Sunley - В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley

Він спіймав очами ціль. І в наступну мить — вистрілив.

Струмінь води розрізав повітря з хижим свистом і влучив точно у ціль. Від лівого стегна до правого плеча — чистий розріз.

Феларія застигла на місці. Її очі широко розплющились від подиву… а потім на обличчі з’явилась усмішка. Спокійна. Світла. Щаслива.

Вона впала на коліна. Верхня частина тіла відділилася від нижньої. Кров розтікалася то арені.

Трибуни мовчали.

В абсолютній тиші пролунав єдиний звук:

— Кінець бою, — оголосив суддя.

Дарк стояв посеред арени, навколо нього лежали порожні манасфери.

Він виграв.

Але зрадіти перемозі Дарк не встиг.

Біль. Раптовий, пронизливий.

Він опустив очі — з живота стирчало щось довге, темне… і живе. Кігті.

Позаду нього стояла істота — три метри м’язів і шерсті. Вовкулака. Його очі палали червоним, щелепи були розтулені в нелюдському рику.

І він завив.

Так, що мороз пробіг по шкірі кожного, хто почув. Цей звук посіяв паніку серед глядачів.

Раптом — поштовх. Вовкулака підняв Дарка вгору й кинув його за арену — у темний коридор під трибунами — а сам, мов тінь, стрибнув услід.

Падіння було справжнім. І хоч рани зникли при виході з арени, удар об кам’яну підлогу змусив Дарка задихнутись. Його серце несамовито калатало.

Він намагався встати. Руки тремтіли.

Меч. Де меч?

Він дістав меч з кобури.

Та ще до того, як встиг хоч щось зробити — монстр знову був над ним. Дарк підняв меч інстинктивно, і коли вовкулака кинувся, сталь встромилась йому просто в горло.

Але він не впав.

Навпаки — від болю він тільки розлютився ще більше. Він почав рвати Дарка пазурами — шматувати оляг, шкіру, м’язи.

— Кам’яна шкіра! — прокричав Дарк, виплескуючи останні крихти мани.

Тіло вкрилось кам’яною оболонкою. Частково. Подряпини все одно залишались. Він зціпив зуби й усією силою штовхнув монстра від себе, тримаючись за руків’я меча, що ще стирчав в горлі монстра.

В ту ж мить у приміщення влетіла Ліанна. Її удар — гострий і точний — проткнув монстра зі спини.

Вовкулака вже впадав в безумство. Вдарив її тильною стороною лапи. Вона встигла заблокувати, але її відкинуло на два метри. Ліанна знову підвелася, швидко, зосереджено.

Монстр підвівся, зіскочив з меча Дарка, повернув голову до Ліанни…

— Вогняна куля!

З боку його накрила вогняна куля. Полум’я розповсюдилось по тілу, викликавши рик болю. Ерріс стояла біля входу, готова до наступного пострілу.

— Вогняна куля! — крикнула вона ще раз і кинула ще одну кулю.

Ліанна, користуючись моментом:

— Ув’язнення в лід! — і ноги монстра примерзли до кам’яної підлоги. — Ріжучий вітер!

Її рапіра блиснула, мов блискавка — і відрубала обидві ноги. Монстр впав.

Ерріс не зупинялась — одна вогняна куля за іншою. Полум’я охоплювало тіло, викликаючи крики й запах паленої шерсті.

Останній удар зробила Ліанна.

— Ріжучий вітер! — В шию.

Голова вовкулаки впала на кам’яну підлогу.

За мить у приміщення прибігли професори. Обличчя — сповнені тривоги. Спершу — погляд на учнів. Всі живі. Тільки тоді вони глянули на тіло монстра.

І застигли.

Воно зменшувалось прямо на очах. Шерсть зникала, пазурі — втягувались, морда — згладжувалась…

На підлозі лежало людське тіло.

Вальгар.

***

Дарк повільно розплющив очі. Світло було м’яким, запах ліків змішувався з ароматом свіжої трави. Біла стеля, тиша… і два знайомих обличчя над ним.

— Доброго ранку, — прохрипів він.

Ліанна ледь стримала подих:

— Дарк… Ти прокинувся.

Очі її наповнились сльозами, хоч вона старалася триматись. Ерріс не втрималась — кинулась до нього з обіймами. Її тіло тремтіло, і Дарк відчув, як щось тепле капнуло йому на плече.

— Ти спав три дні… — прошепотіла вона. — Тебе зцілили магією, але… ти втратив багато крові.

Він намагався сісти, але м’язи все ще відчували втому.

— Що сталося? — промовив він хрипко. — Той монстр… Звідки він узявся?

— Це був… Вальгар, — почала Ліанна. — Ми вже говорили з директором. Після всього, що сталося, почали розслідування.

— Виявилось, — підхопила Ерріс, витираючи сльози, — його наставником був Тейвос Мардрел. Член Гільдії магів. Після інциденту він зник.

— В аудиторії, яку він орендував для індивідуальних занять, знайшли сліди забороненої магії, — додала Ліанна. — Схоже, він прокляв Вальгара. Лікантропія.