Ньютон Майкл - Подорожі душі, Ньютон Майкл

здорову... дорослішу... з іншими життєвими можливостями...

Д-р Н.: Це вже дещо. Отже, Ви кажете, що якби Ешлі отримала іншу душу, вона могла б і не впасти?

СУБ'ЄКТ: Так... це можливість... одна з багатьох... вона також могла б мати менш серйозні пошкодження і пересуватися хоча б на милицях.

Д-р Н.: Ну, Ви бачили фізично здорову Ешлі, яка щасливо живе без Вашої душі?

СУБ'ЄКТ: Я бачила... дорослу жінку... нормальні ноги... нещаслива з чоловіком... розчарування через безплідність життя... засмучені батьки... але легше. (Голос стає твердішим) Ні! Цей варіант не спрацював би на користь ні їй, ні мені — я була найкращою для неї душею!

Д-р Н.: Чи були Ви головним ініціатором падіння, якщо Ви вирішили бути душею Ешлі?

СУБ'ЄКТ: ...Ми обидвоє... ми були одним у той момент... вона була пустотливою, тинялася по екіпажу, дуркувала з ручкою дверцят, хоча мати звеліла їй припинити це. Тоді... я була готова і вона була готова...

Д-р Н.: Наскільки незмінною була Ваша доля? Якщо Ви були душею Ешлі, чи був якийсь спосіб уникнути саме такого результату нещасного випадку?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Я можу сказати Вам, що я мала миттєве осяяння перед падінням. Я могла відскочити назад і не випасти. Але голос у моєму розумі сказав: "Це можливість, більше не чекай, падай, це те, чого ти хотіла — це найкращий варіант дій".

Д-р Н.: Чи був важливим саме цей період часу?

СУБ'ЄКТ: Я не хотіла, щоб Ешлі була набагато старшою (у такій ситуації).

Д-р Н.: Але біль і страждання, через які пройшла ця дитина?

СУБ'ЄКТ: Це було жахливо. Агонія тих перших п'яти тижнів була неймовірною. Я майже вмирала, але я багато чого навчилася, виносячи все це, і тепер я бачу, як пам'ять про здатність Леса справлятися з болем допомогла мені.

Д-р Н.: Чи відчував Ваш внутрішній розум якісь жалі в ті моменти, коли біль був найсильнішим?

СУБ'ЄКТ: Коли я приходила до тями і потім знову втрачала свідомість у найважчі хвилини випробування, мій розум починав набувати сили. Беручи гору над своїм тілом, я починала краще контролювати біль... лежачи в ліжку... бачачи безпорадність лікарів. Майстерність, яку я розвинула, справляючись з болем, була пізніше використана для концентрації у моїх заняттях, і мій Наставник також допомагав мені — невидимо.

Д-р Н.: Отже, ви досягли багато чого у цьому житті, не маючи змоги ходити?

СУБ'ЄКТ: Так, я стала слухачем та мислителем. Я листувалась з багатьма людьми і навчилася писати натхненно. Я знайшла здатність навчати молодь, і я відчувала, що мною керує внутрішня сила.

Д-р Н.: Чи був Ваш Наставник задоволений Вашими досягненнями після того, як Ви повернулися у духовний світ?

СУБ'ЄКТ: Дуже, хоч і сказав, що мені надто потурали і бавили (сміється), але це нормальний обмін.

Д-р Н.: Як Ваш досвід із сильним тілом Леса та слабким тілом Ешлі допомагає Вам зараз, чи тут немає зв'язку?

СУБ'ЄКТ: Я щодня отримую благо від розуміння необхідності союзу розуму та тіла для того, щоб пройти завдання.

У той момент, коли моя пацієнтка знову переживала сцену, де вона отримала травму ніг, я вжив заходів, що десенсибілізують. Наприкінці нашого сеансу я повністю депрограмував пам'ять її минулого життя, пов'язану із болем у ногах. Ця жінка пізніше повідомила мені, що біль її більше не турбує і вона може отримувати задоволення від гри в теніс.

Два останніх життя, які я представив у цьому випадку, були головним чином присвячені фізичному вибору з метою актуалізації душі у абсолютно різних умовах. Душі шукають вираження, розвиваючи різні аспекти свого характеру. Незалежно від того, які фізичні чи ментальні знаряддя діють у різних тілах, переважний вплив мають закони карми. Якщо душа вибирає одну крайність, то згодом їй доведеться вибрати іншу, протилежну крайність, і це дозволить вирівняти або збалансувати її розвиток. Фізичні життя Леса та Ешлі є прикладом кармічної компенсації. Індуси вірять, що багата людина рано чи пізно має стати жебраком, щоб його душа могла відповідно розвиватися.

Витримавши різні випробування, сутність нашої душі, наша індивідуальність набуває великої сили. Слід правильно розуміти слово "сила". Мої Суб'єкти кажуть, що вони дійсно отримують справжні уроки життя, коли визнають та приймають той факт, що вони є людськими істотами. Навіть як жертви ми отримуємо благо, виграємо, тому що саме таким чином ми можемо навчитися сміливо протистояти невдачам та обмеженням нашої свободи, що означає для нас реальний прогрес у житті. Іноді одним із найголовніших уроків, який ми маємо засвоїти, це просто вміти відпустити минуле.

Хоча душі дуже уважно розглядають фізичні якості свого майбутнього земного тіла у різних культурних умовах, вони набагато більше уваги приділяють психологічним аспектам людського життя. Облік цих чинників є найважливішою частиною всього процесу вибору душі. Перед вступом у простір вибору життя, душа може із користю для себе розглянути чинники спадковості і оточення, які б могли вплинути на функціонування її майбутньої біологічної форми. Я чув, що духовна енергія душі має певний вплив на те, чи буде за темпераментом її майбутнє людське тіло екстравертним чи інтровертним, раціоналістичним чи ідеалістичним, емоційним чи з аналітичними нахилами. Тому душі необхідно заздалегідь подумати про типи тіл, які якнайкраще послужать їй у майбутньому житті.

Виходячи із зібраного мною матеріалу, я можу припустити, що думки і бажання душі щодо можливих варіантів людської поведінки в їхньому наступному житті відомі їх Гідам і тим Майстрам, які відповідають за функціонування місць вибору життя. Мені здається, що одні душі з більшою відповідальністю ставляться до можливості попередньо все обміркувати, інші — з меншою. У період перегляду та вибору майбутнього життя душа може розмірковувати тільки про те, наскільки їй підійде те чи інше запропоноване тіло. Коли душі закликаються до місця вибору життя, час припущень закінчується. Тепер вони повинні зіставити свою духовну сутність із варіантом запропонованої їм фізичної істоти. Через які психологічні причини душа може прийняти два цілком певні людські тіла, які поділяють тисячі років, ми розглянемо в моєму наступному Випадку 27 .

Суб'єкт 27 — це техаський бізнесмен Стів, який володіє великою, успішною швейною фірмою. Будучи у відпустці в Каліфорнії, він за порадою свого друга прийшов до мене на прийом. Попередньо поговоривши з ним, я помітив, що він був у стані напруженого збудження та надмірної настороженості. Під час бесіди, пальці його рук були міцно зчеплені, і він неспокійно озирнувся, ніби обмацуючи бігаючим поглядом мій офіс. Я запитав його, чи не нервує він, боячись процесу занурення у гіпноз, і він відповів: "Ні, я найбільше боюся того, що Ви розкриєте".

Цей пацієнт розповів мені, що його підлеглі дуже вимогливі і нелояльні, і він більше не міг терпіти безліч вихідних від них скарг. Він вирішив підвищити дисципліну та звільняти таких співробітників. Я дізнався також, що він мав два невдалі шлюби і любив випити. Він сказав, що нещодавно він спробував здійснити відновлювально-оздоровчу програму, але нічого не вийшло, тому що "вони стали надто критично ставитись до мене".

Під час нашої розмови Стів розповів мені, що його мати залишила його на сходах церкви у Техасі за тиждень після народження. Провівши кілька одиноких і нещасливих років у притулку, він був усиновлений однією літньою парою. Він додав, що ці люди були прихильниками суворої дисципліни і, здавалося, завжди були незадоволені ним. Залишивши цей будинок, коли йому не було ще й двадцяти, Стів часто вступав у конфлікт із законом і одного разу навіть намагався покінчити життя самогубством.

Я помітив, що за своїм характером він був надто наполегливим, агресивним і не довіряв владі. В основі його гніву лежало його почуття ізольованості та покинутості, та пов'язані із цим проблеми. Стів сказав, що відчуває, як втрачає контроль над своїм життям, і готовий зробити будь-що, щоб "знайти своє істинне Я". Я погодився на нетривалий сеанс, щоб досліджувати його підсвідомий розум, за умови якщо він пізніше звернеться до психотерапевта у своєму власному місті для більш тривалих консультацій.

У ході сеансу ми побачимо, як душа Стіва намагається виявити свою сутність, реагуючи на ті чи інші обставини свого фізичного життя у тілі людини. Інтенсивність такого зв'язку зазвичай збільшується під гіпнозом, коли мої суб'єкти обговорюють мотиви вибору тіла. Я наводжу цей Випадок, щоб показати, як такий складний бар'єр, а саме травма дитинства ускладнює процес виявлення нашої сутності. Душі, які приймають такі тіла, у яких рано розвиваються різні порушення особистості, свідомо вибрали собі важке життя. Перш ніж помістити мого пацієнта у духовний світ і дізнатися, чому його душа вибрала таке життя, необхідно пожвавити його ранні дитячі спогади. У короткому фрагменті, з якого починається цей Випадок, Суб'єкт знову побачить свою справжню матір. Це одна з найбільш несамовитих сцен, які я коли-небудь зустрічав у своїх випадках.

Випадок 27

Д-р Н.: Зараз Ви новонароджене немовля. Вам лише тиждень, Ваша мати дивиться на Вас востаннє. Незважаючи на те, що ви маленька дитина, ваш внутрішній дорослий розум знає все, що відбувається. Опишіть мені, що відбувається.

СУБ'ЄКТ: (Суб'єкт починає тремтіти) Я... я в кошику... я загорнутий у стару синю ковдру... Мене кладуть на якісь сходинки... холодно...

Д-р Н.: Де ці сходинки?

СУБ'ЄКТ: ...Перед церквою... у Техасі.

Д-р Н.: Хто кладе Вас на сходи церкви?

СУБ'ЄКТ: (тремтіння посилюється) Моя мати... вона схилилася наді мною... прощається... (починає плакати)

Д-р Н.: Що Ви можете сказати мені про причину, через яку Ваша мати залишає Вас?

СУБ'ЄКТ: Вона... молода... не заміжня за моїм батьком... він уже одружений. Вона... плаче... я можу відчувати її сльози, що падають на мене.

Д-р Н.: Подивіться на неї. Що ще Ви бачите?

СУБ'ЄКТ: (задихаючись) Спадає чорне волосся... вона така прекрасна... я дотягуюсь до її рота... вона цілує мене... м'яко ніжно... вона страждає, залишаючи мене тут.

Д-р Н.: Чи каже вона вам що-небудь, перш ніж піти?

СУБ'ЄКТ: (Суб'єкт насилу каже) "Я повинна залишити тебе для твого власного блага.