Катерина Орєхова - (не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова

27. Катерина

— Тобі має бути комфортно, — Рома знизав плечима, спокійно дивлячись мені в очі. — Адже ти там залишатимешся на ніч, а через якийсь час переїдеш.

Добре, що я не встигла зробити ковток какао, а то точно подавилася б.

— Що? — перепитала я, розуміючи, що виглядаю дуже безглуздо.

— Катюш, ти чого? — Рома напружився, побачивши мою реакцію. — Я не кажу, що тобі треба завтра переїхати чи лишитися в мене на ніч. Ми не поспішатимемо. Просто так виходить, що квартиру мені потрібно шукати зараз, а я не хочу за місяць знову займатися переїздом. Тому думаю, що краще відразу вибрати житло, яке сподобається і буде зручно нам обом.

— Місяць?

Я відчула себе рибою, викинутою на берег. Тобто, якщо через місяць я не переїду до нього, він собі шукатиме когось більш зговірливого? Мабуть, красивих тривалих залицянь не варто чекати від сучасних чоловіків.

А може це я надто старомодна?

Як складно!

— Крихітка? — мабуть, Рома зрозумів, що зі мною щось не так. Він нахилився над столом до мене, торкаючись моєї руки. — Поговори зі мною, що тобі не сподобалося?

— У нас друге побачення, — повільно промовила я, думаючи про те, як не образити Рому, але донести свою думку. — Мені здається, що ти трохи поспішаєш і дуже швидко приймаєш такі важливі рішення.

— Ти не певна? Але мені здавалося...

Рома замовк і здається глибоко замислився.

Зараз він виглядав якимось розгубленим, я встигла вловити в його очах невпевненість і якийсь смуток. Розгубленість була швидкоплинною і я навіть подумала, що вона мені просто здалася. Або я її вигадала.

Рома швидко взяв себе до рук і посміхнувся мені.

— Я розумію, ти ще не звикла до мене, — він обхопив чашку какао, ніби не знав куди подіти руки.

— Ром, — мені хотілося підбадьорити його, показати, що він для мене важливий. Тож я вирішила бути максимально відвертою. — Я не знаю, як правильно, не вмію будувати стосунки. У мене їх ніколи не було.

— В сенсі? — здається, мені вдалося таки поставити Рому в глухий кут. Він дивився на мене з нерозумінням та недовірою.

— У прямому, — я схопила серветку і почала її нервово стукати. — У мене не було часу та й бажання, якщо чесно. Надто багато навалилося всього, треба було Андрієм займатися, вчитись та працювати...

— Крихітко, — видихнув Рома, стискаючи мою руку і притягуючи мене до себе. Я піддалася йому, обминаючи стіл і знову сідаючи на його коліно.

Одна рука Роми плавно погладжувала мою спину, а друга заривалася у волосся, м'яко масажуючи потилицю.

— Я не розумію як це можливо, мабуть, у чоловіків навколо тебе очей не було, — Рома стиснув мене трохи сильніше, і я напружилася.

Мені було страшно. Може Ромі потрібен хтось досвідченіший? Дівчина, яка не буде боятися і переживати з кожного, навіть найменшого, приводу?

В голову відразу сплив образ Вероніки. Висока, красива, яка знає собі ціну. Така дівчина точно не відмовилася б жити з Ромою. Скоріше б активно подякувала йому за таку пропозицію.

Я відчула тремтіння у своєму тілі.

Не хочу втрачати Рому, я тільки повірила, що все буде добре.

Але Вероніка не хотіла йти з моєї голови. Скільки вони зустрічалися? Чи жили разом? Чому Рома кілька днів тому сказав їй, щоб чекала на нього вдома? Він же з цією Веронікою розмовляв?

— Але я дуже радий цьому, — Рома увірвався в мої думки, змушуючи мене згадати, про що ми говорили. Моє серце билося надто сильно, я відчувала кожен його удар, тому не одразу зрозуміла, про що говорить хлопець.

Він повільно водив носом по моєму волоссю, ніби нюхаючи їх. Я відчула його губи на своїй скроні, щоці, а невдовзі й на губах. Рома цілував мене ніжно, м'яко, явно насолоджуючись близькістю.

— Ми не поспішатимемо, я тобі обіцяю, — видихнув Рома мені в губи. — Все буде так, як ти захочеш. Я просто так довго про тебе мріяв, що зараз хочеться якнайшвидше тебе привласнити та розповісти всьому світу, що ти моя.

Моє серце не переживе цієї розмови з Ромою. Воно тремтіло у мене в грудях, вбираючи в себе таке просте, але дуже гарне зізнання Роми. Я не вірила, що все це відбувається зі мною, що цей ідеальний чоловік тримає мене на своїх колінах і притискає до себе, нашіптуючи ніжні слова.

Ми ще довго сиділи в кав'ярні, говорячи про все. Рома розповів мені, що прийняв мене з Костею за пару і намагався триматися від мене якомога далі, адже ми виглядали щасливими разом.

Ніколи не думала, що можна взяти нас із братом за парочку. Тільки коли Рома сказав про це, я задумалася і зрозуміла, що ми зовсім не схожі на вигляд. Тому така помилка може бути.

Повертаючись у місто, ми трималися за руки. Я відчинила вікна в машині, дозволяючи теплому осінньому вітру залітати в салон і грати з моїм волоссям. Це була ідеальна картинка, як із дорогого фільму. Траса, осіннє листя та автомобіль, що відраховує кілометри до міста.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно