Марек Краєвський - Смерть у Бреслау
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Того вечора вони із задоволенням пили теплу горілку в ганделику Ґустава Тіля на Бангоф-штрасе. Маленький чоловічок з лисячим, поораним шрамами обличчям, і його супутник, здоровенний мовчазний велетень, були доволі незвичною парою. Дехто з гостей крадькома з них сміявся, один із постійних завсідників анітрохи не бентежився й відверто брав їх на глум. Товстун з рожевим зморшкуватим обличчям щомиті вибухав реготом, тицяючи в їхній бік жирним пальцем. Ті не зважали на його кпини і він вирішив, що вони боягузи. А оскільки нічого гладун так не любив, як знущатися з лякливих, він підвівся і, важко тупаючи по вологих дошках підлоги, рушив до своїх жертв. Зупинився біля їхнього столика й хрипко розреготався:
— Ну що, недомірку... Вип’єш із добрим дядечком Конрадом?
Вірт на нього навіть не глянув і продовжував креслити пальцем дивні фігури на мокрій цераті. Цупіца задумливо споглядав квашені огірки, що плавали в каламутному розсолі. Нарешті Вірт підвів очі на Конрада. Та не з власної волі: гладун стиснув йому щоки і приклав до рота пляшку горілки.
— Відчепися від мене, ти, жирна свиня! — Вірт насилу потамував копенгагенські спогади.
Гладун недовірливо закліпав і схопив Вірта за вилоги піджака. Проте він не помітив велетня, що підвівся зі свого місця. Товстий Конрад ударив Вірта головою, але удар не досяг мети: між головою нападника й обличчям жертви опинилася долоня Цупіци, на яку й наштовхнулося жирне чоло. Та сама долоня схопила товстуна за ніс і жбурнула на стійку. Тим часом Вірт не марнував часу. Він стрибнув за бар, ухопив супротивника за комір і притиснув його голову до мокрої від пива ляди. Цей момент використав Цупіца. Він розвів руки, а тоді різко їх стиснув. Між його долонями опинилася голова нападника, два удари з обох боків до крові стиснули скроні, в очах потемніло. Цупіца підхопив безживне тіло попід пахви, Вірт торував йому шлях. Присутні в ганделику заніміли від жаху. Усі розуміли, що з Конрадом Шмідтом упорається далеко не кожен.
Бреслау, того ж таки 15 липня 1934 року. Дев’ята година вечораУ камері № 2 слідчої в’язниці управління поліції встановили небачений пристрій: стоматологічне крісло, опертя для рук та ніг котрого доповнювали шкіряні паски з мосяжними застібками. Зараз паски надійно утримували великі, жирні кінцівки чоловіка, який здавався таким переляканим, що замалим не проковтнув кляп.
— Вам відомо, панове, що будь-який садист найдужче боїться іншого садиста? — Мокк спокійно курив цигарку. — Глянь-но, Шмідте, на цих людей, — він показав на Вірта й Цупіцу. — Це найжорстокіші садисти в Європі. А знаєш, що вони найбільше полюбляють? І не знатимеш, якщо чемно відповідатимеш на мої запитання.
Мокк подав знак Смоложеві, аби той витяг кляп з Конрадового рота. В’язень важко дихав. Анвальдт поставив перше запитання:
— Що ти зробив під час допиту Фрідлендера, аби той зізнався у вбивстві Марієтти фон дер Мальтен?
— Нічого, він нас просто боявся й усе. Сказав, що вбив її.
Анвальдт кивнув дуетові. Вірт відтягнув донизу Конрадову нижню щелепу, Цупіца вставив у щелепи залізний прут. Стиснув горішній різець невеличкими кліщами й зламав його. Конрад кричав майже півхвилини. Тоді Цупіца витяг прут. Анвальдт повторив запитання.
— Ми прив’язали до кушетки дочку того жида. Вальтер сказав, що ми її зґвалтуємо, якщо він не зізнається, що забив ту дівку в потязі.
— Який Вальтер?
— Пйонтек.
— І що, він зізнався?
— Так. А якого біса він про це питає? — Конрад звернувся до Мокка. — Адже це вам...
Він не закінчив. Мокк перебив його:
— Але ти й так трахнув ту жидівку, так, Шмідте?
— Звичайно, — Конрадові очі потонули в складках шкіри.
— А зараз скажи нам, хто цей турок, з яким ти катував Анвальдта?
— Цього я не знаю. Просто шеф наказав мені з ним цього... ну..., — він кивнув у бік асистента.
Мокк дав знак Цупіці. Прут знову опинився у Конрадовій щелепі і Цупіца смикнув щипці донизу. Рештки зламаного зуба заскреготіли в яснах. За черговим знаком Цупіца надламав горішній різець. Конрад захлинався кров’ю, завивав і ридав. За хвилину прут із зубів витягли. На жаль, Шмідт не міг нічого сказати, бо йому вивихнули щелепу. Смоложеві довелося довгенько вправляти її.
— Запитую ще раз. Хто такий цей турок? Як його звуть і що він робить у вас у Гестапо?
— Не знаю, присягаюся.
Цього разу Шмідт міцно стиснув щелепи, щоб не дати запхнути прут. Тоді Вірт витяг молоток і приклав до долоні зв’язаного великий гвіздок. Ударив молотком. Конрад скрикнув. Цупіца не вперше за сьогодні продемонстрував швидкість реакції. Щойно щелепи гестапівця розтулилися, прут відразу опинився між ними.
— Скажеш нам, чи тобі вирвати решту зубів? — запитав Анвальдт.
— Будеш говорити?
В’язень кивнув. Прут із рота витягли.
— Кемаль Еркін. Він приїхав до Гестапо на стажування. Шефові на ньому дуже залежить. Більше нічого не знаю.
— Де він живе?
— Не знаю.
Мокк був упевнений, що Конрад сказав усе. На жаль, сказав навіть забагато, бо в уривчастій, здавленій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у Бреслау», після закриття браузера.