Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

- Без тебе мені було сумно. - Тільки і зміг зізнатися ій Сергій.

- Я теж тебе кожного дня згадувала — щиро відповіла йому Мілана. - Так. В таборі було нам дуже весело. І дуже мало вільного часу. На особисте там його взагалі не було. Бо ми ж відповідали за усю культурну роботу. А там стільки усього треба було зробити. Та все одно. Я так жалкувала, що тебе там немає поруч з нами. Навіть Юля і та, почувши наші розповіді. - Мілана почала щиро сміятися. -  Ти не повіриш. - Зробила Мілана великі очі. - Навіть вона, наша неприступна Юліана, - зробила Мілана довгу паузу. - Так от. Вона сама нарешті визнала та сказала, що була б не проти з тобою побачитися. Ти собі можеш це уявити? - Мілана здається сама була захоплена тим ще нарешті навіть Юля зрозуміло, що це дійсно гарні та чудові хлопці. 

- Ну, якщо і Юліана так про мене сказала, то я тільки уявляю, що ви їй нарозповідали з Кароліною. - Засміявся Сергій. В нього від цієї розповіді відрізу і настрій покращився. - Та головне, - відверто сказав хлопець, - це те,  що ви про мене там постійно пам'ятали. Це дійсно приємно. Я про вас теж постійно згадував, Міланочка.  - Він хотів узяти її за руку. Вже зробив крок. Та в останню мить чомусь засоромився. Він не знав, як на це відреагує Мілана. На щастя здається вона нічого й не помітити. От і добре, вирішив Сергій. 

Мілані зараз було цікаво, як на слова про Юліану відреагує Сергій. Але марно. Здається про Юліану йому було вже не цікаво. Це було чомусь приємно. Бо Юліана дійсно була найкрасивіша з них усіх і коли тебе вважають кращою за неї то, що там ще казати. Це дійсно приємно. Тим більше, як кожна дівчина, Мілана розуміла усі свої недоліки та те, чим вона насправді могла пишатися. 

Наприклад Юля була дуже струнка. Мала гарну постава. Тонку талію. Справжня, як казали усі знайомі хлопці, модель. Для цього в неї були: зріст високий, красива хода, спортивна фігура, тонкі риси обличчя, отой чи то римський,  чи то грецький профіль. Юліана наче дівчинка з обкладинки. Що є, то є. Та все одно Сергій вирішив, що Мілана подобається йому більше. Більше з усіх трьох подруг. 

Поруч з Міланою йому завжди було затишно, тепло та приємно. Можна було так дуже довго йти та йти разом. Далеко, далеко. Куди завгодно. Хоч світ за очі. З нею, хоч на край світу, вирішив про себе Сергій. Та вона здається кохає іншого. І що далі? Вона мій гарний друг, думав про себе Сергій. Якщо почну казати, що вона мені подобається, то чи не перестане вона зі мною спілкуватися? От що його зараз бентежило. Він боявся втрати ії як друга. І в той самий час вона йому подобалося по справжньому. Як дівчина. Якби тільки знати, що вона теж саме так і думає, як я, крутив про себе Сергій одну й ту ж думку.

В нього є Настя, думала про себе Мілана. І, мабуть, він Іі козає. Він не казав мені про це. А я і не питала. А може треба було. Та вже наче йому й іхати до дому треба. Потім спитаю. Якось потім, нарешті вирішили Мілана. Хіба вона знала, що є речі які ніколи не можна відкладати на потім. 

Ось і зупинка. Людей було не багато. Та і майже відразу під'їхав його транспорт. Навіть і попращатися толком не вспіли. Мілана мовчки посадила Сергія на автобус та пішла собі потихеньку до дому. Поспішати було вже й нічого. Там, вдома, все одна було пусто. Ій хотілося бути з ним ще й ще. А вона промовчала. Не запропонувала залишитися. Зараз Мілана про це дуже жаліла. Так,  на душі зараз в неї було так добре, як вона вже довго себе не відчувала. Наче хтось розпалив в її душі маленькі теплі ліхтаріки. Але було б ще краще якби Сергій залишився і вони провели разом ще деякий час. 

Ій захотілося, щоб так було завжди. Щоб вони дійсно були разом. Гуляли. Спілкувалися. А може ще щось робили. Як же солодко на серці було від усіх цих мрій та думок. 

Оце ось зараз стоїть літо. Тепле літо. Нікого майже немає поруч. Пахне квітами. Блакитне небо. Коли ще вона звертала увагу на такі речі. Можливо я закохалася, питала в себе Мілана? Та ні. Не може бути. А все одно якось так приємно та одночасно сумно, що він поїхав і все. Так. Ми ще зустрінемося. І це буде незабаром. Та наче щось таке дуже важливе та головне залишилися в цьому дні. Щось вони так і не наважилися сказати один одному. Щось дуже важливе для них обох. 

Але я обов'язково все йому скажу, вирішила. Тільки треба щоб то був слушний момент. Нам обов'язково треба поговорити. Бо я серцем відчуваю, якусь таку недосказаність. Дівоче серце ніколи не бреше. Він точно щось до мене відчуває. Невже теж саме, що і до нього? Думала вона. А що відчуваю я? Це вже кохання чи ще ні?

А у цей час Сергій їхав собі до дому і мав майже ті самі думки. Їхати було довго. Хвилин мабуть сорок. Та він і не помітив як швидко минув час. Бо всі його думки були там з Міланою.