Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

Капо Дімонте стиснув вуста, мов не бажаючи продовжувати, але знав, що мусить.

— Наша перемога гарантована, бо наші союзники — не хто інші, як орден Чорних Ченців.

Після цієї репліки запала гнітюча тиша. Напевно, всі почувалися спантеличеними. Потім розляглися люті вигуки. Я зрозумів, що ніхто не вважає цю новину доброю.

Розділ 24

Щойно Капо Дімонте виголосив це, як вийшов і двері за ним зачинили. У гаморі обурення, що лунав звідусіль, найголоснішим криком вирізнявся один чоловік. Пошрамований ветеран. Він виліз на стіл і вимагав тиші:

— Усі тут знають мене, старого Таскера. Я рубав голови, коли більшість із вас гидила в пелюшки. Тож я говоритиму, а ви слухатимете. А потім, коли закінчу, може, дам і вам слово. Щось комусь не подобається?

Таскер показав велетенський кулак, провівши ним по колу, щоб усі бачили, і скорчив страшну гримасу. Почулося кілька обурених вигуків, але не досить гучних, щоб їх можна було сприйняти за незгоду.

— Добре. Тоді слухайте. Я вже давно знаю цих смердючих педерастів у чорних каптурах і не довіряю їм. Вони дбають лише про власний зиск. Якщо ці хитродупі ченці хочуть стати нашими союзниками, то лише тому, що попереду важка битва й вони воліють бачити мертвими нас, ніж братися за брудну роботу. Мені це не до вподоби.

— Мені теж, — озвався інший солдат. — Але чи є в нас вибір?

— Вибору в нас немає! — прогарчав Таскер. — От що я збираюся сказати. Я думаю, що нас схопили за горло.

Він дістав меч і простягнув його до товаришів:

— Зброя, яку ми маємо, нові рушниці — все від Чорних Ченців. Без їхньої допомоги в нас не знайдеться, чим воювати. А якщо так, то в нас не буде роботи й доведеться або голодувати, або повертатися на ферми. Це не для мене. І краще, якщо ви затямите мої слова. Тому що ми разом. Битимемося разом, або не битиметься ніхто. А якщо ми вже вирішимо битися, а хтось із вас спробує сачкувати, мій меч одразу проштрикне його печінку. Отак!

Таскер потрусив перед солдатами гострим лезом, на яке ті дивилися мовчки й мов загіпнотизовані.

— Переконливі аргументи, — прошепотів Слон, — залізна логіка. Шкода, що такий талант змарновано в цьому болоті. У тебе і твоїх товаришів не залишилося іншого вибору, крім погодитися.

Слон знову мав слушність. Солдати ще погаласували й посперечалися, проте зрештою погодилися із запропонованим планом. Вони воюватимуть на боці Чорних Ченців. Ніхто у цій казармі, в тому числі і я, не зрадів такій перспективі. Суперечки могли тривати до півночі, але я дуже втомився й волів використати час до походу на те, щоб виспатися. Слон вийшов на розвідку, а я загорнувся в ковдру та поринув у неспокійний сон.

Мене розбудила команда «Підйом!». Здавалося, я почувався ще більш утомленим, ніж до того, як лягав. Нікого особливо не надихала перспектива нічного марш-кидка, як і нашої воєнної кампанії загалом, тож мене оточували похмурі погляди та брудна лайка. Траплялися навіть справді влучні висловлення, ніколи не чуті мною до цього, тож я вирішив їх запам’ятати, щоб уживати надалі й собі. Я підійшов до примітивного умивальника та бризнув в обличчя холодною водою. Допомогло. Коли повернувся, Слон сидів на ліжку. Він встав мені назустріч і простягнув до мене велику долоню.

— Ти маєш берегти себе, Джиме. Це жорстокий, смертельно небезпечний світ. Усі тут проти тебе.

— Саме таким життям я волію жити, тож не хвилюйся.

— Але я хвилююся… — Слон скрушно зітхнув. — Я не вірю у віщунів, астрологів, не вірю в читання майбутнього з долоні й усе таке інше, тому ти зрозумієш, наскільки огидна мені самому та чорна депресія, в яку зараз поринає моя душа. Я не бачу в майбутньому нічого, крім темряви й порожнечі. Ми побули компаньйонами так мало, я не хочу, щоб це обривалося… Перепрошую, вибач мені, але на мене немов насувається небезпека та відчай, якому не зарадити і якого не оминути…

— У тебе для цього є досить багато причин! — вигукнув я, намагаючись надати голосу якомога більшого оптимізму. — Тебе відірвали від спокійного життя почесного пенсіонера-хакера, ув’язнили, звільнили, потім утеча, переховування, дієта, знову втеча, підкуп, обман, продаж у рабство, тебе, нарешті, поранили — і ти ще дивуєшся, що в тебе депресія?

Він слабко всміхнувся і знову взяв мою руку:

— Ти маєш рацію, Джиме. Токсини в крові — депресія в мозку. Бережи свої тили та повертайся живим. Поки ти будеш у поході, я дізнаюся, як звільнити нашого капо від зайвих гроутів.

Уперше відтоді, як ми зустрілися, Слон виглядав на свій вік. Виходячи, я побачив, як утомлено він опустився на ліжко. Він, напевне, почуватиметься краще, коли я повернуся. Дренг носитиме йому їжу та доглядатиме його. Зараз я маю сконцентруватися на тому, щоб самому залишитися живим і повернутися сюди.

Похід видався тяжким і невеселим. Удень спекотно, вночі не краще. Ми зламали стрій, сходили потом, відганяли надокучливих комах, від яких уночі хоч вішайся. Я збив ноги на вибоїстій дорозі, заліпив ніздрі пилом. Попереду брязкало й шипіло. Одна з парових машин тягнула вагон Капо Дімонте, щоб він міг подорожувати відносно комфортно. Із ним їхали і його офіцери, тож разом вони пиячили й загалом не відмовляли собі у розвагах. Ми йшли. Солдатам від утоми не ставало сили навіть лаятись.

Нарешті ми, втомлені й незадоволені, дійшли до гаю Пінетта Вудс. Я зробив те, що й більшість інших: повалився на ложе з пахучої хвої під деревами і полегшено застогнав. Неймовірно, проте старі вояки на чолі з Таскером іще спромоглися перед сном пиячити. Я заплющив очі, знову застогнав і поринув у глибокий сон.

Ми залишалися в тому гаю весь день і раділи нагоді перепочити. Близько полудня з воза неохоче передали нашу денну пайку — теплу брудну воду і якісь каменюки, щоб розмочувати в ній, тут це називали сухарями. Після так званого обіду мені вдалося ще трохи поспати, поки нас знову не вишикували для продовження нічного походу. Кілька годин по тому ми добулися перехрестя та звернули праворуч. Почулися ремствування, очевидно, від тих, хто добре знав цю місцину.

— Що вони кажуть? — запитав я чоловіка, який мовчки крокував біля мене.

— Наш супротивник — Капо Діноблі. Більше нікому. У цій місцині більше немає фортець, до яких можна дістатися за два