Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     Так, вона цілком побачить, яким я способом уб'ю Вогана, але я не хотів їй давати жодних пояснень. Як я зрозумів, основна частина населення Співдружності знає про наявність псионів, але водночас ніколи не бачила їх наживо і не знає їхніх можливостей. А ось те, що я бачив, як працює Хор, і те, що я читав у голонеті про можливості псионів, непорівнянні речі. 

     Він і роботу зі свідомістю показав, і телекінез, і роботу з гравітацією, прискорення тіла, посилення тіла, захист від інших псионічних впливів. Можливо, він, звісно, один такий унікальний псион, але думаю, навряд чи.  А вже інформація про те, що псиони можуть перероджуватися, зберігаючи пам'ять, можуть переселятися в інші тіла, цього в голонеті не було й поготів, я думаю, що подібні таємниці дуже добре охороняються псионами. Адже виходить, що вони можуть жити вічно.

       Коли ближче до опівночі відправили мене із замовленням у номер, я відразу підібрався і зосередився. Зараз треба було зробити вельми неприємну річ. Убити людину, яка особисто мені нічого не зробила. 

   Але ж я розумів, що це, напевно, єдиний шанс на найближчий час позбутися блокіратора. У нас на кораблі майстер ключа не було, там з Мгбангі ми змогли зняти його тільки за допомогою пароля. Пароля ж від блокіратора, що стояв на мені, я не знав, а тому слід було скористатися ситуацією.

     Охоронці перевірили мене кількома сканерами, мабуть, шукали зброю або щось іще, що можна як її використовувати. Не знайшовши нічого, вони взялися за перевірку їжі, що стояла на антигравітаційному візку. 

     Через кілька хвилин мене пропустили в номер. Трохи озирнувшись, я зрозумів, що президентські номери, які я бачив по телевізору на Землі, ніщо перед розкішшю в цьому номері. Найголовніше, що подібні номери обладнали глушилками найвищого рівня, які блокують усі вхідні та вихідні канали зв'язку. Це робилося для того, що не було можливості якось дізнатися, чим же займається постоялець.

     Звуки ударів я почув із кімнати з прочинених дерев'яних дверей. Метнувшись туди, я звернув увагу на те, що відбувається. Воган, виявляється, був збоченцем і зараз злизував кров із розсічень на шкірі Ліки, отриманих від ударів батога. 

     Сама Ліка була вся в крові, але ще жива. Це можна було зрозуміти зі стогонів болю з її боку. Воган навіть не звернув на мене увагу, коли я зайшов у приміщення. Він навіть не встиг усвідомити як загинув від голови, що випарувалася. Зараз я перший раз у житті вбив розумного. І мушу зазначити, що почуття, отримані мною при цьому, були неприємними, хоч позивів звільнити шлунок і не було, але щось подібне відчувалося.

     —  Що встав,- доволі грубо промовила Ліка,- Давай допоможи встати швидше. У нас приблизно п'ять хвилин до того, як охоронець зайде перевірити стан Вогана,- а ось її реакція на смерть людини мене не порадувала. Але вона має рацію, зараз нам слід було поспішити.

  —  Де майстер ключ? -- запитав я, підходячи до тіла, притримуючи Ліку, з якої продовжувала сочитися кров.

  —  На правій руці в нього вставлені майстер ключі від усіх найпопулярніших блокіраторів. Для деактивації блокіратора необхідно піднести ключ на відстань кількох сантиметрів, -- подібні знання у повії, нехай і елітної повії, мене дивували, але я вирішив не звертати на це увагу, доки не опинимося в безпечному місці.

    —  Підійшов,- сказав я провівши рукою трупа за потилицею. Тієї ж миті блокіратор вискочив із головного конектора і моя нейромережа запрацювала знову. - Чим тобі допомогти? - запитав я в Ліки.

    —  Звісно підійшов, - усміхнулася та, знімаючи нашийник, - Тут у номері є аптечка на випадок, якщо постоялець заграється добряче, - промовила вона, - Зараз я її візьму, а ти підхопи одяг Вогана. Там є багато чого цікавого.

    —   Як ми будемо йти з номера? -- запитав я, виконавши вказане Лікою.

    —   ось так,- сказала вона і в цей момент почувся сильний вибух з боку стіни. За мить стіни не стало, а за нею весел флаєр.

   —  Не погано,- сказав я, дивлячись із повагою на нібито повію.

   —  Чого встав, стрибай давай,- крикнула вона вже перебуваючи в салоні флаєра.

   Я поспішив виконати її наказ і застрибнув у флаєр. Тільки-но я приземлився в салон, як за мною зачинилися двері і флаєр рвонув убік. Але я зміг почути як по ньому влучило безліч пострілів.

    Після чергового влучання флаєр завиляв, але пілот впорався з керуванням і той помчав коридорами станції. За хвилину він повернувся до нас, які влаштувалися в кріслах, і сказав.

    —  Крихітко, я радий тебе бачити вже вільною, - посміхнувся він Ліці, - Але наша машинка далі не піде, воганівські виродки пошкодили подушки.

   —  Сазекс, я вдячна тобі, скинь біля найближчої станції монорейки.- попросила вона в пілота.

   —  А ми вже туточки Лі,- вимовив він і відчинив двері,- Все, ми в розрахунку, -  крикнув він і вистрибнув із падаючого флаєра на станцію монорейки, активувавши перед цим голографічну маску аварця.

    —  Стрибаємо,- сказала Ліка і потягла за собою до дверей.

    —  Тут метрів двадцять,- обурився я, але Ліка смикнула мене за собою, і я полетів разом із нею.

     —  Не сци,- усміхнулася вона й активувала антигравітаційний пояс. Наше падіння сповільнилося і за дві секунди ми приземлилися біля натовпу, що розступився. А флаєр врізався в будівлю і вибухнув. Пригнувшись від осколків, що летіли, Ліка потягла мене за собою всередину станції.

  —  Значить так Льо Ха, слухайся мене, і ми виберемося з цієї халепи. - прошепотіла мені на вушко і потягла до поїзда, що відходив.

    —  Добре, але потім багато що поясниш,- погодився я, було видно, що вона більш підготовлена до ситуації, подібної до цієї, ніж я.

    —  Обовʼязково,- коротко відповіла і щось натиснула на своєму поясі, попередньо обхопивши мене руками.

      За мить нас потягнуло на потяг і ми повисли ззаду на останньому вагоні. Мабуть, її пояс був якимось спецприладом. Зараз поїзд мчав на величезній швидкості, а вона просто посміхалася, не звертаючи уваги на те, що ми тримаємося лише на поясі, прикріпленому на щось схоже на магніт до поїзда.