Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

ходив на вулицю Рю де ла Пе в пошуках замовлень на ремонт. Він цілком міг би подобатися клієнткам, якби не його неохайна борода, справжнє його прокляття. У ній було повно лупи… «Сікоз» — так він називав цю ваду…

Я часто помічав, як причинивши двері, він шалено чешеться… Він завжди виходив у піднесеному настрої. У його кишенях завжди було кілька перснів, які слід було збільшити чи зменшити. Брошка, яку треба було запаяти… зі зламаною застібкою. Ланцюжок, що мусить бути звужений… яка-небудь дурничка… ще якийсь дріб'язок… Цього вистачало, аби підтримувати існування нашої контори… Він був не надто вибагливий.

Антуан, його єдиний компаньйон, виконував цю роботу. Сам Ґорлож до неї не торкався. Підіймаючись Бульварами, я часто надибував на нього, пізнавав ще здалеку… Він ішов не так, як інші… Його надзвичайно цікавив натовп… Очі в нього розбігалися в буквальному сенсі слова… Я бачив, як крутиться його капелюх. Окрім того, він вирізнявся камізелькою в дрібний горошок… у стилі мушкетера…

— Ну як, Фердінане, завжди готовий до атаки, завжди на амбразуру? То як справи? Добре?

— Дуже добре, дуже добре, пане Ґорлож!..

Коли я відповідав йому, завжди ставав у стійку струнко, незважаючи на жахливий вантаж… Мій ентузіазм не слабшав. Правда, через те, що я нічого не заробляв, нічого не продавав і весь час волочив за собою таку поклажу, я худнув щораз більше. М’язи, звичайно, не слабшали. У мене зміцніли ноги. Укріпилася душа. Я підріс… Вивищився…

* * *

Покінчивши з колекцією, я забігав ще в кілька місць за покупками для майстерні. До того чи того ремісника. В крамничку за футлярами. Усе це було на тій самій вулиці.

Малий Робер, учень, мав гнути оправи, дороблювати недороблене чи просто підмітати приміщення. Життя Ґорложів було далеке від ідилії. Вони сварилися з повною віддачею, ще сильніше, ніж ми. Найчастіше виникали сварки між господарем та Антуаном. Куди й зникала взаємна повага, особливо в суботу ввечері, коли підбивали підсумки. Антуан завжди був незадоволений… Хай би як йому платили — поштучно, погодинно чи фіксовану ставку, він завжди лаявся. Проте інших працівників господар не мав. «Та йдіть до сраки з вашою задрипаною конторою! Я вам уже це тисячу разів казав…»

Ось так вони балакали. У господаря кумедно видовжувалося обличчя. Він чухав бороду… Гриз нігті від хвилювання.

Часом увечері Антуан так лютував через оплату, що погрожував пошпурити йому в пику скляну кулю з водою… Кожного разу я думав, що він так і зробить… Але нічого подібного!.. То були просто звичні форми висловлення почуттів, зовсім як удома…

Проте пані Ґорлож, на відміну від моєї матері, не переймалася цим… скандали й крики зовсім не заважали їй за плетінням. Лише малий Робер, зачувши сварку, тут-таки заповзав під верстат… Звідтіля він дивився на виставу, намагаючись нічого не проґавити…

Коли в суботу всі спроби погамувати Антуана виявлялися марними, останньої миті в якійсь шухляді знаходили ще один су, аби доповнити суму… Бодай трішки. У великому буфеті на кухні ще був недоторканний запас… Партія камей… Вражаюче зібрання!.. Це був наш стратегічний запас!.. Фантастичний скарб!.. Тут уже годі було вагатися.

В особливо злиденні тижні я «кілограмами» продавав їх кому завгодно… й де завгодно!.. У Віллаж Сюїс… у Тампль навпроти… Навіть біля Порт Кремлен… Зазвичай я вторговував сто су…

Відтоді як Ґорлож припинив займатися різьбленням, навіть один грам золота в його майстерні не залежувався довше, ніж на три дні. Ті кілька речей, що були на ремонті, повертали протягом тижня. Ніхто нікому особливо не довіряв… Три або чотири рази в суботу я ледь не бігцем доправляв замовлення на площу Воґезів, на Королівську вулицю! У той час про хитрування ще не було мови. Лише значно пізніше починають ухилятися від роботи. А тоді можна було спостерігати тільки перші симптоми. Коли я повертався, виконавши всі доручення, в розпал літа близько сьомої години, на бульварі Пуасоньєр було не надто приємно. Пам'ятаю, як поряд з «Амбіґю» під деревами всі пили воду з фонтанчика Воллеса[29], навіть товклися заради цього у черзі… Деякі перепочивали, сидячи просто на сходах театру. Скрізь тинялися якісь сновиди, що знемагали від спеки… Сюди вабило як магнітом різних збирачів недопалків, бевзів з рекламними плакатами на шиї, кишенькових злодіїв, дрібних букмекерів, рекламних агентів, бариг та безробітних усіх мастей, що збиралися тут цілими гуртами, цілими дюжинами… Усі говорили про свої проблеми, про дрібні ставки, які можна було зробити… Про коней, на які краще поставити, а також про новини з велодрому… Передавали одне одному газету «Патрі», переглядаючи сторінки про кінні перегони та оголошення…

Тоді модним шляґером був «Матчіш»… Буквально всі насвистували його, юрмлячись біля кіоску… й стоячи в черзі до вбиральні… А потім усі знову поверталися на перехрестя. Найбільше пилюги було за Тампль… Там, де рили метро… Далі був зелений скверик, завулки, Ґренета, Бобур… Вулиця Ельзевір о сьомій вечора — то було щось! Вона була в іншому кінці кварталу.

* * *

Мати малого Робера, учня, жила в Еперноні, він відсилав їй весь свій заробок, дванадцять франків на тиждень, його годували, а спав він під верстатом на матраці, який сам скручував щоранку. Я намагався триматися подалі від цього хлопчака! Я був надзвичайно обережним, не розповідав жодних історій, був насторожі…

Антуан, єдиний робітник, був надзвичайно суворим і діставав його за кожну дрібницю. Проте місце йому таки подобалося, адже після семи годин роботи йому давали спокій. Він міг розважатися на сходах. У дворі було повно котів, і він носив їм об'їдки. Коли він ішов сходами, то зазирав у кожну замкову шпарину… Це було його улюбленим заняттям.

Коли ми краще запізналися, він розповів мені про це. А також продемонстрував свою систему підглядання у вбиральні, щоб бачити, як панянки пісяють. Він просвердлив дві дірки в одвірку, які затикав маленькими корками. Таким чином він бачив усіх, включно з пані Ґорлож, вона була найбільша курва, це він бачив по тому, як вона задирала спідницю…

Підглядання було його пристрастю. Мовляв, у неї були стегна, як велетенські колони пам'ятника. А потім ще в неї була така шерсть на лобку, просто хутро, що росло аж до пупа… Малий Робер навіть бачив її під час регул… Вона забризкувала червоним увесь нужник… Він ніколи не міг уявити собі таку величезну сраку… Він обіцяв показати мені дещо крутіше, іншу дірку, яку він пробив у стіні спальні, якраз поряд з