На празник Покрови ми з’їхались до Духовної семінарії. З Тернополя були ще прийняті Пришляк[204], Пасіка[205], Декайло[206], Кутний[207], Музичка[208], Череватий[209] і інші. Вечером правився молебень про призвання Святого Духа, а по Св. Євангелію отець-ректор Боцян розвинув думку: “Місце, на якому ти стоїш, святе”. Довгі семінарські коритарі, гамір прибулих питомців, що радісно витались і цілувались, зливався у своєрідний семінарський настрій. На празник Покрови з’їхалося з кількадесять тисяч народу, так що і святоюрська площа ціла була вкрита битком. Архиєрейську Службу Божу правив митрополит Андрей зі семінарською асистою[210]. Співав гарно семінарський хор, і все це разом робило вражіння рідкого <великого празника>[211].
Починалося семінарське життя зі своїм порядком. Мене приділили на другому поверсі, в першій кімнаті, біля о. префекта[212] Малицького[213], разом зі Степаном Ратичем[214], Лопатинським з Чорткова (з околиць Теребовельщини)[215], Йосифом Осташевським
