Джек Лондон - Мартін Іден

очима. Він скорився; ледве розуміючи, що робить, роздягся й упав на ліжко. Проспав сім годин важким тваринним сном і, прокинувшись від деренчання будильника, відчув, що не виспався.

— Багато начитав? — спитав його Джо.

Мартін похитав головою.

— Ну, нічого. Сьогодні качатимемо допізна, зате в четвер пошабашимо о шостій. Отоді вже собі начитаєшся.

Того дня Мартін у великій балії, повній міцного розчину мила, прав шерстяні речі з допомогою особливого приладу — ступиці від колеса, насадженої на стрижень, який був прикріплений до гнучкої пружини вгорі.

— Це мій винахід, — гордо пояснив Джо. — Замінює пральну дошку й руки і, крім того, заощаджує за тиждень щонайменше чверть години. А чверть години в цьому проклятому пеклі — це неабищо.

Пропускати комірці та манжети через качальню теж придумав Джо. Тієї ночі він пояснив, що це дає:

— В жодній пральні так не роблять. А я мушу, коли хочу впоратися в суботу до третьої. Тільки треба робити це вміло. Тут потрібна певна температура, певний тиск, і пропускати доводиться тричі. Ось дивись! — Він узяв манжетку. — Руками краще не зробиш.

У четвер Джо лютував: йому несподівано надіслали додаткову партію тонкої жіночої білизни.

— Кину, — заявив він. — Не хочу більше терпіти. Їй-богу, кину. Цілий тиждень працюєш як віл, щоб викроїти хвилинку, а вони оце накидають тобі зайву партію тонкої білизни. Я живу у вільній країні! От піду й скажу всю правду цьому пузатому голландцеві. І то не по-французькому. Для мене добра й моя рідна мова. Накинути купу тонкої білизни! Знову доведеться працювати вночі, — сказав він трохи згодом, змінюючи свою ухвалу і скоряючись долі.

Отож Мартін не читав і цієї ночі. Цілий тиждень він не бачив газети і, на свій подив, не відчував у ній потреби. Новини його не цікавили. Був занадто стомлений і змучений, щоб чимсь цікавитись. Але все-таки збирався в суботу, якщо вони скінчать роботу о третій, податися велосипедом до Окленда, хоч, проїхавши сімдесят миль туди і стільки ж назад у неділю, не відпочив би перед новим робочим тижнем. Краще було б поїхати поїздом, але квиток в обидва кінці коштував два з половиною долари, а Мартін вирішив бути ощадливим.

Розділ XVII

Мартін багато чого навчився. Першого ж тижня вони з Джо випрали якось за день двісті білих сорочок. Джо стояв коло машини, до якої підвішували гарячий прас на сталевій пружині, що регулювала тиск. Так він прасував манишки, манжети, а також коміри, тримаючи їх під прямим кутом до сорочки, а тоді наглянсовував передню її частину. Далі він вішав сорочку на гачок поміж собою та Мартіном, і вже Мартін прасував ненакрохмалені частини.

Година по годині, з максимальною швидкістю, тривала ця виснажлива робота. На широких верандах готелю одягнені в біле чоловіки й жінки спокійно пили прохолодні напої. А в пральні повітря мало не кипіло. Величезну піч було розжарено аж до білого, а з-під прасів, що снували по вогкій білизні, виривались клуби пари. Праси нагрівалися не так, як їх звичайно нагрівають хатні господарки. Прас, що його пробують вогким пальцем, Джо і Мартінові видався б зовсім холодним. Вони підносили прас до щоки й визначали, чи добре він нагрівся, якимсь незбагненним чуттям, чого Мартін зрозуміти не міг, хоч і щиро ним захоплювався. Коли прас був занадто гарячий, його чіпляли на металевий прутик і занурювали в холодну воду. Тут теж треба було знати точну міру, бо передержиш прас у воді зайву секунду, і потрібну температуру втрачено. Мартін сам дивувався з своєї вправності — мало не автоматичної точності, в основі якої були, здавалося, самі несхибні засади, що й у роботі машини.

Проте дивуватися теж було ніколи. Всю свою увагу Мартін зосереджував на роботі. Працюючи цілі дні головою і руками, немов якась жива машина, він усе, що мав у собі вартого називатись людським, віддавав роботі. Для світових проблем йому в голові вже не лишалося місця.

Всі широкі переходи в його мозку було наглухо забито. Простора світлиця його душі обернулась у тісну комірчину, в штурманську рубку, звідки його руки, плечі й десять пальців діставали накази, як замашистими, швидкими рухами посувати прас по окутаних парою стежках, по нескінченних рукавах, боках і спинах сорочок, — щоб потім випрасувану сорочку, не зім'явши, покласти на приймальний стіл. І тільки-но одна сорочка була готова, як уже треба було братися за другу. Так минала година за годиною, тим часом як надворі все життя завмирало під палючим сонцем Каліфорнії. Але в розжареній пральні життя не завмирало ні на мить. Елегантні чоловіки й жінки, що сиділи на прохолодній веранді, потребували чистої білизни.

Мартін обливався потом. Він випивав незмірно багато води, але спека була така жахлива, а робота така напружена, що вся вода одразу ж виходила крізь пори. Робота на судні здебільша давала йому змогу жити і своїм внутрішнім життям, своїми думками. Власник судна панував над його часом, а власник готелю панував і над його думками. Тут можна було думати тільки про працю, що катувала йому душу й виснажувала тіло. Інших думок у Мартіна не було. Він забув, що любить Рут. Вона мовби перестала існувати, бо змученій душі Мартіновій несила було й згадати про неї. Тільки вночі, коли він добирався до ліжка, і вранці, як ішов снідати, вона, було, промайне перед ним у хвилинному спогаді.

— Ну, хіба ж це не пекло? — якось зауважив Джо.

Мартін кивнув головою, але водночас відчув роздратування. Нащо казати про те, що й так ясно? Працюючи, вони ніколи не розмовляли. Розмова порушувала ритм роботи, і ось цього разу Мартінові довелося зробити прасом два зайві рухи, перш ніж він знов увійшов у потрібний ритм.

У п'ятницю вранці пустили в хід пральну машину. Двічі на тиждень їм доводилося прати готельні простирадла, наволочки, покривала, скатертини й серветки. Покінчивши з простою білизною, бралися до тонкої крохмаленої. Це була робота марудна й виснажлива, і Мартінові доводилося нелегко. До того ж він досі не зважувався ризикувати і працював повільніше за Джо, бо тут помилки були небезпечні.

— От глянь, — сказав Джо, показуючи Мартінові ліфик, такий тонкий, що й у жмені його заховаєш. — Присмали, і з кишені вилетить двадцять доларів.

Але Мартін нічого не присмалював — він послабив напруження м'язів, хоч нерви напружував більш, ніж будь-коли. Він співчутливо вислухував прокльони товариша, котрий мучився над тонкими жіночими речами. Їх носять жінки, які самі не перуть. Тонка жіноча білизна була зморою для Мартіна, а так само й