Бернард Вербер - Її величність кішка

Він зітхає і веде далі:

— І знову повертаємось до нашої проблеми: нам необхідно забрати РЕВАЗ.

Нарешті настає ніч. Я бадьоро закликаю Романа до дії:

— Все, я іду. Вам лише треба перекинути мене через рів, я легко приземлюся на протилежному березі.

— Ні, ти не зможеш впізнати Крістофа, не зумієш знайти РЕВАЗ. Нам треба йти разом. Але не хвилюйся, Бастет, я про все подбав. Я взяв інфрачервоні окуляри, вони допомагають бачити в темряві, як кіт.

Він виймає з рюкзака дивний прилад.

— А як ви збираєтесь потрапити туди?

Він підморгує мені.

— Кажу ж, я все передбачив. Тому встановив жучок у USB-накопичувачі. Він працює від вайфаю та блютусу. Вайфай зараз не діє, бо потребує інтернету, а блютус — незалежний від нього. Це означає, що ми зможемо визначити осідок накопичувача, коли опинимося за кількадесят метрів від нього.

— А як ви збираєтесь обійти рів?

— Стрибком із жердиною. Для нього потрібна довга палиця, щоб вистрибнути на висоту та далеку відстань.

— Звучить непереконливо.

— Не хвилюйся, Бастет, я займався цим спортом у ліцеї.

Він знаходить довгу і грубу гілляку, обриває листя і робить з неї жердину. З нею ми підходимо до рівчака. На щастя, вартових немає.

Від їдкого смороду соляної кислоти, що лине з рову, мені пече в носі. Я затримую дихання й ховаюся поглибше в рюкзаку.

Роман Веллс розганяється з жердиною, щосили відштовхується і перестрибує через рів. Ми пролітаємо над зеленкавою парою.

Аби ж це спрацювало.

Роман успішно приземляється на протилежному березі. Я трохи кашляю через кислотні випари, він дає знак мовчати.

Я ковтаю слину, киваю, що можна рушати, я зумію стриматись.

Вхід заставлений купою мішків із піском, але, на щастя, людей нема, і ми легко долаємо цю перешкоду.

З другого боку стоять величезні апарати з трубами аж до стелі. На землі і в коридорах — сотні бородатих людей, більшість з них спить на землі. Всі хропуть майже в унісон.

Здається, війна і наука мають протилежні підходи до питань гігієни.

Я знаю, що трохи перегинаю палицю, але чистота — це найперший критерій, за яким я оцінюю інших.

Ми тихо пробираємось вперед. Всюди розкидана зброя: рушниці, ножі, шаблі, списи. Роман виймає смартфон, щоб зловити сигнал жучка РЕВАЗ.

Він тихими кроками підкрадається до конкретного місця. Підходить до череватого чоловіка. Напевно, це лідер фанатиків. Я ніколи не бачила такої товстої людини, від нього смердить потом. Це велика жирна куля з чорною бородою.

На ньому купа золотих ланцюгів, і на одному в них висить темно-синій USB-накопичувач з зіркою: це він, РЕВАЗ.

Роман обережно підходить до нього, а я вартую. Він надзвичайно спритно і тихо нахиляється, знімає накопичувач із ланцюга бегемотистого власника.

Енциклопедист із ювелірною точністю забирає дорогоцінну річ, та коли робить крок назад, то наступає мені на хвіст. Не знаю, як ви, а я найбільше ненавиджу, коли мені наступають на хвіст.

Люди не мають цього цінного сегменту тіла, тому, звісно, не уявляють, що ми, коти, відчуваємо в таких ситуаціях. Все дуже просто — ні думати, ні стримуватись неможливо. І хоч цей вирішальний момент вимагає максимальної обачності, я ніяк не можу стриматись.

Болить так сильно, що я волаю на все горло.

44. Революція аятол в Ірані

У 1941 році в Ірані шахиншах Мохаммед Реза Пахлаві сходить на трон, зайнявши місце свого батька. Він одразу запускає програму модернізації країни: за його розпорядженням будують школи і університети, він розробляє політику індустріального розвитку, будує порти, готові приймати танкери, дає жінкам право на освіту.

У 1976 році відбувається Біла революція. Шахиншах скасовує аграрну систему, що дозволяла великим землевласникам переділювати землі звичайних селян. Мулли, що володіли значною кількістю земель, побачили, що їхні доходи меншають, і почали об’єднуватися проти чинної влади.

Водночас одним із наслідків політики модернізації була поява середнього освіченого класу, який вважав за необхідне посилення демократизації країни для стрімкішого розвитку.

Шах опинився між двох вогнів: релігійниками, які тримали під контролем малоосвічені й бідні прошарки населення, та студентами, які нетерпляче чекали повороту країни в ліберальне русло, слідом за європейськими націями.

Після уникнення численних замахів шах намагається втримати владу жорсткою політикою, спираючись на сили поліції.

У 1978 році студенти вийшли на вулиці. У 1979 році уряд шаха тікає і влада переходить до рук сімдесятидев'ятирічного аятоли Хомейні, який проголошує себе верховним лідером.

Іран, який поволі переходив від монархічного до демократичного режиму, перетворився на теократію (тобто державу, на чолі якої стоять релігійні служителі) без опозиції, свободи преси, під владою всемогутньої релігійної поліції. Шиїзм стає державною релігією.

Сунітів та інші мусульманські релігійні спільноти переслідують або просто знищують (як, наприклад, бахаїв). Обмежують особисті права та свободи. Жінкам відтепер заборонено показувати волосся і будь-яку частину тіла, окрім обличчя. Заборонено гуляти парами з особою протилежної статі, якщо це не подружжя. У випадку поведінки, не відповідної до встановлених нормам, на порушників чекають каральні заходи, як-от тілесні бичування та навіть привселюдна страта.

Жахлива соціальна та економічна політика мулл на додачу до всюдисущої корупції призводять до невдоволення суспільства та повстань серед молоді, які придушують набагато жорстокішими методами, ніж за шаха. Наприклад, придушення мирної демонстрації у червні 2009 року призвело до ста п’ятдесяти смертей і тисяч арештів. Поволі занурившись в економічну кризу, у 1980 році країна сходиться у війні зі своїм сусідом Іраком, і ця війна приносить понад півтора мільйона смертей.

Муллам вдається втриматися при владі та інвестувати в ядерну програму і зовнішні війни з Ліваном, Єменом і Сирією.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

45. Врятувати пам’ять

Зіниці звужуються.

Раптом на стелі запалюється світло і Романа в інфрачервоних окулярах засліплює. Та він не втрачає контролю, швидко оцінює ситуацію і кидається до виходу з безцінним скарбом у руці.

Я за ним. Сигнал тривоги гуде одночасно з усіх куточків заводу. Почалася стрілянина, над вухами свистять кулі. Роман ховається і маневрує між велетенськими металевими конструкціями.

Всі бородані прокинулись, нам у спину лунають погрозливі крики. Наші вороги заскочені зненацька, і це дає нам шанс на втечу.

Як же дивно бачити людей, які, не знаючи мене особисто, прагнуть вбити мене! Вони ніби не помітили, що я перебуваю на вищому щаблі свідомості, — бідолахи прийняли мене за звичайну тварину, яка слухняно стрибає за вказівкою господаря.

Я вам не якийсь собака.

Але в мене немає часу