Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

    У печері було темно, й навіть вже трохи тепло. Тіла людей та гаряче дихання встигли вже трохи нагріти повітря довкола. Десь чулися інколи тихі позіхання, якщо хтось ще не справ або з якоїсь причини прокинувся.

     Десь там лежав Зар, тихо, ледь чутно сопів. Він вже доволі довго не прокидався, через що мати почала хвилюватися. Багато хто каже, що його забрали до Глибокого Сну, але я був певен, куди він потрапив зараз. Тут світ людей ніяк не міг керувати. Значить, чоловік, який явно важко переносив переходи до інших світів, був у світі кошмарів та ніяк не міг звідти вибратися.

      Треба буде допомогти йому звідти вибратися. Просто зобов'язан це зробити, щоб нарешті усе стало добре.

     Я дивився на мати, яка сиділа на гілція явно не підозрюючи про те, що за нею зараз може хтось слідкувати. Може, Терн і відчував це, але поки що жінці нічого про це не казав.

     Поряд з нею сидів батько. Інколи, дуже рідко вони про щось могли переговорюватися. 

    Зовсім недавно нарешті оклигавши після смерті Лурга, батькам довелося обрати нового радника. Вони довго думали над цим, і прийняли рішення, що оберуть тітку Анну. Але я знав, що це лиш тимчасове рішення, і що поки що вони ще шукають когось. Певен, коли вони знайдуть когось гідного на цю посаду, вони точно скажуть, що сталась помилка і що на місце дівчини повинен стати хтось інший.

— Сьогодні доволі гарне небо. - Мовила мати, коли вітер перестав так сильно тріпати гілки на самих верхівках дерев.

— Згоден.

     Батько обережно поклав голову на плече жінки. Та не сперечалась, а лиш обережно й повільно почала гладити по волоссю. Вони непогана пара. Пасують одне одному. 

      На землі під гілкою лежав Сніжний. Великий дракон мирно спав. Я пам'ятаю, що сказав йому одного разу, що в нашому світі звичайні дракони, які не змішані ще з якоюсь твариною, доволі сильні. Той спочатку навіть не повірив, що таке буває. Але коли я розповідав йому та іншим драконам, які прийшли зі світу людей про трьох братів, вони все ж почали повільно вірити мені, хоч і неохоче спочатку.

     Інші дракони були десь там. ЗеленийДим точно спав поряд зі своєю господаркою. Та й Сніжний, схоже, теж вирішив обрати саме це. За останній час я помітив, що дракони часто сплять поряд зі своїми вершниками. Схоже, у них особливий зв'язок. Цікаво, чи є цей зв'язок у трьох братів і чи є він у гібридів? Може, ще не прокинувся просто...

      А я тим часом особливо ні над чим не думав. У голові було майже завжди пусто, скільки б я не намагався придумати теми для роздумів. Просто хотілося трохи посидіти й ні про що не думати. Бо зовсім скоро нарешті настане довгоочікуваний спокій. Тому варто було насолоджуватися хоча б цими моментами.

    Десь тихо й коротко заспівала сова, перелетівши з гілки на гілку й роздивляючись великими очима усе довкола, щоб знайти собі нову здобич. Люблю цих птахів. Розумні вони, гарні, але й небезпечні. Точно коли-небудь приборкаю якусь сову, бо планував це зробити ще майже з самого дитинства. Чому б і ні?

..

..

..

..

..

     Двоє сиділи на галявині у світі людей. Вони не розмовляли. Могло здатися, що вони глухі чи німі, через що й сиділи, дивлячись один на одного доволі довгий час. Але розмовляли вони завдяки звукам та рухам.

     Стара звичка, та й  особливість «професії» дали свої плоди. У світі людей ніколи не буває амфігорів чи подібних істот, які б могли розуміти спокійно те, що вони там жестікулюють чи гарчать одне одному. Принаймні, багато хто вже давно у світі гібридів або у інших світах, тому дізнатися нічого ніхто не зміг би, навіть якщо захотів. Та й не факт, що амфігори взагалі існують крім двох.

      Але все ж, варто навіть тут якось уберегти свою розмову в безпеці. Бо хто його знає, чим може закінчитися те, що хтось незнайомий може почути чи побачити те, про що чи кого вони там говорять.

     «Він буде непоганим хранителем» - Мовив один, піднявши хвіст на секунду і загарчав. Гарчав не довго, десь чотири секунди. Та й до того ж, це гарчання було не попереджаючим про те, що він міг на когось ось-ось напасти. Скоріше він попереджав про прихід когось особливого.

     Десь завив тихо вітер, обидва озирнулись по сторонах, прислухаючись до кожного звуку й здавалось, вдивляючись буквально усюди, сподіваючись, що вітер принесе їм нові запахи та звуки. Хоч світ людей і був переповнений самими людьми, ризик того, що тут був хтось, хто розумів їх мову.

     Нічого й нікого не було. Принаймні, вони не помітили. Значить, можна продовжувати навіть не дивлячись на сверблячу параною та думки про те, що прям зараз за ними точно хтось слідкує.

    «Так, ти правий» - Відповів інший, хитнувши головою і два рази смикнувши хвостом. - «Залишається його тільки підготувати до цієї ролі. І все ж, ти певен, що все вийде?»

     «Помилки статися не може. Рада вже давно обдумувала саме його. Гадаю, що оберуть, бо так довго ще не одного не обговорювали» - Він подивився кудись уперед, коли перестав говорити. Перед очами став образ ще молодого по їх міркам гібрида.

     «Тоді я дуже сподіваюсь, що це рішення не призведе нас у якусь дупу. Бо ще одна помилка з хранителем - і проблем у нас точно по горло буде. Я цього терпіти вже точно не буду».

    Він подивився на свого побратима. Невдоволений, але що робити? Він і сам би відмовився від своєї посади, але ще не знайшли тих, хто буде їх заміняти. Тому поки, йти в принципі нікуди.

     «Перестань сумніватися в Раді. Усе, що там обговорюється та потім вирішується - на благо усіх. Тому гадаю, що вони знають, що треба робити. Принаймні, дуже сподіваюсь на це».

     Сплеск води розтнув тишу. Вони обоє зникли під водою, розправивши плавники. У зябра потихеньку починала затікати вода, але їм було плювати, як було плювати на те, що від води трохи болять очі. Нічого, вони вже звикли. Пройде через деякийсь час. Головне, щоб ніхто не потік їх.