Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

на вчителі. Отже, нічого не загрожую. Тим паче декан досвідчений маг, він мав бути готовим до цього. В якості покарання тобі максимум дюжину книжок до прочитання призначить. У твоєму випадку це навіть нагорода.

- Сподіваюсь.

- Не хвилюйся. Вчителі на практиці серед бойовиків чи некромантів постійно травмуються. І нічого. Жодного учня не було виключено. Вчаться далі, набирають досвід. Ти хоч раз сходи подивись на те як Леорі тренується на практичних заняттях. І впевнишся в моїх словах.

- Добре, переконав. Піду за книжками, що мені вже назначили до прочитання.

А ще нещодавно я знайшла одне дуже цікаве заклинання копіювання що дозволяє створювати тимчасову копію, навіть точніше буде сказати матеріальну ілюзію. Скопійовані таким чином речі не були вічними через це не підходили для мого задуму з дублювання шкільної бібліотеки. Тому в мою голову прийшла ідея створити на базі цього заклинання магічний предмет який би дублював інформацію з фоліантів в чисті книжки. Я навіть візуально його вже собі в голові намалювала. В основі цього пристрою потрібно використати два дзеркала, ірадрийське скло та самописні пір'я. А ще багато часу та терпіння.

- Вся в наукових пошуках, - відволік мене від читання голос Віткара майже в саме вухо.

- Так. Ти щось хотів? – запитала я відкладаючи книжку в сторону, бо мені було ще невідомо, чим закінчилась розмова Лавера з Атгремом.

- Сказати, що демони на мене ніяк не вплинули. Перевірка сьогодні закінчилася, я всю ніч провів у цілителів.

Філл якраз відійшов за новою книгою, а Улли сьогодні з нами не було, тому хлопець міг говорити на цю тему без зайвих свідків.

- То є добре. Надія, що енергію яку вони отримали від відьом, просто розвіялась над містом зберігається.

- Так. А чим це ти декана сьогодні приклала, що він й досі в цілителів знаходиться? – змінив тему блондинчик, бо повернувся Філл.

- Я послухала тебе й знайшла вчителя ментальної магії, - зізналась я.

- Декан погодився?

- Сам запропонував.

- А покажеш як ти його вирубала!

- Поки ні, бо сама не знаю.

- Шкода. Мені б це могло стати в пригоді на наступні магічні битви.

- Що за битви?

- Ти зі своїм навчанням взагалі помічаєш що відбувається навколо тебе?

- Іноді. Так що це за подія?

- Учні які здають на магістра проходять практичні іспити й іноді вони відбуваються у вигляді бою. Мені звісно до них ще роки два, а то й більше, але хотілось би знати, що за плечима вже достатньо знань для цього.

- Зрозуміло.

Мені як майбутньому артефактору такі випробування не погрожували, того я зітхнула з полегшенням.

Віткар не став затримуватись поряд з нами довго, а ще трохи потеревенивши, пішов собі насвистуючи якусь мелодію поміж книжкових стійок.

13.06.157р.

Маг-Рівік

Улла дізналася що одна з кімнат в гуртожитку звільнилася, тому вирішила перебратися з Ремісничого кварталу, мовляв, так ближче до школи, та й дешевше. Я звісно запропонувала оселитися в мене, але соліенка відмовилась. Ії жадоба до самостійності була такою ж великою як і у Філла тяга до знань.

Я ще ніколи не була в гуртожитку школи й на перший вигляд мені тут не сподобалось. Невеличка кімната з чотирма вузькими, голими ліжками. Шафа зі зламаними дверцятами. Брудне вікно. Скрипуча підлога. Один, єдиний стіл, а навколо нього три табурети, четвертий зламаний лежав під одним із ліжок. І запах. Пил, алхімічні порошки, зілля, їжа та парфуми. Добре, що маззю для носа кожного дня користуюсь, а то б зі сльозами вибігла б звідси. Аста, одногрупниця, що стояла поруч, добре мене розуміла, вона як перевертень також відчула весь цей коктейль.

- Тааа! Це вам не королівські покої, - винесла вердикт дріада Халла, якій також належало тут оселитись.

- Роботи тут багато, - оцінила Окдана, рідкісної, для цієї частини світу, раси нарріфед.

- Добре, що всі ходили на заняття з побутових заклинань, - підвела я висновок.

- Це так, - майже в один голос погодились дівчата.

Дівчата чаклували самі, й щоб їм не заважати я вийшла до шкільного парку.

Погода сьогодні була досить спекотна.

Зелені корони дерев. Яскраві квіти на квіткових грядках, барвисті метелики, що тремтять над ними. Спів птахів. Все це створило відчуття легкості та радості в душі. Хотілося розстелити на траві ковдру й влаштувати пікнік.

- Ята! Ята! – відірвав мене від мрій голос Олдрі. – А що ти тут забула? Чи нарешті вирішила завітати до нас в гості?

- Майже. Моя подруга з однокласницями заселяється в одну з кімнат. Зараз вони там прибирають, а я тут гуляю й не заважаю їм.

- Тоді ходімо до нас.

Згадавши про запах всередині мені одразу захотілось відмовитись, але цікавість, як живуть знайомі пліткарки переважило. Я погодилась. Й мені одразу в руки сунули важкий пакунок від якого пахло смаженим м’ясом та приправами.

Дівчата мешкали на першому поверсі, поряд з кухнею. Їх кімната була ще меншою аніж та, в якій належало жити Уллі. Щоб хоч якось збільшити простір старшокурсниці здвинули два ліжка поряд, а трете розібрано стояло в чолі, наче бильце. Це дозволило втиснути біля вікна два столи. Але вільного місця на них не було. Ціла купа сувоїв, книги, нотатки, флакони, котел, ножі, одяг, трави та ще багато чого іншого, навіть обгризену кістку там помітила. Біля дверей розмістилась шафа з одягом. А от зі стільцями тут все було гаразд. Аж шість штук стояло біля столу.

- Доброго дня, - привертаючи увагу до себе привіталась я з іллінками. Дівчата сиділи за столом і щось зосереджено читали.

- О. Привіт. Ти проходь, не стій на порозі, - схопилась Фіона та забравши в мене з рук пакунок, вказала на один з вільних стільців.

Я сіла, а стілець піді мною неприємно скрипнув.

- Нам пощастило вибити цю кімнату, - не звернувши навіть увагу на звук, продовжила Фіона. - Раніше ми жили в іншій. Звичайно, тут менше місця, але без злісних сусідів.

З цією заявою я погодилась. Нема нічого гіршого, аніж жити в кімнаті зі стервою. Та не втрималась й голосно чхнула.

- Не подобаються умови? – жартома запитала Ванда, дивлячись як я морщу носа.

- Навіть не знаю. Я щойно бачила кімнату де буде жити Улла і трохи не розумію. Невже за допомогою магії все це не можливо полагодити?

- Можна.