Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

Вона замовкла, помітивши похмурі вирази облич довкола. Флойд перший зглянувся на її збентеження.

— Ми намагалися, Женю, він не має жодних спогадів про це явище. Та, як я вже казав іншим, це нічого не доводить. Чадра продемонстрував, як пам’ять Еала може бути вибірково видалена — а допоміжні модулі синтезування мови ніяк не перетинаються із самим комп’ютером. Вони можуть працювати, і Еал навіть не знатиме про це…

Він зупинився, щоб перевести дух, відтак знову заговорив, випереджаючи можливі заперечення.

— На мій погляд, тут небагато альтернатив. Або все це мені примарилось, або сталося насправді. Я знаю, що не спав, але не певен, що це не якась галюцинація. Катерина бачила мою медичну картку — вона знає: мене б тут не було, якби я мав такі проблеми. Проте не можна повністю викреслити таку можливість, і я нікого не обвинувачуватиму, якщо хтось вважає це гіпотезою номер один. Напевно, я зробив би те саме.

Єдиний шлях довести, що то був не сон, — навести додаткові докази. Тож дозвольте нагадати, що нещодавно трапились інші дивні речі. Ми знаємо, що Девід Боумен вирушив у свою останню місію на Старшого брата або Заґадку. А кілька тижнів тому щось вийшло звідти й попрямувало на Землю. Василій бачив це, я — ні! Потім загадковий вибух вашої орбітальної бомби.

— Вашої.

— Вибачте, вважаймо, ця бомба належала Ватикану. Трохи дивно, що після тих подій стара місіс Боумен мирно померла без явних медичних причин. Я не стверджую, що тут є певний зв’язок, але ви ж знаєте, як кажуть: раз — це випадок, двічі — збіг, а тричі — уже закономірність.

— І є ще дещо, — втрутився Макс із раптовим запалом. — Я побачив це в новинах, лише маленька замітка. Колишня дівчина капітана Боумена каже, що отримала від нього повідомлення.

— Так, і я це бачив, — підтвердив Саша.

— І ви досі мовчали? — недовірливо запитав Флойд.

Обидва чоловіки зніяковіли.

— Ну, я сприйняв це як жарт, — боязко озвався Макс. — Чоловік тієї жінки розповів про це. А вона, здається, усе заперечила. Коментатор сказав, що то рекламний трюк, останнім часом на Землі зчинився ажіотаж щодо НЛО. У них були десятки повідомлень за тиждень, отож вони перестали про таке доповідати.

— Можливо, деякі з них були правдивими. Якщо цей запис не знищено, чи не могли б ви знайти його в корабельному архіві або попросити Центр керування польотом надіслати ту замітку ще раз?

— І сотня заміток мене не переконає, — зневажливо пхикнула Таня. — Нам потрібен вагомий доказ.

— Наприклад?

— Ну, щось таке, про що не міг би знати ні Еал, ані хтось із нас. Щось фізичне… е… маніфест… маніфестація.

— Іншими словами, старе добре диво?

— Так, на цьому я й зупинюся. Я не доповідатиму про цей випадок Центру керування польотом. І пропоную тобі, Гейвуде, учинити так само.

Флойд пам’ятав про субординацію на кораблі й, почувши ці слова, з тяжким серцем кивнув на знак згоди.

— Я був би радий погодитися з цим. Але хочу зробити одну пропозицію.

— Слухаю.

— Ми маємо розпочати планування на випадок непередбачуваних обставин. Припустімо, що попередження правдиве, я, наприклад, у цьому не сумніваюся.

— Що можна вдіяти? Анічогісінько. Звичайно, можемо покинути систему Юпітера, коли нам заманеться, але доки не відкриється стартове вікно, ми не потрапимо на орбіту, що поверне нас на Землю.

— А це за одинадцять днів після кінцевого терміну!

— Так. Я була б рада вирушити раніше, але в нас немає пального для більш енерговитратної орбіти, — Танин голос стих у нехарактерній для неї нерішучості. — Я збиралась оголосити про це пізніше, але якщо вже зараз зайшла мова…

Усі одночасно зітхнули, запанувала напружена тиша.

— Я хотіла затриматися тут на п’ять днів, щоб наша орбіта наблизилася до ідеальної орбіти за Гоманом, це дало б нам хороший запас палива.

Заява не була неочікуваною, але її зустрів хор скрушних зітхань.

— То коли ми прибудемо на Землю? — запитала Катерина дещо роздратовано. Дві грізні пані якусь мить міряли одна одну поглядами, немов дві суперниці, що поважають одна одну, проте жодна з них не хоче поступитися.

— Десять днів, — зрештою відповіла Таня.

— Ну, все-таки краще, ніж ніколи, — пожартував Макс, намагаючись розрядити обстановку, але йому це не надто вдалося.

Занурившись у свої думки, Флойд майже не помітив суперечки.

Тривалість подорожі не мала значення для нього та трьох його колег, що увесь цей час просплять глибоким сном без сновидінь. Утім, зараз це неважливо.

Він був певен — і ця певність наповнювала його душу безпорадним відчаєм — якщо вони не вирушать до загадкового кінцевого терміну, то не вирушать ніколи.

* * *

— …Це неймовірна і загрозлива ситуація, Дмитрію. Ти — єдина людина на Землі, яка знає про це, але скоро ми з Танею зробимо публічні заяви до Центру керування польотом.

Навіть декотрі з твоїх матеріалістичних земляків готові прийняти той факт — зрештою як робочу гіпотезу — що якась сутність, ну, вторглася в Еала. Саша десь відкопав цікаву фразу «Привид у машині».

Множаться теорії; Василій щодня висуває нову. Більшість із них — варіації на тему старого науково-фантастичного кліше — організоване енергетичне поле. А втім, яка то енергія? Це не може бути електрика, бо інакше наші інструменти легко б її зафіксували. Те саме стосується й радіації та зрештою і будь-якої відомої нам енергії. Василій вже справді далеко зайшов, говорячи про хвилі нейтрино в багатовимірному просторі. Таня називає це все містичними нісенітницями — її улюблена фраза — і вони вже на межі справжньої сварки. Насправді, ми чули, як минулої ночі Орлови кричали одне на одного. Не надто підбадьорює.

Боюся, ми всі напружені та знервовані. Це попередження й затримка дати відльоту додає відчуття розчарування, що виникло внаслідок невдачі зі Старшим братом. Можливо, допомогло, якби я міг зв’язатися з істотою, що назвалася Боуменом. Я міркую, куди він зник? Може, після однієї зустрічі ми його більше не цікавимо. Що він міг би розповісти нам, якби захотів! Чьорт возьми! Хай йому грець, я знову говорю на росліш, яку так ненавидить Саша. Змінімо тему.

Я ніколи не зможу віддячити тобі за допомогу й за твої описи подій на Землі. Щодо цього я вже почуваюся краще: мати вагомішу причину для хвилювання — найкращі ліки від нерозв’язних проблем.

Уперше я почав сумніватися, чи хтось із нас колись знову побачить Землю.

Розділ