Анджей Сапковський - Lux perpetua

— Грелленортові, - повільно промовив Гейнче, — під час собору в Констанці було не більше…

— Двадцяти років, — закінчив Досконалий. — Саме так. Двадцятирічний розправився з Меіром бен Хаддаром, магом, про якого казали, що він мав оборудки із самим Дияволом. То з ким… або з чим у такому разі мав би мати оборудки Грелленорт?

— А церква не вжила ніяких заходів щодо цього питання? Ані новообраний папа?

Досконалий покрутив головою.

— Ще під час собору, — нагадав він, — було спалено Йоганна Гуса, а в Богемії розгорівся бунт. Ще не закінчився собор, як Конрад Олесницький уже став єпископом. Єпископом, який із запалом придушував заколоти, який єретиків наказав перед спаленням волочити кіньми по вратіславському ринку. Найвірніший прибічник папи і короля Сигізмунда, союзник у найскрутніші часи. Чіплятися до нього з такої дрібної причини, як звернення до послуг чарівника? Та ну. Аферу зам'яли, поклали під сукно. Викреслили з реєстрів. Забули. Принаймні формально.

— А неформально?

— Провели тихе слідство. Результати засекретили. Але ми їх знаємо. У певний момент ми теж зацікавилися Грелленортом.

— Після того, — Гейнче вирішив прискорити перебіг бесіди, — як за наказом вроцлавського єпископа Грелленорт почав з допомогою чорної магії переслідувати катарів і бегінок.

— У містах Явор і Свидниця, — підтвердив гельвет. Він вимовляв: «Яуа» і «Звиниз». — Тоді ми не зробили нічого, залишилися цілком пасивними, тому що… Тому що не можна відповідати на терор терором. П'єр де Кастельно, Петро Веронський, Конрад Марбурзький, Швенкефельд… Тероризм — це зло і веде в нікуди. Так думаємо ми, Добрі Люди, Amici Dei. Тероризм — це зло і гріх.

«Який найкраще повісити на чужу, а не на власну совість, — подумав інквізитор. — Тому і тільки тому ви мені допомагаєте. Тільки тому ділитеся інформацією. Переконані, що я шукаю помсти. Що планую замах. Акт терору. Терору, яким ви гребуєте. Але коли він уже станеться, ви будете бурмотіти: «Deo gratias». На колінах. Возвівши очі до неба. Безгрішні. Але задоволені. Уконтентовані».

Досконалий мовчав, вдивляючись у темний масив Пілатуса, гори, яка схилялася над Люцерною, ніби велет, що присів навпочіпки. Інквізитор не підганяв його.

— Грелленорт, — продовжив гельвет, — здобув освіту в Андалузії. В Агілярі біля Кордоби.

— Alumbrados, — пробурмотів Гейнче.

— Освічені, - підтвердив гельвет. — Таємна секта, коріння якої сягає глибокої праісторії, старша, як заявляють декотрі, аніж Потоп, ба, ніж саме людство. Спочатку тільки мусульманська, для християн відкрита Гербертом з Орільяка, папою Сильвестром II. Серед вихованців їх школи — відомі імена. Араби Халі і Алкінді, легендарні Моріен і Артефій, Иоахим Флорський, Альберт Великий, Уолтер Мап, Дуне Скот. Вільям Оккам. Михайло з Цесени. Жак д'Юез, або папа Іван XXII. Грелленорт теж є вихованцем і випускником Агіляра, цим і пояснюється темп його магічної освіти. Але це ще не все.

Гейнче підняв брови.

— Йому хтось допомагає, - переконано заявив Досконалий. — Підтримує його магією, вливає в нього Силу. Весь час. Ми не змогли зрозуміти, хто саме.

* * *

— Ти все ще у Вроцлаві? — поцікавився Стінолаз. — А ти не подумувала про переїзд? У село, наприклад?

— Мені подобається Вроцлав, — буре обличчя нойфри розпливлося в пародії на усмішку. — Немає нічого кращого за великі міста. Як-то кажуть: Stadtluft macht frei[57].

— Однак на селі тобі було би безпечніше.

— Я не відчуваю для себе загрози. Ти приніс?

Стінолаз поліз у торбу, витягнув великий чотирикутний флакон із темного скла. Вузлуваті й пазуристі пальці нойфри здригнулися, здавалося, що вона вирве флакон у нього з рук. Вона стрималася, підсунула келих, дивилася, мов зачарована, як посудина поволі наповнюється рідиною лавандового кольору. Нетерплячим рухом подала знак, що досить. Схопила келих, завагалася:

— Ти… не вип'єш?

— Ні, Кундрі, дякую, — він не хотів робити їй неприємності, знав, як сильно вона залежить від aurum potabile і як цінує кожну краплину. — Усе для тебе.

— Дуже дякую, синку, дуже дякую, — нойфра, долаючи дрижання долонь, відпила ковток, її бурштинові очі відразу ж розгорілися. — Ну що ж, тоді перейдімо до діла. Говори, що тебе мучить?

Стінолаз зітхнув. Або вдав, ніби зітхає.

Своєї справжньої матері він не знав. Вона померла в монастирі магдалинок у Любані під час його народження. Його виховували по черзі: притулок, парафіяльна школа, вроцлавська вулиця. І врешті-решт Кундрі. Нойфра. Живолачка. Одна з Longaevi, Відвічних.

Кундрі так ніколи і не відкрила Стінолазові правди про свій справжній вік, проте було відомо, що у Вроцлаві вона жила близько двохсот років, тому що пам'ятала татарську навалу. Стінолаз познайомився з нею, коли йому самому було сім. То була незабутня зустріч. Вона відбулася на Рибному торговищі, по якому Стінолаз крутився, щоби щось украсти і впіймати кота, аби замучити. Кундрі, щоб могти існувати серед людей, ховалася під досить сильними ілюзійними чарами. Стінолаз, який із раннього дитинства виявляв магічні таланти і надчуттєві властивості, розкрив ілюзію і побачив нойфру в її справжньому вигляді. Ця картина шокувала його і викликала паніку. Щось, що виглядає як гібрид спорохнявілої верби з двоногим ящером і чалапає, гублячи смердючі грудки, серединою Рибного торговища, — це було забагато як для семирічної дитини. Навіть для такої дитини, як Стінолаз.

Сила найпершого враження вплинула на силу подальшої дружби. Нойфру, істоту хижу і неймовірно жорстоку, привабила жорстокість хлопчика. І його магічні здібності. Вона зробила чимало, щоби їх поглибити, а її знання, котре сягало коріння прапочатків, давало такі можливості. Стінолаз був старанним учнем. У віці восьми років він уже був псионіком, вільно застосовував просту магію і телепатію, накладав вроки, псував харчі й насилав хвороби. Коли йому виповнилося десять, вправно користувався вищою магією і гоецією, за допомогою якої навчився вбивати. Коли йому виповнилося дванадцять, він став достатньо вправним магом, щоби могти поїхати на навчання до школи «Алюмбрадос», розташованої в Агілярі біля Кордоби. Він поїхав туди на гроші князя Конрада Олесницького, який на той час був вроцлавським кліриком. І ось цей князь клірик раптом нагадав собі про Стінолаза. З причин, яких Стінолаз не знав. Але про які здогадувався.

До Вроцлава він повернувся в 1414 році. Як теург і некромант, він одразу ж став навушником Конрада — тепер уже кафедрального препозита з великими шансами на єпископську митру. Її він отримав у 1418 році. Винісши — крім себе — на вершини влади і свого наближеного чарівника. А Кундрі. нойфра. названа мати, стала навушницею свого талановитого вихованця. Його порадницею. Стінолаз — попри всі старання — все ще був тільки людиною, до того ж молодою. І страшенно грубою. Таланти талантами, амбіції амбіціями, але Найвищі Таїнства уроджених Longaevi й далі залишалися для