Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

двадцять дві тонни і привозити лише

дванадцять, — він продовжив штрикати.

— Ваша слушність, — сказав Голден, з піднятими руками

виходячи із зони досягання пальця. — Цілком з вами згоден.

Я зараз же зв’яжуся зі станцією Тайко й дізнаюся, де решта

обіцяного вантажу. Не сумніваюся, що він уже летить.

Сантічай знизав плечима і знову пустив оранжеві хвилі.

— Не зволікайте, — сказав він, а тоді полетів до одного

з навантажувачів.

— Ти! Ти! Ти бачиш знак, де написано «ліки»? То чого ти

ставиш там те, що ними не є?

Голден скористався цією нагодою, щоб усе ж таки втекти, й підбіг до Наомі та Мелісси. У Наомі на планшеті була відкрита

форма, і вона заповняла якісь документи під наглядом Мелісси.

Голден оглянув склад, поки Наомі працювала. «Сновида» був

лише одним із майже двадцяти гуманітарних кораблів, які

приземлилися за останню добу, і велетенське приміщення

швидко наповнювалося контейнерами з товарами. Прохолодне

повітря пахло пилом, озоном і гарячим мастилом із

навантажувачів, але під цими запахами ховався злегка

неприємний гнилий сморід, як від мертвих рослин. Поки він

оглядався, Сантічай кинувся через склад, викрикуючи інструкції

до пари робітників, які несли важкий ящик.

— Такого чоловіка ще треба пошукати, пані, — сказав Голден

Меліссі.

Мелісса була вищою і важчою, ніж її крихітний чоловік, але на

голові мала таку ж безформну хмару рідкого білого волосся.

У неї також були яскраві сині очі, що майже зникали за її

щоками, коли вона усміхалась. Як тепер.

— Я ще не зустрічала нікого, хто б так піклувався про добробут

інших людей і чхав на їхні почуття, — відповіла вона. — Але

принаймні він потурбується, що всі будуть ситі, перш ніж він

розкаже їм про всі їхні гріхи.

— Здається, все, — сказала Наомі, натисканням клавіші

відправляючи заповнену форму на планшетний термінал

Мелісси, ретро- модель, котру та видобула з кишені халата, щойно отримавши повідомлення про надходження.

— Пані Супітаяпорн, — звернувся Голден.

— Мелісса.

— Меліссо, як довго ви з чоловіком на Ганімеді?

— Майже... — вона замислилася, стукаючи пальцем по

підборіддю і вдивляючись у далечінь, — десять років? Невже так

довго? Мабуть, так і є, тому що Дру щойно народила сина, а йому...

— Я питаю, бо, схоже, єдина річ, про яку ніхто поза Ганімедом

не знає: як усе це, — Голден обвів навколо себе, — почалося.

— Станція?

— Криза.

— Ну, ООНівські й марсіянські війська почали стріляти одне

в одного, потім ми помітили збої в системі...

— Так, — Голден знову урвав Меліссу. — Це зрозуміло. Але

чому? Жодного пострілу впродовж усього року, поки Земля

і Марс удвох тримали цей супутник. Була війна перед тим, як

почався Ерос, але сюди вона не дісталася. І от в одну мить усі

скрізь стріляють? З якого приводу?

Мелісса здавалася спантеличеною. Цей вираз обличчя теж

майже ховав її очі за пагорбами зморщок.

— Не знаю. Я думала, вони стріляють одне в одного по всій

системі. Тепер сюди надходить небагато новин.

— Ні, це лише тут, і це тривало тільки пару днів. А потім

припинилося, без жодних пояснень.

— Це дивно, але, думаю, то не має значення. Хай що сталося, це не змінює наших поточних завдань.

— Схоже, так і є, — погодився Голден.

Мелісса усміхнулася, тепло його обійняла й пішла перевіряти

документи у когось ще.

Наомі взяла Голдена під руку, й вони покрокували до виходу зі

складу на станцію, оминаючи дорогою соцробітників і ящики

товарів.

— Як може бути, що у них тут був бій, — вона запитала, —

і ніхто не знає чому?

— Вони знають, — сказав Голден. — Хтось знає.

* * *

Зблизька станція виглядала ще гірше, ніж із космосу. Такі