Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман

Але того дня Люсі воскресила образ Френка Ронфельдта, і його обличчя тепер з’являлося Тому кожного разу, коли він дивився в бік могил.

«Доки ти сам не станеш батьком…» Він багато думав про матір Люсі, однак тільки тепер усвідомив усе святотацтво, яке вчинив над її батьком. Через Тома чоловік не міг бути похований з належними почестями; і навіть спогади про нього не залишаться в серці Люсі, на що має право кожен батько. На якусь мить лише кілька футів віддаляли Люсі від її справжньої родини — Ронфельдта та його предків. У Тома холодок перебіг поза шкірою, коли він подумав, що міг убити родичів — що цілком можливо — чоловіка, який дав життя Люсі. Раптом із глибин його пам’яті, де вони були весь цей час поховані, знову так чітко з’явились обличчя ворогів, убитих ним на війні.

Наступного ранку, коли Люсі з Ізабель пішли в курник зібрати яйця, Том вирішив навести лад у вітальні, складаючи олівці Люсі в коробочку з-під печива та збираючи в стіс її книжки. Серед них він знайшов молитовник, який Ральф подарував їй на хрестини і з якого Ізабель часто читала Люсі. Він перегорнув тонкі сторінки, обрамлені по кутках золотом. Уранішні молитви, таїнство Причастя… Продивляючись Книгу псалмів, він зупинив погляд на 36-му псалмі. «Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрості до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені і, мов та зелена билина, пов’януть!»

Сміючись, увійшла Ізабель із Люсі на спині.

— Боже, тут чисто! Невже тут побували чарівні ельфи? — запитала жінка.

Том згорнув книгу й поклав її на стіс інших.

— Я лише намагаюсь прибратись, — відповів він.

Кілька тижнів по тому Ральф і Том сиділи, впершись спинами в камінну стіну повітки, розвантаживши останні вересневі запаси їжі.

Блуї внизу на човні ремонтував несправний якірний ланцюг, а Ізабель з Люсі робили на кухні імбирні пряники. Ранок був важким, і тепер чоловіки попивали пиво, гріючись у перших боязких променях весняного сонця.

Протягом багатьох тижнів роздумів Том уявляв цей момент, обмірковуючи, як почати розмову, коли прибуде човен. Він прокашлявся перед тим, як запитати:

— Ральфе, ти коли-небудь… коли-небудь робив щось погане?

Старий чоловік підвів здивований погляд на Тома.

— Що в біса ти маєш на увазі?

Незважаючи на всі приготування, Томові було складно дібрати потрібні слова.

— Я мав на увазі, як ти виправляєш щось, коли вчинив неправильно? Що робиш, коли помилився? — Том уп’явся очима в чорного лебедя на півній етикетці, намагаючись приховати хвилювання. — Я маю на увазі серйозні речі.

Ральф зробив ковток пива і перевів погляд на траву, повільно кивнувши.

— Що конкретно ти маєш на увазі? Тобі вирішувати, що робити, я не хочу пхати свого носа у чужі справи.

Том сидів мовчки, уявляючи полегшення, що настане після того, як відкриється правда про Люсі.

— Смерть мого батька змусила мене задуматися над тим, що я зробив у житті неправильно і яким чином усе виправити перед тим, як мене не стане. — Він уже хотів продовжити, але образ Ізабель, котра купала їхнього мертвонародженого сина, зупинив його, і він передумав. — Я ніколи навіть не знав їхніх імен. — Сказавши це, Том здивувався, як легко інші думки та провини заполонили його розум.

— Чиїх імен? — запитав Ральф.

Том завагався, ніби балансуючи на краю прірви перед стрибком у воду. Він ковтнув пива.

— Імен людей, яких я убив. — Ці слова були тяжкими й важливими.

Ральф задумався над відповіддю.

— Це війна: або ти вбиваєш, або вб’ють тебе.

— Із плином часу все, що я зробив, набуває вигляду суцільного божевілля. — Будь-який момент з минулого був для Тома наче пасткою, а лещата його відчуттів, кожної його провини, які накопичувались із роками, стискали його. Він задихався.

Ральф не поспішав говорити, чекаючи продовження.

Том повернувся до нього, зненацька затремтівши.

— О Господи, Ральфе, я лише хочу вчинити правильно! Скажи мені, в біса, як саме правильно! Я… я не витримую! Я… я не можу далі з цим жити! — Він кинув пляшку, і вона розбилась об землю, а його слова переросли в схлипування.

Ральф обійняв Тома за плече.

— Ну, годі тобі, хлопче. Не бери близько до серця, не треба. Я прожив на світі більше за тебе і багато чого бачив. Добро і зло переплетені, як змії у клубку: настільки сплутані, що не вгадаєш, де яка, доки не вб’єш обох, а потім уже занадто пізно.

Ральф мовчав, пильно дивлячись на Шерборна.

— Питання в тому, чи варто згадувати минуле? Чи це щось змінить? Тепер уже неможливо щось виправити.

Ці слова, сказані без краплі осуду або ворожості, все одно, ніби ніж, ранили Тома.

— Господи, щоб людина найшвидше з’їхала з глузду, потрібно дозволити їй постійно переробляти вже зроблене, щоб вона нарешті зробила все як слід.

Ральф почав віддирати мозоль на пальці.

— Якби я мав сина, то був би радий, якби він хоча б наполовину був таким, як ти. Ти хороший хлопець, Томе. У тебе чудові дружина та донька. Думай про те, що зараз буде найкращим для твоєї сім’ї. Хтось там на небесах дав тобі другий шанс, і, я гадаю, Він не хвилювався через дрібниці, зробив ти чи не зробив чогось. Живи теперішнім. Виправ те, що можна виправити сьогодні, а минуле відпусти. І хай цим переймаються ангели чи демони, чи хто там за це відповідає.

— А сіль? Її ж не позбудешся? Вона роз’їдає усе, немов рак, якщо нічого не робити, — бурмотів сам до себе Том наступного дня після розмови з Ральфом.

Вони з Люсі сиділи поруч у дзеркальному коконі лінз; вона годувала уявними цукерками свою ганчірну ляльку, а він полірував латунні деталі. Її блакитні очі поглянули на нього.

— Ти татко і для Доллі, так? — запитала дівчинка.

Том на мить припинив роботу.

— Я не знаю. А чому б тобі не запитати в неї самої?

Люсі, нахилившись, прошепотіла щось ляльці, а потім сказала:

— Вона каже, що ні, ти лише мій татко.

Її обличчя вже не було таким кругленьким і набувало доросліших рис — посвітліле порівняно з попереднім темнуватим відтінком волосся, допитливі очі та світла шкіра. Йому було цікаво, на кого вона буде більш схожа: на батька чи на матір. Він пригадав обличчя