Михайло Андрусяк - Мор, Михайло Андрусяк

Кожен демон отримував від Аркаїла дар темної магії, який давав їм нові здібності та силу, але разом із тим він спотворював їхні душі. Ця магія могла не лише руйнувати, але й заражати інші створіння, перетворюючи їх на демонів. Це стало початком великої армії Аркаїла.

Зрештою, Аркаїл зрозумів, що його мета — це більше, ніж просто помста. Він хотів зруйнувати небеса, знищити Творця і побудувати новий порядок, де всі були б вільними. Його армія росла, і він повів її у війну проти небес. Це була найбільша битва, яку коли-небудь бачив світ. Небеса здригнулися, і навіть земля відчувала тягар цієї війни. Але темрява, яку створив Аркаїл, була лише початком його довгої історії протистояння небесному порядку.

Двері розчинилися з гучним тріском, і в кімнату, ледь переводячи подих, влетів Страж. Його обладунки були покриті пилом, а на обличчі читалася паніка. Він опирався на одвірок, намагаючись зібратися з силами.

— Там! Там! Новини! – вигукнув він, хапаючи ротом повітря.
Лоран, який стояв біля столу і щось уважно переглядав у старовинному манускрипті, різко випрямився, його очі спалахнули тривогою.

— Які новини? – його голос звучав спокійно, але за цим спокоєм відчувалася напруга.
Страж спробував вирівняти дихання, схопившись за пояс.

— Імперія... Вона йде війною на Форлеон! – випалив він, важко дихаючи.
У кімнаті запала напружена тиша, яку порушував лише звук кроків Елея, що, почувши слова, несвідомо відійшов у дальній кут кімнати. Його обличчя зблідло, а очі наповнилися страхом.

— Як? Чому? – запитав Лоран, зробивши крок вперед, його голос став холодним і рішучим.

— Кажуть... – Страж ковтнув слину, неначе боявся озвучити наступні слова, – кажуть, що Форлеон напав на село в Імперії. Перерізали всіх. Чоловіків, жінок, навіть дітей. Ніхто не вижив...

Елей здригнувся, його долоні стиснулися в кулаки. Він намагався не дивитися в очі Лорану, бо відчував, як напруга в кімнаті тільки зростає.

—Це неможливо! – Лоран схопився за голову, його обличчя відбивало невіру. – Форлеон ніколи б такого не зробив! Вони не воюють вже століттями!
Страж похитав головою, його голос лунав тремтливо:

— Це правда... Ну, так кажуть у столиці. Імператор уже дав наказ збирати війська. Вони вирушать до Форлеона до заходу сонця.

Лоран обернувся до Елея, його погляд був серйозним, майже владним, але в ньому все ж відчувалася турбота.

Елей, йди до себе, – промовив він твердо, але без жорсткості.

Але… – почав було Елей, його голос затремтів. Він не хотів залишатися осторонь, відчував, що має бути частиною цієї історії.

Це не обговорюється, – перебив його Лоран, піднявши руку, щоб зупинити будь-які заперечення. – Там буде безпечніше. Те, що зараз відбувається, виходить за межі твого розуміння.

Елей на мить завмер, його очі металися між Лораном і Стражем. Він бачив напруженість у їхніх обличчях, відчував вагу ситуації, яка нависла над усіма. Але серце його протестувало.

Я можу допомогти, – прошепотів він. Його голос був тихим, але сповненим рішучості.
Лоран зітхнув, наблизившись до нього. Він поклав руку на плече юнака і заглянув йому прямо в очі.

Я знаю, що ти хочеш допомогти. Але зараз найкраще, що ти можеш зробити, – це залишатися у безпеці. Нам потрібна твоя сила і ясність розуму, а не твої страхи.
Елей відвів погляд, стиснувши губи. Його руки нервово стискалися в кулаки. Але він кивнув, хоча всередині палало бажання лишитися і довести, що він здатний на більше.

Добре, – нарешті сказав він, ледь стримуючи емоції.

Іди. Як тільки ми дізнаємося більше, я покличу тебе, – запевнив Лоран, його голос знову став м’якшим, теплішим.

Елей нерішуче зробив кілька кроків до дверей, але перед тим, як вийти, обернувся.

Ви обіцяєте?
Лоран кивнув, і лише після цього Елей вийшов із кімнати.

Як тільки двері за ним зачинилися, Лоран обернувся до Стража. Його обличчя знову стало суворим і зосередженим.

У нас мало часу. Ми повинні зрозуміти, що тут насправді відбувається, поки не пізно.
Страж кивнув, його очі блищали рішучістю.