Террі Пратчетт - Віщі сестри, Террі Пратчетт

мій клас. Мені таких грошей не можна і в руки брати: щоб стільки з когось зняти, треба бути в Гільдії адвокатів чи в чомусь подібному. Я перевищив квоту, отакі справи. 

— То просто поверни йому гроші, — здивувався Томджон. 

— Та я ж йому квитанцію виписав! 

— А на них, цей-во, номери, — пояснив наймолодший з племінників. — І потім Гільдія їх, як його, звіряє… 

Г’юл схопив Томджона за руку. 

— Вибачте, ми на хвилинку, — кинув він засмученому злодієві й потягнув Томджона на інший бік алеї. 

— Так, поясни-но, — сказав він. — Хто з нас з’їхав з глузду? Вони? Я? Ти? 

Томджон пояснив. 

— То це законно? 

— До певної міри. Дивовижно, еге ж? Мені це один чоловік у пабі колись розтлумачив. 

— І оце вони бідкаються, що відібрали забагато? 

— Еге ж. Я так розумію, їхня Гільдія ці речі контролює дуже суворо. 

Жертва пограбування, що висіла в них на руках, застогнала. Почулося якесь дзеленчання. 

— Приглянь за ним, — сказав Томджон. — Я все владнаю. 

Він підійшов до грабіжників. Ті були дуже стурбованими. 

— Ну-у-у, — промимрив Боґґінс так, ніби його увазі запропонували нову теорію виникнення Всесвіту, — але ж квитанція… Ми маємо її заповнити — дата, місце, підпис, усе таке… 

— Мій клієнт схильний вважати, що насправді ви пограбували його на, припустімо, п’ять мідяків, — змовницьки продовжував Томджон. 

— Дідька лисого! — закричав блазень, який почав приходити до тями. 

— Зазначена сума включає два мідяки за поточним курсом, три мідяки на покриття транспортних витрат, оплату за… е-м-м… 

— …амортизацію засобів виробництва, — підказав Боґґінс. 

— Саме так. 

— Все чесно, — Боґґінс поглянув поверх Томджонової голови на блазня, який був уже цілком притомний — і вкрай розлючений. — Все цілком чесно, — повторив він гучніше. — Справжня дипломатія. Дуже вам вдячний. 

Він подивився на Томджона. 

— Може, замовите що-небудь, сер? — поцікавився він. — Тільки скажіть. У цьому сезоні в нас є нова пропозиція по завданню тяжких тілесних. Практично безболісно, ви майже нічого не відчуєте. 

— Навіть подряпин не буде, — додав старший племінник. — До того ж ви можете самі обрати, яку частину тіла вам пошкодять. 

— Гадаю, в цьому плані у мене вже є давні надійні зв’язки, — тим самим змовницьким тоном відгукнувся Томджон. 

— А. Що ж. Тоді нема питань. На все добре. 

— Лишається тільки, — додав Томджон, коли грабіжники вже зробили перші кроки, — узгодити питання гонорару за посередницькі послуги. 

Над Анк-Морпорком остигав сірий попіл ночі. Томджон та Г’юл сиділи один навпроти одного в своїх апартаментах і рахували гроші. 

— За моїми підрахунками, три срібних долари та вісімнадцять мідяків чистого прибутку, — сказав Томджон. 

— Це було неймовірно, — сказав блазень. — Я про те, як вони запропонували зайти до них додому і взяти ще грошей після того, як ви виголосили їм промову про права людини. 

Він узяв ще трохи мазі від синців і знову помастив ґулю на голові. 

— А наймолодший аж заплакав, — додав він. — Неймовірно. 

— Це загоїться, — сказав Г’юл. 

— То ви справді гном? 

Г’юл не почувався готовим заперечувати. 

— А ви справді блазень, — сказав він. 

— Авжеж. Ви за дзвіночками вгадали, так? — стомлено сказав блазень, потираючи ребра. 

— І за дзвіночками теж. 

Томджон, скривившись, копнув Г’юла по нозі під столом. 

— По правді кажучи, я вам дуже вдячний, — промовив блазень. Він звівся на ноги й скривися від болю. — І я хотів би вам якось віддячити. Тут ще відчинені які-небудь шинки? 

Томджон підвів його до вікна і вказав углиб найближчої вулиці. 

— Бачите всі ці вивіски? — спитав він. 

— О, матінко моя. Їх тут море. 

— Саме так. А оту, із синьо-білим знаком, бачите? 

— Та наче бачу. 

— Ну так ось, наскільки мені відомо, це єдиний в околицях шинок, який хоч іноді зачиняється. 

— Тоді уклінно прошу вас пригоститися зі мною. Це найменше, що я можу для вас зробити, — нервово сказав блазень. — Не сумніваюся, ваш маленький друг теж не проти чого-небудь вквасити. 

Г’юл стиснув пальцями край столу і розкрив був рота… 

Але нічого не сказав. 

Забувши стулити рота, він заклякло дивився на постаті актора та блазня. 

— Все гаразд? — поцікавився Томджон. 

Г’юл відвів погляд. Сьогодні він явно перевтомився. 

— Привиділося, — пробурмотів він і додав: — А випити я б і справді випив. Навіть добряче наквасився б. 

Справді, подумав він, навіщо опиратися? 

— А може, ще й добряче заспівав би, — завершив він. 

— А як, г’к, наступ-пне сл-лово? 

— Нач’, зол-лото. 

— А. 

Г’юл, похитнувшись на стільці, зазирнув до свого кухля. Схоже, сп’яніння й натхнення виявилися несумісними. 

— І ти п-пропустив од-дне «золото», — додав він. 

— Де? — здивувався Томджон. 

На його голові красувався блазнів ковпак. 

Г’юл подумав. 

— Зд-дається, — вимовив він, намагаючись зосередитися, — д-десь між «золото» і «золото». І, зд-дається, — він знову зазирнув до пустого кухля. Видовище навіювало всесвітню тугу. — З-здається… 

Він здався і по паузі сказав: 

— Здається, я б іще трохи вип-пив. 

— Я зап-плачý, — сказав блазень. — І навіть не зап-плáчу. Ха-ха. 

Він спробував підвестися і врізався головою в стелю. 

У напівмороці залу з десяток рук міцніше вхопилися за держаки десятка сокир. Та частина Г’юлового «я», що залишалася тверезою (і з жахом спостерігала за іншою частиною), змусила його заспокійливо помахати в напрямку насуплених у напівтемряві брів. 

— В-все гаразд, — повідомив він у простір. — Б-без образ. Просто він, як його, ід-діот. Т-тобто блазень. Дуже веселий б-блазень з цього, як його… 

— З Ланкру, — підказав блазень і важко всівся на шинквас. 

— Точ-чно. Десь біля цього, як його, н-не вимовиш… Геть не вміє п-поводитися. У них там якось неб-багато гн-номів. 

— Ага, — сказав блазень, обхоплюючи голову руками. — У мене вдома їх низький відсоток. 

Хтось поплескав Г’юла по плечу. Обернувшись, він побачив залізний шолом, а під ним — вкрите щетиною нерівне обличчя. 

Власник обличчя багатозначно погойдував метальною сокирою. 

— Ти б ото порадив своєму другові трохи менше веселитися, — запропонував він. — А то розважатиме демонів у пеклі! 

Г’юл спробував краще роздивитися його крізь завісу алкогольного туману. 

— Т-ти хто? — нарешті спитав він. 

— Бийшолом Буревій, — сказав гном, ляснувши себе по обтягнутих кольчугою грудях. — І я кажу, що… 

Г’юл придивився пильніше. 

— Та ж я т-тебе знаю, — сказав він. — У тебе косметична фабрика на Замикацькій вулиці. Тільки минулого тижня я в тебе купив добру партію гриму… 

Обличчям Буревія промайнула тінь паніки. Він перелякано схилився над столом. 

— Тихше, ну тихше ж, — прошепотів він. 

— Згадав, фабрика називається «Ельфійські парфуми та рум’яна»! — радісно продовжив Г’юл. 

— Дуже якісний товар, — додав Томджон, намагаючись втриматися на крихітній лаві. — Особливо «Машкара трупно-зелена номер 19». Батько каже, що т-такої більше ніде не знайдеш. Перший клас. 

Гном розгублено зважив сокиру в руці. 

— Гм, ну… — сказав він. — Ох. Так. Ну… Дякую. Майте на увазі — у нас добірні інгредієнти… 

— А оцим їх подрібнюють? — безневинно поцікавився Г’юл, вказуючи на сокиру. — Чи ти сьогодні вихідний? 

Брови Буревія сповзлися докупи, ніби пара тарганів для секретної розмови. 

— Ви ж із театру, еге ж? 

— Точно, — підтвердив Томджон. — Мандрівні актори. Тобто зараз осілі, — виправився він. — Тільки, ха‑ха, сідалище моє постійно зісковзує. 

Гном полишив сокиру й сів на сусідню лаву. Його обличчя раптом запроменіло ентузіазмом. 

— Ходив до вас минулого тижня, — повідомив він. — Збіса сподобалося! Показували про дівчину і хлопця, але її віддали за того старого, а про того хлопця сказали, що він помер, то вона чахла-чахла та й отруїлася, а потім виявилося, що той чоловік був зовсім іншим, але не міг їй сказати, тому що… 

Гном