Ведана - Димок і "Биті Горобці", Ведана

Розділ тридцять четвертий, у лікарні

Я привідкрив очі. Біла стеля, і стіна теж, біла, ну хоч не жовті. Я роззирнувся, палата лікарні. Вікно над койкою, на якій я лежу, але щоб туди подивитись, треба сісти. Я смикнувся, але підвестись не вдалося. А якщо я тепер справді каліка на все життя? Чотирнадцять років, каліцтво, буду до старості гнити у психушці, нікому даром не потрібний. Очі защипало.

Та що це зі мною? Я скривився, але побороти апатію не вдалося.

— О! Отямився! Ти ж хлопець, так? Чи все настільки погано, що вільних місць в лікарні більше немає?

Я відвернув голову. Звертався до мене хлопець приблизно мого віку, трохи пишнотілий з тмяно каштановим волоссям і сірими очима.

— Е.. ну чого ти? Я не хотів образити.

Я не відповів, ні з ким не хотілося говорити. Звісно, ніхто з горобців нічого для мене не повинен робити, але те, що мене просто кинули тисло непідйомним тягарем. Я витримав жахливі тортури, і все заради них, а їм важко було просто підійти і сказати кілька слів! Заплющую очі. Але у темряві спливають обриси лиць двох катів, мене пробирають дрижаки. Я смикнувся, і схопив повітря. Серце скажено калатало.

Хлопець ще щось там говорив, та я не слухав. Через кілька хвилин зайшла лікарка і провела огляд. На скільки я зрозумів з її обличчя лікувальний кристал спрацював погано. Але вона нічого мені не сказала.

— Хто це тебе так?

Знову цей, не знаю, стоп, такий колір волосся я вже бачив. Червонуватий, це у всього населення серединних Гімалаїв така риса, чи він якийсь родич Жасмина? Я десь чув, що в деяких родах передаються косметичні зміни.

На наступний день до хлопця підійшов чоловік в темному комзолі з білим шиттям, вчений гільдії.

— Розкажи трохи більше, про дію плоті мутантів.

— П'ять поколінь живуть на горі. Вже на другому поколінні постала проблема з їжею, тому почали полювати на мутантів, в результаті більше половини людей наступних поколінь були безплідні, але у нашому поколінні майже всі пристосувались, більшість мають одну й ту саму позитивну зміну. Інші здається просто як усі люди без змін, але у родини, що перейшла на північний край гори двоє померли до десяти років, п'ятеро без змін, а один задохлик, але то скоріш за все просто не пощастило.

— Знаєш щось про того задохлика?

— Йому шістнадцять зараз. В нього щось з диханням, у нас в селі сказали, негативна зміна, в місті тільки сказали її правильну назву і дали якийсь артефакт, але щось він не працював.

— Назва випадково не астма?

— Щось типу того.

Вчений зітхнув.

— Медицина у вас просто на вищому рівні.

Чоловік вийшов. Хлопець провів його поглядом і байдуже стенув плечима.

— Учений вищого рівня — з сарказмом сказав він і перевів погляд на мене — То ти скажеш щось? А! Тообі язик відрізали? Та ні, ти здається міг ковтати.

Угу, отже, він не знає, що таке астма, але вкурсі, що без язика неможливо ковтати. Цікаво, як він про це дізнався? Навряд чи прочитав. Начхати.

Час минав, вже десь пів тижня минуло, з кожним днем бажання жити ставало все слабшим, і ніяк переналаштувати себе я не міг. Увесь час наче притискав себе сам. Хлопець з Гімалаїв час від часу намагався завести зі мною розмову. Як виявилось, в палаті був ще третій пацієнт, русявий, середнього зросту, але мовчазний, тому я про нього і дізнався пізніше, він просто не подавав жодних ознак свого існування, але принанні намагався вставати, наскільки я дізнався Гімалаєць нарвався на мутанта п'ятої категорії і його вчитель не впорався через власну рану, а русявий був жертвою неправильних тренувань, сильніший учень зламав йому ногу, таз і три ребра.

Жодного звуку відб горобців не було. Ну як, один раз русявий заявив, що бачив Рено у дворі, а потім ще порозповідав деякі факти про їх біографію і про розпад групи. Я його не чув, просто не слухав, нічого революційного він не розповів.

В кімнату зайшла невисока білявка з блакитними очима і м'якою фігурою. Вона ще ніколи не проводила огляд, цікаво, до кого це? Як виявилось, до мене. Вже знаючи, що послідує я стягнув ковдру, розстібноув сорочку і припіднявся на ліктях.

— Він говорить?

— Ні слова не сказав.

— Угу дяку, — жінка повернулась до мене — Те як ти налаштований теж дуже важливе для лікування. Кристал погано працює, адже погано резонує з твоїми думками. Ну хіба немає нікого, хто тебе чекає?

Я дивився їй у вічі. А по суті то немає. Дякую Вам Леді за мотивацію.

— Ти одужуєш, радій з цього, хтось точно бажає, щоб ти знову встав на ноги.

Раптом увірвалася ще одна лікарка.

— Пеггі, допомога потрібна. Та жінка, з дванадцятої палати, втекла! Знову! І я не можу її знайти! Я замкнула двері, інші в палаті кажуть, що вона через вікно вилізла! Я думаю, вона десь сюди має прийти, бо кілька разів питала за якогось хлопчика, треба було пошукати, сказати їй, може не тікала б тоді!

— Це та, яку приговорили до кари зміїного язика?

— Угу..

— Так, вона проблемна, та що зробиш. Треба шукати. Все, я закінчила огляд, дякую.

Вони вдвох вийшли з кімнати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍