Арундаті Рой - Бог Дрібниць

міру того, як мандрувало небосхилом сонце, вони змінювали обриси, а на смерканні пунктуально помирали.

Двері мали не дві, а чотири стулки з оббитого панелями тикового дерева, тож у давні часи господині могли відчинити лише верхні стулки, спертися ліктями на планку посередині і торгуватися собі з мандрівними продавцями всілякого краму, які бачили їх тільки вище пояса. Теоретично, можна було також купити, наприклад, килим або браслети на ноги, закривши груди і відкривши низ. Теоретично.

Від під'їзної доріжки до передньої веранди вели дев’ять крутих східців. Завдяки такому підвищенню веранда набувала гідності сцени, а все, що на ній відбувалося, — духу і значущості вистави. Виходила вона на декоративний сад Крихітки-кочамми і всипану гравієм доріжку, яка огинала сад і плавно збігала вниз до підніжжя невисокого пагірка, на якому стояв дім. То була глибока веранда, прохолодна навіть опівдні, коли сонце пражило найсильніше.

Коли робили червону цементну долівку, в неї пішли білки з майже дев’ятисот яєць. Завдяки цьому вона тепер аж виблискувала.

Під набитою тирсою буйволячою головою з очима-ґудзиками, з портретами свекра і свекрухи обабіч, біля плетеного столика сиділа у низькому плетеному кріслі Маммачі. На столику стояла зелена скляна ваза з одним-єдиним вигнутим стебельцем пурпурової орхідеї.

День був тихий і спекотний. Повітря повнилося очікуванням.

Під підборіддям у Маммачі поблискувала скрипка. Її матові чорні окуляри від сонця були розкосі, з оздобленою гірським кришталем по кутах оправою; такі робили у п’ятдесятих. Одягнулася вона у накрохмалене й напахчене сарі. Кремово-біле, з золотом. У вухах крихітними люстрами вигравали діамантові сережки. На схудлих пальцях вільно почувалися персні з рубінами. Бліда ніжна шкіра була вкрита сіткою тонких зморщок (нагадувала шкуринку на прохололому пареному молоці) і припорошена дрібними червоними родимками. Маммачі була прекрасна. Стара, незвичайна, по-королівськи величава.

Сліпа мати-вдова зі скрипкою.

У молоді роки, виявляючи неабияку далекоглядність і дбайливість, Маммачі підбирала кожну волосину, яка у неї випадала, і складала до невеличкої вишитої торбинки, яку тримала на столику біля ліжка. Коли волосся назбиралося достатньо, вона прикріпила його до сіточки і зробила так накладний пучок, який ховала у своїй шкатулці з коштовностями. Кілька років тому волосся у неї почало тоншати і сивіти, і вона, щоб додати йому об’єму, стала пришпилювати той смоляно-чорний пучок собі на голову, маленьку і сріблясту. За її уявленнями це було абсолютно прийнятно: то ж було все її, не чуже. Вечорами, скинувши вже той пучок, вона дозволяла внукам заплітати рештки свого волосся в тугу, тоненьку, лискучу від оливи кіску, скріплену гумкою на кінці. Хтось один заплітав, інший тим часом рахував незліченні родимки. Наступного разу близнюки мінялися.

На голові у Маммачі, ретельно сховані під рідким уже волоссям, були опуклі по краях борозенки у формі півмісяця. Шрами від давніх побоїв у давньому подружньому житті. Її шрами від латунної вази.

Вона грала повільну частину сюїти ре-мажор з «Музики на воді» Генделя. Очі за розкосими темними окулярами заплющила — користі з них було вже небагато, — проте все одно бачила, як музика в’ється над скрипкою, наче дим, і здіймається вгору, у спекотний пополудень.

Всередині її голова нагадувала кімнату, де сонячної днини всі вікна затягнули темними шторами.

Вона грала, а подумки мандрувала тим часом у минулі роки, до першої своєї промислової партії маринадів. Як же гарно вони виглядали! Запечатані слоїки стояли на столику біля узголів’я її ліжка, щоб можна було торкнутися до них, тільки-но розплющиш очі. Того вечора вона лягла спати рано, але невдовзі після півночі прокинулася. Простягнула руку — і стривожені пальці повернулися вимащені в олії. Слоїки маринадів стояли в олійній калюжі. Олія була всюди. Зібралася кільцем навколо термоса. Просочилася під Біблію. Розтеклася по цілому столику. Мариновані манґо ввібрали олію в себе і розбухли, тому слоїки й потекли.

Маммачі засіла за «Домашнє консервування» — книжку, яку подарував їй Чако, але відповіді на своє запитання там не знайшла. Тоді продиктувала листа до дівера Аннамми Чанді, який працював регіональним менеджером фірми «Падма-Піклз» у Бомбеї. Той порадив збільшити пропорцію консервантів. І солі. Це трохи допомогло, але повністю проблеми не вирішило. Навіть тепер, коли минуло вже стільки років, слоїки «Райських маринадів» усе одно трохи підтікали. Зовсім не помітно, проте після тривалого транспортування етикетки на них робилися масні і прозорі. Та й солі у маринадах було на дрібку забагато.

Цікаво, чи опанує вона коли-небудь мистецтво консервування досконало, подумала Маммачі. А ще цікаво, чи сподобається Софі-моль виноградний сік з льодом. Склянка холодного пурпурового соку.

Потому її думки перейшли до Марґарет-кочамми, і млосні, плинні звуки музики Генделя зробилися нараз різкі та сердиті.

Маммачі зроду не бачила Марґарет-кочамми. Проте все одно її зневажала. Донька крамаря — під таке означення потрапляла у неї в голові Марґарет-кочамма. Так уже був влаштований світ Маммачі. Коли її запрошували до Коттаяма на чиєсь весілля, вона без упину шепотіла на вухо тому, хто складав їй товариство: «Дід нареченої по матері був теслею у мого батька. Кунджукутті Еапен? Сестра його прадіда була простою повитухою у Трівандрамі. Сім’я мого чоловіка володіла колись усім цим пагорбом».

Звісно, Маммачі зневажала б Марґарет-кочамму, навіть якби та була спадкоємицею англійського престолу. Її обурювало не лише плебейське походження. Маммачі ненавиділа Марґарет-кочамму за те, що та була дружиною Чако. І за те, що його покинула. Проте якби вони з Чако не розлучилися, вона ненавиділа б її ще сильніше.

У той день, коли Чако не дозволив батькові її побити (і Паппачі мусив натомість уколошкати улюблене крісло), Маммачі спакувала свій подружній багаж і віддала його під опіку Чако. Відтоді й надалі саме він був умістищем усіх її жіночих почуттів. Її Чоловіком. Її єдиною Любов’ю.

Вона знала про його не зовсім пристойні стосунки з працівницями фабрики, але від певного моменту це перестало завдавати їй болю. Коли Крихітка-кочамма спробувала була підняти цю тему, Маммачі вся напружилася і міцно стулила губи.

— Мусить же він якось давати раду зі своїми чоловічими потребами, — сухо заявила вона.

На диво, Крихітку-кочамму таке пояснення влаштувало, і загадкове, приховано бентежне поняття Чоловічих Потреб здобуло в Аєменемському Домі негласне право на існування. Ні Маммачі, ні Крихітка-кочамма не бачили жодної суперечності між марксистською свідомістю Чако і його феодальним лібідо. Турбували їх лише наксаліти: ті, подейкували, силують чоловіків з порядних родин одружуватися зі служницями, які від них завагітніли. Звісно, тоді їм навіть на думку не могло спасти, що снаряд, який назавжди погубить добре ім’я їхньої родини, прилетить, коли його таки випустять зі справді цілковито неочікуваного