Роджер Желязни - Принц Хаосу

Ще я побачив, що в декількох ярдах зліва від мене лежить, розкинувшись, Далт.

Найда важко дихала, і мій логрусів зір показав навколо її тремтячих рук загрозливе блідо-червоне світло.

Спершись на лівий лікоть і вдивившись, я побачив, що вона стоїть між мною і Знаком Лабіринту, який висить у повітрі, напевно в десяти кроках від мене.

Коли Знак заговорив знову, це був перший раз, коли я почув, що він висловлює щось схоже на здивування:

— Ти захищаєш його від мене?

— Так, — відповіла вона.

— Чому?

— Я робила це так довго, що було б соромно підводити, коли він насправді потребує мене.

— Створіння Пекла, чи знаєш ти, де стоїш? — Запитав він.

— Ні, — сказала вона.

Я глянув за них обох, на чудове чисте синє небо. Поверхня, на якій я лежав, була частиною скелі, напевно, овальної по формі, що обривалася в ніщо. Швидкий поворот голови показав, що скеля, здається, виступала над гірським схилом, а кілька темних ніш з тильної сторони вказували на можливість існування печер. А ще я побачив Корал, лежачу позаду мене. Наш кам'яний виступ налічував кілька сотень метрів в ширину. За Найдою і Знаком Лабіринту спостерігалося якесь копирсання. Люк якраз збирав себе в уклінну позицію.

Я міг би відповісти на питання, задане Найді, не замислюючись ні на секунду. Але не зараз, коли вона брала вогонь на себе і забезпечувала смертельно необхідний перепочинок.

Зліва від себе я бачив золотисто-рожеві завитки в камені, і хоча ніколи не був тут, я згадав опис з батьківської розповіді і зрозумів, що це, мабуть, первозданний Лабіринт — більш глибокий рівень реальності, який тримає Амбер.

Тоді я перекотився на всі чотири і проповз кілька кроків, в бік моря, в сторону Лабіринту.

— Ти на іншому кінці всесвіту, ті'га, в місці моєї найбільшої сили.

Далт застогнав і сів, масажуючи очі долонями.

Я міг відчувати щось, схоже на вібрацію на самій межі чутності, витікаючої від Найди, — її фігура цілком оповилась в червоне розжарене світіння. Я знав — вона помре, бо вона напала на Знак, і зрозумів, що сам нападу на нього, якщо він уб'є її.

Я почув стогін Корал.

— Моїм друзям ти шкоди не заподієш, — сказала Найда.

Мені стало цікаво, чи не розчавить він мене раніше, ніж я зможу скористатися спікартом, і чи не переправить нас негайно в свою цитадель. Чи був у мене шанс забратися на территорію Логруса, де Лабіринт слабшає?

— Створіння Пекла, — сказав він їй, — настільки приречений патетичний жест, як твій, межує з героїзмом. Я відчуваю до тебе певну симпатію. Хотів би я такого друга. Ні, твоїм супутникам я не заподію шкоди. Але я повинен затримати тут Корал і Мерліна, як потужну противагу, а решту — за політичними мотивами, поки не владнається суперечка з моїм суперником.

— Затримати? — Сказала вона. — Тут?

— У скелі зручні печери, — сказав він.

Я обережно піднявся на ноги, вишукуючи на поясі кинджал.

Люк встав і підійшов до Корал, опустився біля неї на коліна.

— Ти прокинулася? — Запитав він.

— Щось таке, — відповіла вона.

— Встати можеш?

— Можливо.

— Дозволь мені допомогти тобі.

Поки Люк допомагав їй, піднявся і Далт. Я продовжував бочком крастися в бік найближчої частини візерунка. Де вештається Дворкін, коли я так його потребую?

— Можеш увійти в печеру позаду тебе і перевірити приміщення, — сказав Знак. — Але спочатку зніми кільце, Мерлін.

— Ні, зараз не час розпаковувати речі і влаштовуватися зручніше, — відповів я, полоснув по долоні кинджалом і зробивши останній крок. — Ми тут надовго не залишимося.

Звук, схожий на тихий удар грому, вирвався з Знака Лабіринту, але блискавки не було, і я думав, що не буде. Коли він зрозуміє, що я роблю.

— Фокус, якому навчив мене батько Люка, — пояснив я. — Давай поговоримо.

— Так, — сказав Знак Лабіринту, — як розсудливі створіння, якими ми є. Чи не бажаєте подушок?

Поблизу негайно з'явилися три пуфика.

— Дякую, — сказав я, вибираючи зелений. — Я б випив чаю з льодом.

— Цукор класти?

11

Сидячи на подушці, з кинджалом під боком, я тримав ліву руку над Лабіринтом: складена чашкою долоня була наповнена кров'ю. Знак Лабіринту ширяв у повітрі переді мною, схоже, відразу забувши про Корал, Найду, Далта і Люка. Я потягував з склянки з памороззю в правій руці, гілочка свіжої м'яти лежала серед кубиків льоду.

— Принц Мерлін, — став наводити пропозиції Знак, — скажи мені, яке твоє бажання, і ми швидко вирішимо це питання. Ти впевнений, що я не зможу підстелити тобі соломку на небезпечному місці? Твоя здатність торгуватися не ослабне, якщо ти перестанеш думати про небезпеки. Але можна уникнути нещасного випадку.

— Не варто неспокою, — сказав я, хитнувши долонею, наповненою кров'ю, — червона крапля поповзла по зап'ястку. — Але, спасибі за турботу.

Знак Лабіринту затремтів, заспокоївся.

— Принц Мерлін, ти отримав перевагу, — сказав він. — Але я не думаю, що ти усвідомлюєш весь сенс своєї погрози. Кілька крапель твоєї крові на моєму фізичному візерунку можуть порушити функціонування всесвіту.

Я кивнув.

— Знаю, — сказав я.

— Дуже добре, — відповів він. — Означ свої вимоги.

— Наша свобода, — сказав я. — Відпусти нас, і залишишся незайманим.

— Ти залишаєш мені невеликий вибір, але те саме стосується і твоїх друзів.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти можеш відіслати Далта, куди побажаєш, — сказав він. — Що ж до леді-демона, я відмовляюся від неї з жалем, оскільки відчуваю, вона могла б скласти хорошу компанію…

Люк глянув на Знайду.

— Що за справи з «створінням Пекла», «леді-демоном», а? — Запитав він.

— Ну, є дещо, чого ти не знаєш про мене… — Відповіла вона.

— Це довга історія? — Запитав він.

— Так.

— Я — твоє завдання? Чи я тобі таки подобаюся?

— Ти не завдання, і ти мені дійсно подобаєшся.

— Тоді вислухаємо цю історію пізніше, — сказав Люк.

— Як я сказав, відішли її, — продовжував Знак. — І Далта. І Люка. Я буду щасливий відіслати всіх трьох, куди тільки побажаєш. Але чи не приходить тобі в голову, що для тебе і Корал тут, ймовірно, безпечніше, ніж де-небудь ще?

— Може, так. А може, ні, — відповів я. — Корал, що ти про це думаєш?

— Забери мене звідси, — сказала вона.

— Це вирішує все, — сказав я Знаку. — Тепер…

— Почекай. Ти хочеш бути чесним з друзями, хіба ні?

— Звичайно, хочу.

— Тоді дозволь вказати їм на деякі аспекти, які вони могли не взяти до уваги.

— Давай.

— Леді, — сказав він, — при дворі Хаосу хочуть твоє око. Твої почуття тут несуттєві.