Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

class="book">Про неї пустили чутки, начебто Сара шльондра, що набридла магнатам Польщі, і зараз шукає собі багатого східного покровителя. Речей дівчина майже при собі не мала, з відведеного закутка в трюмі Сара виходила рідко, іноді тихо наспівувала сумні пісні, але частіше мовчала. З нею ніхто не розмовляв. Коли на кораблі, що збився з курсу, почали закінчуватись запаси харчів, Сару при розподілі обділяли, віддаючи менші шматки, хоча вона заплатила за дорогу більше, ніж інші. Однак вона непохитно переносила всі злигодні плавання й не нарікала.

Нарешті показався берег Єгипту. У ті дні Шабтай щоранку виходив у порт — а це далеко від головних вулиць Каїра, де знаходився будинок купця Челебі — і чекав Сару. Він стояв на березі, до болю вдивляючись удалину. Шлях Сари з Ліворно до Каїру займав чимало часу. Часто кораблі тонули, лютували пірати, Шабтай боявся, що Сару захоплять силоміць й продадуть у гарем, звідки її буде важко витягти. Але все обійшлося.

Одного зимового дня 1663 року Шабтай Цві побачив, як віддалік, немов від когось ховаючись, причалює невеликий корабель. З серцем, що шалено калатало, задихаючись від передчуття, він побіг туди. По трапу корабля зійшла мініатюрна, смаглява дівчина, виснажена й млява, тримаючи в руках вузлик. Її ніхто не зустрічав. З острахом вона вдивлялася в незнайомий берег, в обличчя людей, намагаючись упізнати того, кого шукала стражденна душа Сари.

Раптом Сара побачила Шабтая Цві — і зупинилася. Він виглядав так само, як і в її монастирських снах — високий, стрункий, з оленячими очима…

— Сара?! — запитав її ледве чутно Шабтай.

— Шабтай, — теж тихо відповіла йому Сара.

Йому було тридцять сім років, а їй, як одні казали, двадцять два, інші, що дев’ятнадцять, а ще інші, ніби двадцять шість, адже року народження Сари ніхто не знав.

Євреї Каїра — та й не тільки — були збурені весіллям Шабтая Цві з дивною Сарою, дівчиною з нізвідки. Найбільше цьому шлюбу противилися каїрські купці, що мріяли нав'язати Шабтаю дружину із числа своїх дочок.

Польська єврейка, чия приналежність до юдаїзму викликала сумніви, хіба це пара для такої святої людини, як Шабтай?! — обурювалися вони.

Сара не приховувала, що після погрому її забрали в монастир бенедиктинок силоміць, коли вона перебувала в гарячці й марила, охрестили; та до того ж про неї розповідали всіляку гидоту. Викрадення паном Стахом Радзивілом, у замку якого Сара прожила кілька років, недвозначність її становища, недовге перебування в брата Шмуеля в Амстердамі, що поширював чутки, начебто Сара збожеволіла від переживань — усе це не додало їй святості. Рабини, яким дуже хотілося викрити біженку, задавали Сарі непристойні питання, стверджуючи, ніби у десятилітньому віці, красуня була зґвалтована козаками, але не пам’ятала про це. Перед хупою Сару змусили піти до служительки мікви, що зналася на жіночих справах, і та оглянула її, визнавши незайманою. Одна перешкода зникла, але залишалися інші.

Сарі довелося розповідати все, що було в її недовгім житті, доводити, що росла в родині рабина на прізвище Меїр або Меєр, що обряд хрещення робили черниці, коли дівча було при смерті, і що вона ніколи свідомо не дотримувалась християнських обрядів. Сарі не вірили. Рабинів з таким прізвищем у Європі хоч греблю гати, дівчаток, жертв Хмельниччини, що потрапили в монастир, тисячі, а незайманість підстаркувата куртизанка могла повернути собі чаклунством, як і дитячу, наївну зовнішність.

Але родина Челебі раптом стала на бік Сари. Вони обожнювали Шабтая, вважали його великим праведником, рівним багатьом прославленим євреям минулих епох, порівнювали з Філоном Олександрійським або з Бар-Кохбою. Він не просто жив у Йосипа Челеби, він став для них рідним. Челебі не могли не помітити, як змінюється Шабтай поруч з Сарою, яка називає його не Цві (великий олень), а офер — оленятко.

Потерпаючи від нападів туги, вилікувати яку не вдавалося, Шабтай після зустрічі із Сарою перетворився на щасливого чоловіка.

Він відвідував її по кілька разів на день, навіть танцював, дарував убрання, прикраси й ласощі. Пробуджуючись вранці, Шабтай запитував, скільки днів залишилося до весілля. Багатий Йосип Рафаель Челебі не поскупився на церемонію. Про те, що в нього в будинку, на кошти його торгової компанії, одружиться чоловік, якого дехто вшановує як Машіаха, повинен знати весь Каїр. Вінчання за юдейським обрядом — хупа — відбулося саме так, як снилося Сарі в дні монастирської неволі. У гарній сукні, всіяній дрібними золотими зірочками, схожа на принцесу, Сара вирушила в супроводі багатих єврейок до синагоги. Там уже був Шабтай Цві, в розкішній зеленій одежі, з золотим магендовидом на грудях.

— До речі, такі амулети після того весілля ввійшли в моду, — додав Леві.

Замість хупи — балдахіна, що символізує дах будинку, над Шабтаєм і Сарою розпростерли таліт. Коли рабин вигукнув, дивлячись на молодят, за звичаєм — Шабтаю, сьогодні ти цар, а Сара твоя цариця, він говорив саме про царя Єрусалима та його царицю, у первісному значенні, «Мелех Шабтай ве малка Сара».

Мендель Коен із заздрістю подивився на Леві Михаеля Цві.

— Так, як Шабтай Цві кохав свою Сару, мало хто коли-небудь кохав, це я зрозумів, — сказав юнак. — Але чому він дозволив Сарі померти? Невже Шабтай не зміг урятувати її?

— Ти ж читав «Шир-Ха ширим»: аза камавет ахава[23]… Камавет, як смерть! І зворотним боком любові є смерть. Це неминуче, — відповів Леві.

— Але для тих, хто кохає по-справжньому, це байдуже, — сказав він