Емма Йосипівна Вигодська - Небезпечний утікач

«Ті самі місця, про які говорив Чандра-Сінг!» — упізнала Лела.

Незабаром зарості порідшали; відкрилась велика галявина і старий храм на ній, обплетений хмелем майже до самої покрівлі.

Чепурний намет стояв на галявині. Додвалла і слуги лягли на траві біля відкидної поли намету. Двоє в однакових куртках сіли осторонь на повалений стовбур дерева сторожити Лелу.

Коли саїб покликав їх до себе, слуги прикрутили дівчину за руки до дерева й пішли.

Кілька днів Лела провела на галявині, біля поваленого дерева. Слуги стерегли її з ранку до заходу сонця, потім відв'язували і йшли спати. Вночі вона, однак, не могла б утекти: в цих місцях водилися тигри і перед світанком виходили до річки на водопій.

Вночі Лела заповзала під навіс із ліан і вибирала собі на землі сухе містечко. Слуги, наламавши сухого бамбука, до ранку підтримували вогонь на галявині.

Одного разу до худого саїба прискакали звідкілясь четверо на конях. Усі були в білих коркових шоломах, яснобороді, з довгими нагаями і з пістолетами за поясом. Вони голосно радились посеред галявини і сперечались, але саїб сказав їм щось, після чого всі замовкли. Усі четверо спішились і ввійшли до нього в намет.

Слуги, не сміючи дихнути, лежали на землі біля входу і чекали. Худий саїб був чимось незадоволений.

Так минуло кілька виснажливих гарячих денних годин.

Слуги задрімали. Закуняла і Лела, поклавши голову на руки. Сонце повільно хилилось до заходу. Маленькі мавпи пустували в густому листі дерева над її головою. Раптом мавпочки злякано закричали і пострибали геть.

За деревами почувся шум. Дзвін, тупіт, тріск збитих сучків, — ніби великий натовп ламався лісом на галявину.

Лела підвелась. Ревіли верблюди, наче їх хто стьобав колючими бичами, метушилися слуги, — весь маленький табір заворушився. Що таке? Лела нічого не могла зрозуміти.

— Тікай! — закричав дівчині у саме вухо погонич і розрубав ножем вірьовки, що зв'язували її.

Лела кинулася в хащу, але тут ще виразніше чувся шум — злитий, грізний, наче велике військо йшло лісом, десь дуже близько.

Лела повернулась назад, добігла до храму й зупинилась.

Величезна кам'яна постать з лицем жінки і тілом тварини лежала на покрівлі храму. Важкі кам'яні повіки богині були низько спущені над сліпими випуклими очима; в одній руці вона тримала кам'яну змію, в другій — мертву голову й пучок мотузок. Лела відступила. Це була Калі — дружина грізного Шіви, Калі-Руйнівниця, богиня помсти, вона ж Дургі — Тисячорука, з лицем жінки і тулубом священної корови.

Гамір наближався. Великий натовп ішов до галявини. Смолоскипи тьмяними вогняними цятками почали спалахувати в хащі лісу. Куди сховатися? З дитинства лякали Лелу Чорною Калі; вона пам'ятала, як боялася гніву богині її мати, як вона годинами молилася в храмі, розпростершись на камінні перед статуєю Тисячорукої…

Натовп уже сунув на галявину. Лела наважилась. Поміж тілом богині і каменем, на який спирались її зігнуті руки, була велика щілина. Перемагаючи мимовільний дрож, Лела вилізла на дах храму і проповзла крізь щілину в порожнисте тіло богині.

Тут ЇЇ ніхто не міг побачити. Натовп ішов мимо, димлячи смолоскипами, дзвенячи зброєю; Лела чула безладні голоси. Потім усе затихло.

Дівчинка щільно закуталась у свою хустку й заповзла глибше. До півночі було ще далеко. Лела довго чекала, сама не знаючи чого, потім заснула. Прокинулась вона не скоро: чи то від нічного холоду, чи то від шурхоту обережних кроків по храмовій покрівлі. Ага, значить, ще хтось не злякався богині! Хтось тихо говорив над самою головою:

— Звір сам іде до нас у руки. Гарматна колона уже недалеко від переправи… І Чандра з ними в обозі, вдруге присилає він з хлопчаками вісті.

«Чандра-Сінг?» — Лела прислухалась.

— Райоти всі зібралися, — говорив далі той самий голос. — Чоловік чотириста зараз пройшло до призначеного місця. Зброя у всіх є. Чи встигнуть з фортеці нам на підмогу твої аллігурці, Лалл-Сінг?

— Встигнуть, — відповів молодий веселий голос. — Я на моєму Робінзоні доскакав до Ранпура з Делі за сім годин, зовсім не поспішаючи. Значить, мої сипаї прибіжать за півдоби. Без зброї й амуніції вони бігали нарівні з полковницьким конем. Чи ти вже забув, начальнику?

— Все пам'ятаю, — відповів перший голос. — Людей по будинках Ранпура розставиш ти, Лалл-Сінг. Чандра-Сінг сам поведе колону до переправи.

— Ти залишишся тут?

— Так, до ранку. З цього храму добре видно дорогу.

Лела почула, як хтось обережно вповз до неї в кам'яне заглиблення під статуєю богині.

Дівчинка завмерла. Вона спробувала на руках підтягнутися глибше, але рухатися не було куди.

В тиші вона ясно чула чиєсь близьке дихання. Людина сиділа поруч, майже впритул до неї.

Людина мовчала. Хто це був: друг? ворог?

Так вони сиділи довго-довго. Лела боялась дихати, боялась поворухнути затерплою ногою. В щілину вона бачила, що небо ледь посіріло, слабке світло розлилось над лісом. І тут, в передсвітанковому мовчанні лісу, Лела чітко розрізнила якісь звуки.

Сердите рикання віддалік, заглушений стрибок великого тіла, тиша і знову стрибок…

Злякано просвистів птах. Усе завмерло в лісі. Це тигр ішов на водопій перед сходом сонця.

Лела сиділа тихо, боячись поворухнутись.

— Тигр іде на водопій! — сама того не помічаючи, прошепотіла вона.

И одразу ж голос поруч відповів:

— Мисливець чекає в кущах!

— Хто тут?

— Мисливець, — відповів голос.

— Той самий, до якого мене послав Чандра-Сінг?

— Мабуть, той самий. А ти хто, хлопчик чи жінка? — спитав трохи здивовано голос.