Шаграй Наталія - Відьма. Темна спадщина , Шаграй Наталія

- Та…нічого я не «дію»…просто не хотів зайвий раз…  – забелькотів Еміль.

- То вже зайві для мене подробиці, – змахнула я рукою. – Тоді до вечора.

До машини йду з молитвою на вустах, дай Боже, Емілю звичайну дівчину. Бо я морально не готова побачити якусь чортівку в спідниці й це я, не про характер, або у неї раптом хвіст відростає вповню чи вона лускою покривається, чи носить якийсь черговий план з захоплення світу.

 Біля машини Єлисей мляво переругується з Орисею. Сьогодні наше тематичне завдання знайти колишнього Орисі. Їдемо до неї додому, Орися пригадала, що залишилися в неї вдома його речі. Ну спробуємо. Бо поки я багато чого дізналася про історію нашого краю, але ні на крок не наблизилися до розв’язання поточної проблеми. План такий, знову наповнити привида силою, може у нього щось зможе вийти. Й пошукати колишнього за допомогою магії. М-мм, ну будемо вважати, що магічні проблеми – магічні рішення. Ну або я довго до них йшла. Марфа таки має рацію, це повинно йти від мене. А мені від цієї усієї магії хочеться тільки відбиватися, перехреститися і ніколи більше не бачити у своєму життя. Як наполегливо доля підсовує мені ці всі випробування.

- Благаю тиші? – звернулася я відразу до обох.

Й парочка замовкла.  

- Чого стоїмо? Погнали, –  радісно потерла я лапки.

Єлисей переглянувся з Орисею, але усі старанно залізли в машину.

- Ти якась не така… –  кидає на мене короткі погляди Єлисей.

- Угу! – погоджуюсь з ним.

- Селено, а що сталося? – спробував зайти він з іншого боку.

- Нічого. Все, як і було.

- Думаєш? Але щось в тобі змінилося? – продовжував коситися він на мене.

- Єлисей, перестань мене докопувати. В мене сьогодні гарний настрій.

-  Чого? – кинув він на мене ще один стривожений погляд. – Гарний настрій у тебе зазвичай, коли щось не так.

Я засміялася, але сміх був коротким і трохи напруженим. Єлисей завжди надто добре мене читав, навіть коли я сама не до кінця розуміла, що відбувається.

- Просто гарний настрій. Хіба це злочин? – відповіла я, намагаючись звучати безтурботно, але він не зводив з мене очей.

- Не злочин, але для тебе – майже диво, – зітхнув він. – Селено, я тебе знаю. Ти щось приховуєш.

- Нічого я не приховую, – відмахнулася я. – Не вигадуй. Просто вирішила, що варто хоча б раз за цей тиждень бути трохи щасливою.

Він ще якийсь час мовчки косився на мене, ніби шукав підтвердження своїх здогадок.

- Ти щось знаєш?

- Іноді ти занадто багато думаєш, Єлисей, – сказала я спокійно. – Може, ти теж спробуєш просто радіти життю? Для різноманіття?

- Угу! Порадію.

- А і я попросила Еміля запросити його дівчину на вечерю, –  донесла я до відома.

- ЩО? – різко смикнув він кермом й трохи виїхав на зустрічку, але вправно повернув машину на місце. – Якого?

- Ти, що телепень, права купив? – почулося від Орисі.

- Нічо я не купляв!!! – завив Єлисей.

- Народ, прикрутіть емоції. Ви надто яскраві для мене.

- Що? – знову перепитав Єлисей.

- Демони спиніться, –  тяжко зітхнула я

- Мовчу! – буркнула Орися.

Єлисей теж мовчав, але якою ціною давалося йому те мовчання…Зате я раділа тиші. Експеримент з привидом я провела в машині. Правда, цього разу культурніше та обережніше…Бо враховуючи вразливість Єлисея не хотілося б ризикувати життям. Виразно глянула на привида…й той змотався з машини. Люблю, коли знаю, що треба робити далі. Тепер у нас залишився колишній Орисі. От у мене ніколи не було проблем з колишніми. Вони якось саморозчинялися в просторі. І ніяких тобі пристрастей. Ніхто мені вікна не бив, скандалів не влаштовував, на дорозі не перепиняв. І щось мені навіть підказує, що усі мої колишні, як тільки вдало покинули мене, то відразу ж радісно зітхнули. А в людей, комусь не подобається чи то твоя дівчина, чи то твій хлопець. Пристрасті тільки свистять, емоції понад край, ідіотизму ще більше. В кінцевому результаті нерви нанівець, стосунки псу під хвіст, конфліктів і образ повний кошик. Покосилася на Єлисея. Уважно так покосилася.

- Що? – не витримав він моєї уваги.

- Так…думаю.

- Про що? – аж сіпнувся він.

- Мені подобається твоя реакція, –  не втрималася від такої акулячої посмішки.

- Дуже смішно, –  обурливо кинув він.

- Може трішечки.

Коли паркуємося й виходимо з машини я підкрадаюсь до Єлисея. Спочатку вдивляюсь в його ауру, не бачу нічого нового…потім беру його за руку. Той смикається.

- Єлисей, тримайся купки, –  шепочу до нього.

- Чого? – максимально відхиляється він від мене.

- Дай руку, мені треба дещо перевірити.

- Що перевірити? – розгублено кліпає він очима.