Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

на мене? Перед ким, якщо можна запитати шановного пана? Панові Юзефові Завадці не подобається мій політичний принцип. Це панське[63] право. Так, так. Але прошу пам'ятати тільки те, шановний панє Юзефе, що не я видумав той принцип. Я не маю голови… хи-хи-хи… до політичних принципів. Є настанова пана старости — може, я не повинен цього говорити, бо це була чисто довірочна нарада, — але є, проше пана, настанова пана старости до ремесла приймати тільки поляків або таких, що хочуть стати поляками. Так, так, хочуть стати поляками.

— А наша профспілка не підчиняється твоєму панові старості. Зрозумів?

— А пан Завадка впевнений у цьому?

Йосиф подивився Леонові у вічі довгим колючим поглядом.

— Падлюка ти, Леоне, от що я тобі скажу! Слухай мене, тобі хочеться, щоб я, старий профспілчанин, зневірився у своїй організації? Цього тобі хочеться? А дулі з маком тобі не хочеться? Таж тебе, пуцьверінку, ще на світі не було, як я носив уже профспілковий квиток на грудях. А може, в тебе, слухай мене, спеціальне завдання від пана старости розпалювати зневіру у провід серед членів профспілки? Від такої тварюки, як ти, можна всього чекати…

Рузя ставить на стіл льодове пиво. Завадка прикладається до кухля і за одним подихом спорожняє його до половини.

Зілінський змочує губи і відразу ж витирає їх білосніжною з ясно-голубими краєчками, акуратно вчетверо складеною хустиною.

— Пан Юзеф погарячився і незаслужено наніс мені образу. Так, так, велику образу. А в нас, поляків, що стосується образи, то кажуть, що знєвага — крві вимага. Та я — людина потульна. Так, так, потульна. Пан, панє Завадка, знову відстав від життя. Так, так, відстав від життя. Ну, припустімо: пан піде скаржитись до своєї профспілки і дійде аж до президії професійних спілок. Вище нема вже куди, це пан і сам прекрасно знає. І що ж? Там пана товариші вислухають, овшім[64] вислухають чемно, попросять сісти, може, навіть почастують цигаркою, але правди панові все одно не скажуть. Так, так, правди від них пан не почує, панє Завадка. Товариші почнуть доводити панові, що профспілка зобов'язана регулювати наплив робітників до друкарень, щоб запобігти безробіттю. Чим не аргумент? Або скажуть панові, що не можуть «найближчим часом» улаштувати панського сина на роботу, бо саме тепер створилася перепродукція друкарських учнів. Вони, ті панські товариші, панє Завадка, будуть всіляко співчувати панові як старому членові профспілки, але що ж вони можуть? Може, скажуть панові, що вони влаштовують тільки таких учнів, на яких є попит. Ваш син українець? Добре, хай собі буде українцем, але «тимчасово» немає попиту на учнів української національності, — а при чому тут президія спілок? Так, так, панє Завадка, пан не хоче того бачити, що я пораджу, якщо пан навмисне не хоче бачити, що верхівка ваших профспілок — це самі видні лідери ППС. А ППС, — невже ж, панє Юзефе, пан не знає цього? — ППС відкрито веде проурядову політику, а політика уряду тепер така, що Польща — для поляка, і я, бардзо пшепрашам, не вбачаю в цьому абсолютно нічого поганого!.. Може, вип'ємо ще по кухликові?

Завадка підвівся. Він не мав наміру, як подумав Леон, кинутись на нього з кулаками чи шпурнути кріслом. Боронь боже! Він тільки встав, щоб краще прицілитись і плюнути в пику цьому щеняті. Це так. Такий намір був у Йосифа Завадки. Але цієї хвилини сталося щось незрозуміле: Йосиф Завадка начеб відчув на своїм плечі важку руку Павлини, яка посадила його на місце. Дарма Зілінський зірвався з місця, заслонившись спинкою крісла. Йосиф Завадка вже заспокоївся. Він уже відчуває себе таким спокійним, таким спокійним, аж важким від того крижаного спокою в собі.

До нього остаточно дійшло, що як це не дико, а Леон має рацію, бо воно в дійсності так і є, а він, Йосиф Завадка, виставив себе на посміх. Він в очах цього молокососа, напевно, подібний до людини, що поначіпляла собі на груди допотопні воєнні відзнаки і парадує в них людям на глум.

Так, Йосифе, двадцять п'ять років марширував ти на Першотравневих демонстраціях під селянсько-робітничим прапором пліч-о-пліч з своїми товаришами — поляками, євреями, німцями — і вірив, що служиш великій справі побудови соціалізму. І, можливо, вмер би з цим переконанням, якби не оця справа з Бронком. Потрібний був саме цей випадок, щоб якийсь сопляк, сміття, яке не варто й ногою копнути, на життєвих фактах довів тобі, що ти хоч і старий, та дурень.

Гов, гов, — гамує себе Йосиф, — спокійніше! Припустімо, що він старий, хворий, зарився у свої хатні справи, як хробак у хрін, і дійсно відстав від життя.

Могло таке трапитися. Але ж не всі члени профспілки старі, хворі, відсталі? А ті, молоді, дуже прогресивні, — то що? Вони теж схвалюють політику керівництва? Ні, Леоне, тут щось не так.

— Слухай мене, Леоне, чого стоїш? Сідай! Я трохи той… погарячився, але ти пробач. Сідай, сідай, я хотів тебе щось запитати.

Леон сідає вже з деякою обережністю. Глузлива, зловтішна усмішка не сходить з його губ.

— Слухай мене, моя організація виплачує мені щомісяця, розумієш, акуратно щомісяця сто злотих, і ти хочеш, щоб я повірив, що в тій організації сидять самі запроданці робітничої справи? Та я скоріше повірю в те, що кури дояться, ніж у щось подібне. Якщо у всіх профспілках запроданці й зрадники робітничого класу, тоді — хто я? Бо якщо всі, то й я. Так чи не так? Слухай мене, відповідай: так?

— Що ви, панє Завадка, мене так до муру притискаєте… хи-хи-хи… А що стосується того, що пепеесівці[65] й ваші профспілкові ватажки ведуть проурядову політику, то таки-так, панє Юзефе. На жаль, мова поки що йде про верхівку. Так, так, на жаль, у лавах ППС бракує партійної єдності й солідарності. А пан, панє Завадка, напевно, останнім часом перестав бувати на робітничих зборах, бо інакше панові було б відомо, яке йде заворушення в робітничих колах. Так, так, заворушення і боротьба між лівими і правими фракціями не тільки в ППС, але й у профспілках. Іноді доходить, як бога кохам, навіть до мордобою! Так, так, буквально до мордобою! А пан, панє Юзефе, ніби новонароджене дзяцко… В якому столітті живе пан, кохани панє Юзефе? А пан чув, що у Львові утворилася нова, так-так, нова друкарська організація, яка поборює вашу, профспілкову? Чув пан про таке?

— Чував, аби-сь знав, що чував!

Завадка сказав неправду. Про якусь нову