Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

і любили. Постійним перекладачем Т. Мура був І. Козлов. Проте одна із загадок полягає в тому, що І. Козлов, який завжди підписував, чиї вірші і чий переклад, у випадку з “Вечірнім дзвоном” цього не зробив. До того ж вірш Т. Мура було видано в рамках його збірки “Пісні народів світу” з підзаголовком “Дзвони Санкт-Петербурга”. Яка ж мелодія зі словами “Вечірнього дзвону” могла тоді існувати? Можливо, якась більш рання народна пісня “про вечірній дзвін”? Цього достеменно невідомо.

Цікаво, що вірш Томаса Мура був покладений на музику на батьківщині ірландцем Джоном Стівенсоном. Щоправда, мелодія Д. Стівенсона до вірша Мура практично нічого спільного з усім відомою нині російською піснею не має. На вірш Т. Мура написали також свої мелодії й інші британські автори, а сам вірш, крім російської, відразу ж було перекладено багатьма мовами: німецькою, іспанською і навіть есперанто.

Існує ще одна версія, звідки прийшов у Росію “вечірній дзвін”. Вважають, що пісню написав грузин на території сучасної Греції, у монастирі на горі Афон. Якщо вірити цій версії, то виходить, що цій пісні майже тисяча років. Її нібито написав преподобний Ґеоргій Святогорець (Ґеоргій Афонський, Ґеоргій Іверський), святий Грузинської православної церкви, який жив у 1009–1065 роках. Він поїхав до Візантії, жив у знаменитому Іверському монастирі на горі Афон, там і написав якийсь духовний спів, який згодом став усім відомою нині піснею.

Звідти через багато-багато століть пісня потрапила на Британські острови до ірландського романтика Томаса Мура, який своєю чергою переклав її англійською мовою. А вже з Великої Британії ця пісня потрапила й до Росії.

Пісенька про козеня

Відома російська народна дитяча пісенька “Жил-был у бабушки серенький козлик...” є однією з найпопулярніших у російському фольклорі. Кожна фраза з неї ввійшла до лексикону крилатих висловів російської мови. Разом із тим про історію створення пісні відомо дуже мало, а автор слів невідомий.

Нехитрий сюжет є звичайною дидактично-повчальною розповідю, що їх було чимало у фольклорах різних країн: неслухняне козеня пішло до лісу без дозволу бабусі, за що й було покаране. Дуже прості мелодія і слова із дворазовими повторенням, що запам’ятовуються, зробили цю пісню безсмертною.

Однак така улюблена російськими дітлахами повчальна пісенька зовсім не російська за своїм походженням.

Автор-укладач “Энциклопедического словаря крылатых слов и выражений” В. Сєров зазначає: “Ця пісенька є вільним перекладом із польського оригіналу, що зберігся у рукописному збірнику польських пісень, складених близько 1713 р. (Перетц В. Н. Заметки и материалы для истории песни в России / Изв. отд. рус. языка и словесности имп. Академии наук. — М., 1901. — Т. VI. — Кн. 2): Była Babusia domu bogatego, Miała koziołka bardzo rogatego, Fiu-tak, pfleik-tak, bardzo rogatego...”

Хто і коли переклав польський текст російською мовою — невідомо.

“Энциклопедический словарь крылатых слов и выражений” подає про першу появу пісні в російській літературі: “...письменник І. С. Турґєнєв включив її до тексту своєї комедії «Месяць в деревне» (1855)”. Однак п’єса Турґєнєва “Месяц в деревне” була написана трохи раніше: не в 1855 році, а в 1850, а 1855 року вона вперше вийшла друком. Із цього можна зробити висновок, що пісенька була вже доволі відома не до 1855 року, а на п’ять років раніше, тобто до 1850 року. Крім того, Турґєнєв у своїй п’єсі відтворив ще одну строфу, яка чомусь — можливо, через найважчий трагічний епізод — не входить у звичайне цитування пісні: “Серые волки козлика съели” (двічі). А приспів дещо відрізняється від сучасного перекладення: “Фить как! вот как! серенький козлик!”

До речі, фінальний рядок “Остались от козлика рожки да ножки”, що став однією із крилатих фраз у російській мові, й означає “малі залишки, зовсім нічого”, в оригіналі також звучить дещо інакше: “Оставили бабушке рожки да ножки”.

Починаючи з 1855 року (тобто після першої згадки в п’єсі “Месяц в деревне”), текст пісеньки про трагічну історію неслухняного козеняти, яке пішло до лісу без бабусиного дозволу, стали поміщувати в російські пісенники.

За версією російського камерного квартету російських народних інструментів “Сказ”, пісенька про козеня є зміненою мелодією лендлера (народного австрійсько-німецького танцю) В. А. Моцарта.

Мелодію пісні використав російський композитор Цезар Пуні під час написання балету “Коник-Горбоконик” (мазурка з останнього акту). Балет уперше поставила балетна трупа імператорського театру у Великому Кам’яному театрі в 1864 році у Санкт-Пєтєрбурзі.

Через багато років, уже в першій половині XX століття, музичну обробку пісні здійснив радянський композитор А. Ґєдіке і в такому вигляді її рекомендували для уроків музики та розучування пісеньки дітьми.

Ромська пісня “Валянки”

Багато росіян абсолютно впевнені в тому, що автором популярної російської пісні “Валянки”, так само як і неперевершеною її виконавицею, була знаменита співачка радянської естради Лідія Русланова.

Здавалося б, у чому проблема? Звичайно ж, у Росії та й за її межами здавна вважають, що виконавицею, а також автором відомої пісні “Валянки” є Л. Русланова. Так, вона її виконувала, але ось щодо авторства, насправді все не зовсім так.