Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Нам варто усвідомити, що без існування великого й функціонального ринку (який опосередковано «диктує» ціну) процес встановлення точної ціни був би складним і досить болісним процесом. Зрештою, з цією проблемою воював ще Фома Аквінський (а також антимонопольні інституції, які часто контролюють чи встановлюють ціни в ситуації, коли ринок не функціонує належним чином). Ті самі сучасні «спекулятивні бульбашки» — це важливий приклад відриву ціни від цінності (через якийсь час бульбашка трісне, тобто ціна повернеться до свого умовно справедливого рівня). І зараз на різноманітних маркетингових акціях роздають подарунки, тобто «речі задарма» — чи то вже «плюшевих ведмедиків» на бензозаправках, на 10% кетчупу більше чи «два за ціною одного». І це можна вважати сучасним прагненням чи трюком, як скасувати точну ціну товару в рамках конкурентної боротьби. Просто ще лишилося дуже багато сфер, де ми не хочемо діяти точно й ефективно.

Ще одна цікавинка, що часто ми ціну закриваємо чи її приховуємо. Наприклад, ми старанно відклеюємо цінники з подарунків, на рахунок у ресторані може дивитися тільки той, хто платить, у дорогих ресторанах рахунок навіть елегантно ховають у різноманітні скриньки. А в найкращих ресторанах званий гість навіть отримує меню, де цін немає взагалі[490]. Очевидно, нам здається, що найцінніші речі ми маємо отримувати задарма, що їх би в принципі не можна було купити[491]. Ми хочемо цим показати, що найцінніше в житті не можна продавати чи монетизувати? Невідомо, звідки в нас береться уявлення про те, що точна взаємність у важливих справах чи між близькими людьми — небажана. Наприклад, ми можемо помітити, що в усій трилогії «Володаря перснів» ніхто нічого не продає і не купує. Усе необхідне в дорогу Братство отримує в подарунок[492]. Надто ретельний Р. Р. Толкін, який зазвичай описує все до деталей, ніде в «Володарі перснів» не вказує валюту. Точнісінько, як і в більшості старих оповідок, казок чи й міфів та епосів. І в «Епосі про Гільгамеша» ми не дізнаємося нічого про гроші, і ніхто тут жодного разу нічого не продає і не купує. Важливі речі герої отримують у подарунок, знаходять їх чи крадуть (наприклад, Перстень сили використовує всі ці моделі зміни власника, тільки не продаж)[493]. І хоча без грошей не можливе функціонування сучасного суспільства, проте у колі близьких нам людей ми часто створюємо ситуації, нібито гроші не існують чи принаймні вони не важливі (звідси всі ці «запрошення на бокальчик» чи чергування при оплаті в ресторані). Кажуть, що друзі — це люди, які один перед одним настільки в боргу, що забувають про це й більше не рахують. Навпаки, якби друг хотів заплатити нам за допомогу, це б імовірно нас образило. А винагорода ж у вигляді запрошення на вечерю чи взаємною послугою — досить прийнятна. А от плата, у якої є точна й чітка ціна, — уже ні. Марсель Маусс стверджує, що взаємне дарування подарунків — це «як відродження домінантного давно забутого мотиву» і що це «повернення до старого й базового»[494]. Деякі антропологи вважають gift economies невід’ємною чи базовою структурою суспільства й стверджують, що гроші чи обмін quid pro quo — це лише вторинний витвір[495].

І справді, непродавані речі, які не можна обміняти (наприклад, дружбу), не можна отримати під час торгу чи якогось обміну (приміром, не можна купити справжнього друга й глибокий внутрішній спокій). Проте ви можете купити речі, які здаються близькими: довірену особу (proxy), замінники. Ви можете купити вечерю в ресторані, і цим самим намагатися отримати друга, або ж дачу в горах і намагатися знайти там внутрішній спокій. Зрештою, саме на цьому принципі діють усі реклами: вони вам показують дорогу до чогось непродаваного (спокійний сон, щасливу родину за сніданком, красу) і пропонують продаваний шлях, як цього досягти (дороге ліжко, певний тип пластівців, будинок у горах чи шампунь). І хоча ми знаємо, що йдеться про ілюзію і що в рекламах грають актори та масовка, все одно ми починаємо хотіти кращу подушку (це саме стара винна в тому, що ми погано спимо), про нові йогурти й пластівці (щаслива родина за сніданком) та шампунь (хоч модель реклами швидше за все ніколи цим шампунем не користувалася — і ми про це знаємо, але все одно принцип провокування бажань діє).

Та повернімося назад до ціни. Чи має рацію чеський професор Зденєк Нойбауер, який у своїй останній книзі пише, що є щось, де «ціна є несвятою»?[496] Відомий німецький соціолог Ґеорґ Зіммель у своєму есе «Про гроші» пише, що «гроші — “вульгарні”, тому що вони — еквівалент до будь-чого. Піднесеним є лиш те, що індивідуальне; те, що рівняється на багато що, рівняється і на найнижче, і на рівень найнижчого стягує і те, що найвище»[497]. У грошей є така особливість, що якщо їх ставлять у рівень із чимось важливим, вони викликають схожі реакції. Коли ж ідеться про найважливіші речі в житті (любов, дружба, сенс життя) нас навіть ображає, якщо хтось звинуватить нас у розрахунку, пошуку вигоди чи в тому, що ми робимо це «заради грошей».

Економіка Царства Божого

Окрім парадоксу дару, який ми жодним чином не можемо відпрацювати, вчення Ісуса в принципі ґрунтується на парадоксах, як і багато його притч[498]. Коли бідна вдова жертвує кілька монет, Ісус це вважає набагато ціннішим вкладом, ніж золоті дари багатих[499]. Окрім того, що це прояв слабкості до маргінальної дис(утіліті), ще й мимоволі визнається легітимна роль грошей. Християнство поважає матеріальний бік життя, не нехтує ним, а Ісус на питання, чи взагалі потрібно комусь якісь податки платити, подивиться на портрет, викарбуваний на монеті, й відповідає: «Тож віддайте кесареве кесареві»[500]. І хоча правда, що Ісус одного разу вигнав тих, які «продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники»[501], проте зробив він це зовсім не через їхню професію (тут вигнання з храму було би замало), але тому, що вони змішували святе зі світським[502]. Він їх хоч і вигнав з храму, проте далі вже не чіпав.

Однак Ісус досить часто застерігає перед подвійним ставленням до статку — воно не однобоке, поряд з ним існує і зв’язок зворотний. Дуже характерно звучить біблійна засторога: у земних речах (речах хліба) немає нічого поганого,