантів, - Чорний впритул дивився на Северського і його погляд не віщував останньому нічого доброго.