Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Ні, не так. — Левассер насилу стримував себе, шаленіючі від цієї іронії. — Вони були на голландському бризі.

— Не пам’ятаю, щоб ти згадував про них раніше.

— Я й не робив цього. Вони мої власні в’язні, це особиста справа. Вони французи.

— Французи? — Світлі очі капітана Блада зупинилися на Левассері, потім на в’язнях.

Нерви молодого д’Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але жах зник із виду. Це втручання, несподіване і для його мучителя, і для нього самого, запалило вогник надії в серці юнака. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.

А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левассера.

— Учора ви мене здивували, розпочавши війну з дружніми до нас голландцями. Але тепер здається, що навіть ваші співвітчизники мають вас остерігатися.

— Хіба я не сказав, що ці..., що це справа стосується мене особисто?

— А, розумію! То як їх звуть?

Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левассера. На блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тим часом за нього відповів в’язень.

— Я Анрі д’Ожерон, а це моя сестра.

— Д’Ожерон? — здивувався капітан Блад. — Чи ви часом не родичі мого доброго друга губернатора Тортуґи?

— Так, це мій батько.

Левассер хитнувся, а потім підскочив, поливаючи лайкою всіх і все на світі. Здивування капітана Блада загасило в ньому всі інші емоції.

— Сили небесні, бережіть нас! Ви зовсім збожеволіли, Левассер? Спочатку ви напали на голландців, наших друзів, потім берете в полон двох французів, своїх земляків і, як виявляється згодом, дітей губернатора Тортуґи — єдиного безпечного для нас притулку в цих краях...

Левассер гнівно його перервав:

— Я мушу знову нагадати вам, що це питання моє особисте. Я сам відповідатиму перед губернатором Тортуґи.

— А двадцять тисяч песо? Це теж ваше особисте питання?

— Так, моє.

— От тепер я зовсім не згоден з вами. — Капітан Блад сів на бочку, на якій останнім часом сидів Левассер, і подивився на нього спокійно й лагідно. — Щоб заощадити час, можу сказати, що я чув вашу пропозицію цій леді й цьому джентльменові. Можу також нагадати, що ми зв’язані договором, який не допускає двох різних тлумачень. Ви призначили їм викуп у двадцять тисяч песо. Отже, ця сума, згідно з нашою домовленістю, належить як вашій, так і моїй командам у частках, визначених угодою. Гадаю, що ви не станете цього заперечувати. Однак найприкрішим і найнеприємнішим є те, що ви приховали від мене частину трофеїв, захоплених під час вашої останньої операції. Такі дії за нашим договором караються і, як вам відомо, досить-таки суворо.

— Хо-хо! — Левассер огидно розсміявся. А потім додав: — Якщо вам не подобається моя поведінка, ми можемо розірвати наш тимчасовий союз.

— Це я й маю намір зробити. Але ми розірвемо угоду тоді й у тому порядку, як я вважатиму за потрібне. Це станеться негайно, щойно ви виконаєте умови договору, укладеного нами перед виходом у плавання.

— Що ви хочете цим сказати?

— Буду максимально стислим, — відповів капітан Блад. — Я на хвилину відкину неприпустимість війни з голландцями, захоплення французьких полонених, що неодмінно спровокує гнів губернатора Тортуґи. Розглянемо ситуацію такою, якою вона є тепер. Ви самі встановили суму викупу за цих людей у двадцять тисяч песо, і, наскільки я розумію, дівчина має бути вашою заручницею. Але чому вона має належати вам, а не комусь іншому, адже за угодою вона належить усім нам як військовий трофей?

Обличчя Левассера почорніло.

— Проте, — додав капітан Блад, — я не заперечуватиму, якщо ви готові викупити її.

— Викупити?

— Так, за ту ціну, що тільки-но призначили.

Левассер стримав лють, сподіваючись, що зможе переконати ірландця.

— То є викуп за юнака. Він має бути сплачений за нього губернатором Тортуґи.

— О ні. Ви вже об’єднали їх разом — дуже дивно, мушу визнати. Ви назначили за них ціну у двадцять тисяч песо, отже, за таку суму ви можете забрати їх, якщо так хочете. Але вам доведеться заплатити за них двадцять тисяч песо, які потім одержите як викуп за одного і посаг для другої. Усі гроші буде розділено між нашими командами. У цьому разі наші люди, можливо, поставляться до вас не так суворо за порушення спільно укладеного договору.

Левассер огидно зареготав:

— Он як?! Тисяча чортів! Непоганий жарт.

— Цілком згоден з вами, — відказав капітан Блад.

Левассер убачав жарт у тому, що капітан Блад намагається залякувати його гнівом нещасної дюжини своїх людей, у той час, коли він сам мав сотню — і для їхньої появи треба було лише крикнути. Однак французький капітан не врахував обставини, на яку саме й покладався його противник. Усе ще сміючись, Левассер повернувся до своїх офіцерів, шукаючи в них підтримки — але побачив таке, від чого сміх застряв у нього в горлі. Капітан Блад, як видно, вдало зіграв на безмірній жадібності авантюристів — головному стимулі їхньої піратської діяльності. І Левассер без помилок прочитав на обличчях своїх помічників цілковиту згоду з пропозицією капітана Блада — вони вже мріяли про розподіл викупу, який їхній ватажок збирався привласнити.

Це змусило негідника замовкнути, і, проклинаючи в душі жадібність своїх людей, вірних лише власній ненажерливості, він відчув — і якраз вчасно, — що краще діяти обережніше.

— Ви не зрозуміли, — сказав він, проковтнувши гнів. — Викуп буде поділений, тільки-но обробимо справу. Дівчина поки що буде моєю.

— Добре! — пробурчав Каузак. — У такому разі все влаштується само собою.