Петро Михайлович Лущик - Поміж двох орлів

б сумнівів. Ні князь Василь Васильович Голіцин, ні юний Михайло Романов, ні, тим більше, самозванець царським походження похвалитися не можуть. Правда, тітка Філарета колись була дружиною Івана IV, але на цьому вся його «царственність» закінчується. Тому князь Мстиславський схиляється до кандидатури королевича Владислава.

— Але боюся, що вашій милості доведеться прийняти надто жорсткі умови, — додав Валуєв.

— Що ви маєте на увазі?

— Якщо Патріархові не вдасться посадити на трон князя Голіцина, то він зробить усе, щоб убезпечити майбутнє Церкви.

— А корона? — запитав Жолкевський.

— Ви маєте на увазі шапку Мономаха? Для Патріарха головне — стан Церкви, а з нею буде добре і державі.

Станіслав Жолкевський задумався. Для нього було досі незвичним ставлення московитів до Церкви. До походу на Московію він вважав себе ревним католиком, готовим захищати віру всюди і завжди, але тільки тепер зрозумів, що всі його намагання посадити на московський трон сина Сигізмунда можуть розбитися об православні канони.

— Завтра я маю намір вирушити на Москву, — повідомив він. — Прошу бути готовими до походу. Рекомендую виспатися. Потім часу на це не буде.

Сам Жолкевський спати не ліг. Перед тим як вирушити на столицю Московського царства, польний гетьман поспішив сповістити короля Сигізмунда III про можливі труднощі майбутніх днів і висловив думку про необхідність його присутності під час коронації королевича.

21

Патріарх Московський Гермоген обвів поглядом присутніх. За інших обставин, не таких трагічних для держави, патріарх навіть зрадів би присутності цих людей. З кожним з них він знайомий особисто, а декому навіть був сповідником. Сьогодні ж Патріарх з прикрістю відкрив для себе інші, раніше для нього невідомі риси цих людей.

Уздовж розписаних рослинним орнаментом стін на лавах сиділа боярська дума. Патріарх Московський переводив погляд від одного до іншого, і у нього закипала злість від усвідомлення того, що ці люди змусили його прийняти нелюбе йому рішення. Серед присутніх тут, у Посольському приказі, він виявився у меншості, і навіть митрополит Ростовський та Ярославський Філарет пристав до більшості. А князі Федір Іванович Мстиславський, Іван Михайлович Воротинський, Андрій Васильович Трубецькой, Андрій Васильович Голіцин, Борис Михайлович Ликов-Оболенський, бояри Іван Микитович Романов і Федір Іванович Шереметьєв настояли на своєму. Якщо врахувати, що серед присутніх були окольничий князь Данило Мезенський та думні дяки Василь Телепнєв і Томило Луговський, то Патріарх змушений був визнати, що він залишився єдиним, кого по-справжньому хвилює доля святої Церкви і самодержавства.

— Читайте! — буркнув він.

Митрополит Філарет розгорнув сувій паперу і буденним тоном, що, здавалося, зовсім не пасував до даного моменту, почав читати:

— «1) Святійшому Патріарху, всьому духовенству і синкліту, дворянам і дякам думним, стольникам, дворянам, стряпчим, мешканцям та міським дворянам, головам стрілецьким, наказним людям, дітям боярським, гостям і купцям, стрільцям, козакам, гармашам і всіх чинів служивим і людям Московської Держави бити чолом великому государю Сигізмунду, нехай жалує їм сина свого Владислава в царі, якого всі одностайно бажають, цілуючи святий хрест із обітницею служити вірно йому та нащадкам його, як вони служили колишнім Великим Государям Московським.

2) Королевичу Владиславу вінчатися царським вінцем і діадемою від Святійшого Патріарха і Духовенства Грецької церкви, як належить вінчатися Самодержцю.

3) Владиславу-цареві пильнувати і шанувати святі храми, ікони і мощі цілющі, Патріарха і все духовенство; не віднімати маєтки і доходів у церков і монастирів; в духовні та святительські справи не заступати.

4) Не бути в Московії ні Латинському, ні іншим сповіданням, костелам і молебним храмам; не схиляти нікого в Римську, ні в інші віри, і жидам не в’їжджати для торгівлі в Московську Державу.

5) Не змінювати стародавніх звичаїв. Бояри і всі чиновники, військові і земські, будуть, як і завжди, одні московити; а польським та литовським людям не мати ні місць, ні чинів: які ж із них залишаться при Государі, тим може він дати грошову платню або маєтки, не обмежуючи честі московських, боярських і княжих родів честю нових вихідців іноземних.

6) Платня, маєтки і вотчини московитів недоторканні. Якщо ж деякі наділені понад гідності, а інші ображені, то радитися Государю з боярами і зробити, що покладуть разом.

7) Підставою цивільного правосуддя бути Судебнику, якого потрібне виправлення і доповнення залежить від Государя, Думи Боярської і земської.

8) Викритих державних і цивільних злочинців покарати єдино по засудженню Царя з боярами і людьми думними; маєток же страчених успадковують їхні безневинні дружини, діти та родичі. Без сього урочистого суду боярського ніхто не позбавляється ні життя, ні свободи, ні честі.

9) Хто помре бездітний, того маєток віддавати ближнім його або кому він накаже; а у разі сумнівів вирішити такі справи Государю з боярами.

10) Доходи державні залишаються колишні; а нових податків не вводити Государю без згоди бояр, і з їхньої ж згоди дати пільгу областям, маєткам і вотчинам розореним в оці часи смутні.

11) Хліборобам не переходити в Литву, а в Московській Державі від пана до пана, і всім кріпацьким людям бути назавжди такими.

12) Великому Государю Польщі та Литви Сигізмунду затвердити з Великим Государем Владиславом і з Московським царством мир і любов навіки і стояти один за одного проти всіх ворогів.

13) Ні з Московської Держави в Литву і Польщу, ні з Литви та Польщі не переводити жителів.

14) Торгівлі між обома державами бути вільною.

15) Королю вже не приступати до Смоленська і негайно вивести військо з усіх міст московських; а платіж з московської скарбниці за збитки і на платню раті Литовської та польської буде заставлено в договорі особливому.

16) Усіх полонених звільнити без викупу, всі образи і насильства віддати вічному забуттю.

17) Гетьману відвести