В'є Тхань Нгуєн - Симпатик

бентежити. Навіть побувавши там, ви побачите, що він так і лишиться загадкою, але саме це робить його справді цікавим».

Усе, написане в моєму довіднику, було одночасно правдиве і позбавлене змісту. Так, Схід був величезний, багатий і нескінченно складний, але хіба ж Захід — ні? Вказуючи на те, що Схід — невичерпне джерело багатств та див, малося на увазі, що це — його особливість, і що з Заходом усе не так. Звісно ж, західна людина сприймала дива й багатства свого світу за належне, так само як я ніколи не помічав чарівності Сходу чи його загадковості. Якщо вже казати про це, загадковим, бентежним та справді цікавим зазвичай був Захід, світ, що докорінно відрізнявся від усього, що я знав, перш ніж почати свою освіту. Подібно до західної, східна людина ніколи не нудилася так, як на власній землі.

Гортаючи сторінки в пошуках тих країн, які мене цікавили, я не був здивований, побачивши, що нашу країну описують як «вкрай спустошену землю». Я теж не рекомендував би пересічному туристові їхати туди, як і велося у книжці, однак мене навіть дещо образив опис наших сусідів камбоджійців: «легкі у спілкуванні, чуттєві, привітні й емоційні… Камбоджа не лише одна з найчарівніших країн Азії, а й одна з найзахопливіших». Звісно ж, це можна було сказати і про мою батьківщину чи будь-яку батьківщину з атмосферними умовами, схожими на спа-курорт. Та що я міг знати? Я всього лиш жив там, а людям, які живуть у певному місці, важко розгледіти його принади, так само як і недоліки, тоді як свіжому поглядові туриста цілком доступне і те, і те. Можна зробити вибір між невинністю та досвідом, але не можна мати їх одночасно. Принаймні на Філіппінах я буду туристом, а оскільки Філіппіни розташовані на схід від нашої батьківщини, може для мене вони і виявляться безкінечно складними. Наведений у книжці опис архіпелагу тільки змусив мою уяву ще більше залитися слиною, бо ж він був «старим і новим, Заходом і Сходом. Він змінюється щодня, однак зберігає традиції» — тими ж словами можна було б описати мене самого.

Справді, я відчув себе вдома тієї ж миті, як ступив з кондиціонованого салону літака на просочений вологою трап. Поліцаї в терміналі з автоматичною зброєю, що звисала в них з плечей, теж долучилися до нападу ностальгії, бо підтвердили, що я був у країні, чия недогодована шия згиналася під ярмом диктатури. Подальші свідчення я знайшов у місцевих газетах — кілька дюймів заритого десь посередині випуску тексту про свіжі й нерозкриті вбивства політичних дисидентів, прошиті кулями тіла яких були кинуті на вулиці. У такій неоднозначній ситуації всі загадки вели до однієї загадкової персони — диктатора. Цей військовий стан так само підписав Дядько Сем, підтримуючи тирана Маркоса в його спробах винищити не лише комуністичний, а й мусульманський опір. Підтримка охоплювала американського виробництва літаки, танки, гелікоптери, артилерію, бронетранспортери, гвинтівки, боєприпаси та спорядження — так само як у нас на батьківщині, хіба що у меншій кількості. На Філіппінах бриніла флора та фауна джунглів, у цьому вони могли непогано замінити сам В’єтнам — саме тому Автор їх і обрав.

Ми базувались у провінційному містечку на півночі Центральної Кордильєри, що відігравали роль Аннамської Кордильєри, що розділяла В’єтнам та Лаос. До зручностей мого готельного номера входила вода, яка не так текла, як скрапувала, туалет зі змивом, що депресивно зітхав щоразу, як я смикав за ланцюжок, хрипкий кондиціонер та шльондра — так мені сказав коридорний, коли показував кімнату. Я відмовився, свідомий свого привілейованого становища напівзахідної людини у бідній країні. Давши йому на чай, я ліг на злегка вологі простирадла, які теж нагадали мені про дім, де вологістю було просякнуте все. У колег, яких я пізніше того вечора зустрів у готельному барі, погода захвату не викликала, бо ніхто з них раніше не відчував тропічний клімат на повну.

— Щоразу, як я виходжу на вулицю, відчуття таке, що мій пес облизує мене від горла до яєць, — простогнав нещасний художник-постановник. Він був з Міннесоти. Його звали Гаррі. Він гаркавив.

Автор та Вайолет мали приїхати наступного тижня, а от Гаррі та його суто чоловіча виробнича команда пітніли на Філіппінах уже кілька місяців, будуючи майданчики, готуючи гардероби, тестуючи масажні кабінети і страждаючи на різні хвороби кишок та паху. Наступного ранку він показав мені головний знімальний майданчик — повну копію селища нашого центрального високогір’я, аж до вбиральні, збудованої на платформі над ставком. Замість туалетного паперу був стос бананового листя і старі газети. Зазираючи в круглий отвір, що слугував за сидіння, ми дивилися в оманливо спокійні води ставка, де, як гордо зазначив Гаррі, було повно сомів, споріднених з тими, що водяться в дельті Меконгу.

— Оце автентично, — сказав він з міннесотським захватом перед винахідливістю у складних умовах, властивою поколінням людей, яких від голоду та канібалізму відділяла лише одна погана зима. — Чув, коли хтось вирішує посрати, там унизу справжній бенкет.

Я все дитинство користувався саме таким хибким туалетом і чудово пам’ятав, як риби метушилися внизу, б’ючись за найкраще місце за обіднім столом, варто було мені просто зайняти позицію. Ця автентична вбиральня не сколихнула в мені ані сентиментальних відчуттів, ані захоплення екологічною свідомістю мого народу. Я будь-коли надам перевагу туалетові зі змивом, з гладеньким порцеляновим сидінням і газетою на колінах — читати, а не сунути поміж ніг. Папір, яким підтирався Захід, був м’якший за той, куди сякалася решта світу. Папір був для написання речей, таких як це зізнання, а не для витирання екскрементів. Однак у цих дивних і загадкових західних людей були екзотичні звичаї та дива, втілені у «Клінексі» та двошаровому туалетному папері. Якщо прагнення цих багатств робило мене західником, то в цьому я зізнаю`ся. Мені не хотілося повертатися до автентичності мого сільського життя з огидними кузенами та огидними тітками або до пасторальних реалій малярійних комарів, які могли вчепитися в зад у вбиральні, і дехто з в’єтнамської масовки вважав так само. Гаррі планував, що вони будуть ходити до цього туалету і годувати рибу, а решта знімальної команди користуватиметься хімічними вбиральнями на землі. Скільки знав, я був одним з команди, і коли він запропонував мені благословити цю вбиральню першим, я сумно відмовився, пом’якшивши відмову жартом.

— Знаєш, як можна відрізнити на ринку сома, виловленого з такого ставка?

— Як? — спитав Гаррі, готовий запам’ятовувати важливу інформацію.

— У нього очі косі, бо він весь