Андрій Анатолійович Кокотюха - Чужі скелети

уважно оглянула подвір’я. Потім, сама не знаючи для чого, обійшла довкола будинку в супроводі вірного Барона. Перевірила сигналізацію — ввімкнена, гроза їй не страшна, безліч разів оглядали.

Про всяк випадок перевіривши телефон і після роздумів зачинивши вікна по всьому першому поверху, Гараніна нарешті відчула себе в безпеці.

Кого боятися — не знала. Проте відчуття безпеки все одно було.

Зачинити двері. Прийняти ванну. Спати — завтра нормальний важкий робочий день.

4.

Заснувши під шум дощу, Юлія прокинулася також від шуму.

Розплющивши очі, виявила — лежить на правому боці, щільно закутавшись у простирадло. Денна спека, яка переходила в нічну задуху, роздягала Юлю перед сном до трусиків. Хоча загалом Гараніна не відчувала себе затишно в самій білизні, вдягаючи на ніч довгу сорочку або — піжаму, до яких призвичаїлася останнім часом.

Подруги, знаючи про її нове вподобання, за кілька останніх років подарували Юлі з півдесятка різних піжам. Такі подарунки приймала на Різдво, день народження, Новий рік, навіть на Великдень. Увесь цей час, поки в її спальні волею випадку спав чужий чоловік, Юля, незважаючи на задуху, вдягала піжаму. Не відчувала себе затишно в ночнушці, а тим більше — в самій білизні, коли під одним дахом із нею спав сторонній мужчина. Втома сьогоднішнього дня змусила на трошки забути про комплекси — саме тому Юлія після ванни вляглася спати лише в трусиках та коротенькій легкій маєчці. Зовсім голою вона до ліжка не лягала ніколи, і це, до речі, стало не основною, проте досить важливою причиною її розриву з чоловіком: той із часом почав відверто знущатися з її «бабських» ночнушок.

А ще вона не дозволяла чоловікові вмикати світло, коли…

Стоп!

Про що це раптом згадалося, і головне — чому? Чому в голові рояться такі думки, і чому, власне, вона прокинулася? Юля нашорошила вуха, дослухалася. Нічого. Довкола тихо і темно. Але щось же її розбуркало. Шум, природу якого Юлія зараз, вирвавшись із полону сну, не могла толком пояснити.

Шумів вітер за прочиненим вікном.

Тягнуло свіжістю та вологою — дощ, мабуть, не так давно заспокоївся. Може, ось вона, причина… З вікна тягне, а вона практично гола, тільки під легким простирадлом. Взяти теплішу ковдру, накритися, заплющити очі…

Але ж шум був!

І шуміло не за вікном — гроза вщухла, коли Юлія збиралася митися. Машини тут не їздять, її будинок стоїть не просто на околиці Жашкова — він тут останній в ряду таких, як сам, та ще й збудований оддалік основної дороги. Де купила людина ділянку подешевше, там і збудувалася, а Гараніна шукала саме такий будинок, подалі від життя, тут спокою більше, тут не чиєсь життя, до якого треба звикати та з яким треба рахуватися, тут — її особисте…

Щось рипнуло за дверима спальні.

Ще більше зіщулившись під простирадлом, Юля затамувала подих, а потім обережно, міліметр по міліметру, посунулася до краю ліжка, ближче до торшера, до вимикача, до світла. Подолати кілька сантиметрів забрало, здається, вічність. Нарешті жінка витягнула руку з-під простирадла, намацала вимикач, потягнула.

Світла не було.

Переляк накрив Юлію новою хвилею: з минулого разу, коли не вдалося ввімкнути світло в спальні через висмикнутий штепсель, вона педантично перевіряла, чи стирчить він у розетці. Ба більше: лягаючи тепер спати, вона вимкнула велике світло, обмежилася торшером. І, вмостившись під простирадлом, смикнула за шворку, вимикаючи його.

Штепсель у розетці. Світла немає.

Пробки, майнуло в голові. Вночі, коли вона спала, гроза повернулася. Вдарила блискавка, гримнуло — ось звідки шум. І — всяке буває — стихія вибила електричні пробки. Треба спокійно встати, спуститися на перший поверх, до передпокою, засвітити свічку — канделябри лишилися на столі в залі після вчорашньої вечері, вона так і не спромоглася їх забрати — і перевірити пробки. Якщо вибило — ввімкнути легким порухом руки, в неї стоять сучасні «автомати».

Геть дурні думки!

Юлія вже зібралася рішучим рухом відкинути простирадло.

Саме в цей час напівпрочинені двері спальні розчахнулися ширше, і в темну пройму повільно вповзла чорна примара.

Це сон, вирішила Юля. Треба прокинутися. Це страшний сон, вона перевтомилася. Нервова система за останні дні витримала багато навантажень, ось тепер маєш нічні кошмари. Тільки як би це прокинутися…

Чорний привид тим часом мовчазним фантомом посунувся до середини спальні й завмер. Чи це здалося, чи з темряви, з того місця, де зазвичай у людей голова та обличчя, на Юлію блиснуло двоє хижих очей.

Це не сон!

Юля відчула неприємний запах — так пахне або давно не мите тіло, або — вогкий підвал, або — розрита могила, або — пекло, або — все разом. Сни не пахнуть.

Вони можуть блискати лютими очима, та запахів сни позбавлені. Те, що відбувається зараз, відбувається з нею, в її будинку, в її спальні насправді.

Страшно.

Вітер за вікном шумів гілками садових дерев.

Війнуло свіжістю — і цей вітерець, обдавши примару, тільки загострив неприємні запахи. Юля розтулила рота, але зойк застряг у горлі. Тіло під простирадлом скувало, мов кригою. Зараз холод стисне її серце, і воно зупиниться. Так само, як зупинилося чорне, позбавлене любові до світу серце її молодшого брата Руслана.

Чорний привид посунув до ліжка.

Якась невідома сила штовхнула Юлію вбік, і вона різким рухом скотилася з ліжка на підлогу, зачепивши при цьому і з гуркотом заваливши торшер, та лише на кілька секунд випередивши рух примари — та кинулася на ліжко одним великим котячим стрибком. Юля, заплутавшись у простирадлі, відкотилася до стіни, рвучко підвелася, сіла і знову зустрілася поглядом із двома блискучими очима. Примара стояла на її ліжку рачки.