Гілліан Флінн - Загублена, Гілліан Флінн

в «Барі» був жвавий вечір, як буває, коли всі мали добрий день. Гарненькі дівчатка були люб'язні до неотесаних парубків. Відвідувачі просто так купували напої для незнайомців. Це було як свято. А потім вечір підійшов до завершення, час зачиняти, всі на вихід. Я саме збирався замкнути двері, коли Енді широко їх розчинила й зайшла всередину, мало не впавши на мене. Відчувався солодкий запах світлого пива, аромат диму в її волоссі. Я ошелешено застиг, як буває, коли намагаєшся впізнати людину, яку доти бачив лише в одній обстановці. Вкласти її у новий контекст. Енді в «Барі». Гаразд. Вона по-піратському розреготалася й заштовхала мене назад у бар.

— У мене щойно закінчилося фантастично жахливе побачення, і ви просто мусите випити зі мною.

Сніжинки зібралися на темних хвилях її волосся, милі веснянки сяяли, щічки були яскраво-рожеві, наче хтось надавав їй ляпасів. У неї був чудовий голос, ґелґотливий голос, що починається кумедно-мило, а закінчується дуже сексуально.

— Прошу, Ніку, мені потрібно змити з рота присмак поганого побачення.

Пам'ятаю, як ми заливалися сміхом і як я думав: яке це полегшення — бути з жінкою і чути її сміх. На ній були джинси і кашеміровий светр із викотом; вона з тих дівчат, які мають кращий вигляд у джинсах, аніж у сукні. Її обличчя й тіло буденні у найкращому сенсі цього слова. Я зайняв своє місце за барною стійкою, а вона обрала один з барних стільців. Її очі вивчали пляшки в мене за спиною.

— Чого вам, панянко?

— Здивуйте мене,— сказала вона.

— Бу-у,— мовив я, і це слово зірвалося з моїх вуст, наче поцілунок.

— А тепер здивуйте мене напоєм.

Вона нахилилася вперед, і декольте опинилося на одному рівні зі стійкою, груди випнулися. На шиї виднілася підвіска на тоненькому золотому ланцюжку. Підвіска ковзнула між грудьми й під светр.

«Не будь таким,— подумав я.— Не висолоплюй язика, витріщаючись на те місце, де закінчується підвіска».

— Які тобі подобаються смаки? — поцікавивсь я.

— Хай що ви мені наллєте, усе сподобається.

Мене зачепила ця фраза, її простота. Ідея, що я своїми діями зроблю жінку щасливою, і це може бути так просто. «Хай що ви мені наллєте, усе сподобається». Я відчув непереборну хвилю полегшення. А потім зрозумів, що більше не кохаю Емі.

«Я більше не кохаю свою дружину,— подумав я, хапаючи два келихи.— Навіть трішки. Кохання повністю з мене вийшло, я чистий». Я приготував свій улюблений коктейль — «РІЗДВЯНИЙ ранок». Гаряча кава й холодний шнапс із перцевою м'ятою. Я розділив одну порцію з Енді, а коли вона здригнулася й розкотисто розсміялася, то налив нам ще. Ми ще годину після закриття насолоджувалися коктейлями, і я тричі згадав слово «дружина», бо дивився на свою студентку та уявляв, як знімаю з неї одяг. Принаймні я міг її попередити: «У мене є дружина. Роби з цією інформацією, що забажаєш».

Енді сиділа переді мною, поклавши підборіддя на руки, й усміхалася.

— Прогуляємося? — запропонувала вона. Енді вже згадувала, що живе майже в центрі міста, тож якось обов'язково зазирне в «Бар», щоб привітатися, та хіба вона згадувала, наскільки близько живе біля «Бару»? Мені наче розум затьмарило. Я багато разів в уяві долав кілька кварталів до безликих цегляних багатоквартирних будинків, де вона мешкала. Тож коли насправді вийшов з дверей, щоб провести дівчину додому, це взагалі не здавалося дивним. Не було того сигнального дзвіночка, що казав мені: «Це неправильно, не слід цього робити».

Я провів Енді додому, надворі був сильний вітер, і сніг кружляв повсюди, і я допоміг їй замотати червоний в'язаний шарф один раз, двічі, тричі. Я саме як слід її кутав, наші обличчя були дуже близько, а щічки Енді були рожеві, наче після радісного святкового катання на санях. Це б ніколи не трапилося будь-якого іншого вечора, але того вечора це було можливо. Розмова, випивка, негода, шарф.

Ми водночас схопили одне одного, я штовхнув її до дерева для кращої рівноваги, тонкі гілки розсипали на нас сніг: комічний приголомшливий момент, який пробудив у мені ще більше бажання її торкнутися — торкнутися всього тіла воднораз, і я запхав одну руку їй під светр, а другу між ноги. А вона мені дозволила.

Вона трішки відхилилася, у неї цокотіли зуби.

— Ходімо до мене.

Я завмер.

— Ходімо до мене,— повторила вона.— Я хочу бути з тобою.

Секс не був такий уже й чудовий, не з першого разу. Наші тіла звикли до різних ритмів, ніяк не могли налаштуватися одне на одного, та й забагато часу минуло, відколи я був із жінкою. Я кінчив перший, надто швидко, але продовжував рухатися в її лоні ще тридцять критичних секунд, поки не обвис. Часу вистачило якраз її задовольнити.

Тож це було приємно, але без справжнього оргазму,— мабуть, так дівчата почуваються у мить втрати цноти. «І через це вся метушня?» Але мені сподобалось, як Енді пригорнулася до мене, а ще сподобалось, яка вона була ніжна. Свіжа шкіра. «Молода»,— майнула ганебна думка, коли я уявив, як Емі постійно намащується лосьйонами, сидячи на ліжку та злісно себе ляскаючи.

Я пішов до ванни, скористався унітазом, глянув у дзеркало і змусив себе сказати це: «Ти зрадник. Ти провалив один з найбазовіших чоловічих тестів. Ти поганець». А коли це не надто занепокоїло, я подумав: «Ти справді погана людина».

Найгірше було те, що якби секс був неймовірний, то цей епізод так і міг би лишитися єдиним моїм гріхом. Але все було так собі, а я став зрадником, тож не міг розміняти свою вірність на отакий буденний секс. Тому я знав, що буде продовження. Я не обіцяв собі більше цього не робити. А потім наступний раз був дуже-дуже добрий, а далі вже було просто супер. Незабаром Енді перетворилася на фізичну протилежність до всього, пов'язаного з Емі. Вона сміялася зі мною й веселила мене, вона не починала одразу ж заперечувати чи перепитувати. Вона ніколи не хмурилася до мене. Вона була невимушена. Така в біса невимушена! І я подумав: «Кохання змушує тебе хотіти стати кращим — правильно, правильно. Але, може, кохання, справжнє кохання, ще й дозволяє тобі стати справжнім».

Я збирався розповісти Емі. Знав, що це мало статися. Але з місяця в місяць мовчав. І місяці котилися далі. Головною причиною було боягузтво. Я не міг примусити себе до цієї розмови, не міг примусити себе