Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

Глава двадцять друга. Вночі.

    Майже увесь день я проводив з батьками. Спочатку з батьком доволі довго полювали - добре, що я зміг заселити сюди достатньо здобичи. Потім допомагав раненим або людям з Лісного Народу разом з матір'ю та іншими шаманами. Під кінець з матір'ю навідалися до Терна.

     І тільки тоді я вперше побачив свою другу іпостась. Вона спокійно спала десь позаду нас. Виглядала наче якась примара, але коли я обережно доторкнувся до неї. Червоне око одразу почало дивитися на мене. Воно наче не довіряло мені навіть не дивлячись на те, що ми тепер назавжди будемо пов'язані.

     Воно не вміло розмовляти, це я зрозумів майже одразу через декілька днів, коли інколи навідувався демона і намагався з ним поговорити. Або ж просто не хотів чомусь зі мною розмовляти. Сподіваюсь, що ми все ж інколи зможемо розмовляти.

     Що ж, насправді, я думав, що наша перша зустріч буде більш... Агресивною, чи що? Типу, я гадав, що демон спробує напасти на мене, але замість цього він просто слідкував за мною, наче все добре.

     Сидячи ввечері разом з батьками, я подивився на мати й самим поглядом попросив поговорити з нею наодинці. Коли ми усамітнитися у лісі, я, перед тим, як перейти до суті, тихо запитав, чуючи, як десь зверху, граючи гілками, завиває вітер:

— Тобі тут подобається?

     Мені хотілося дізнатися думку матері про все це вже через декілька днів, коли думка може змінитися. Все ж, пройшло стільки часу. Майже тиждень.

— Мені тут дуже подобається. Усім подобається. - Додала жінка, роззираючись по сторонам.

— Так, я намагався зробити все так, щоб усе довкола виглядало по максимуму так, як ви до цього звикли. 

— Дякую ще раз за те, що так довго робив усе це заради нас. Скажу чесно, що я не очікувала, що усе це піде саме в це русло. Так... А через що ти хотів зі мною поговорити?

— Я хотів би поговорити трохи на рахунок Лурга. Ти багато розповідала мені про нього, що значить, що він дуже важлива людина для Лісного Народу.

— Так. Навіть не дивлячись на те, що його колись запечатали у камені, він все ж став на наш бік, і я рада, що все сталося саме так, і шаман вирішив не мститися нам далі.

— Насправді, я трохи хвилююсь за нього. Хоч він і старий, але мені шкода буде, якщо з ним щось станеться. Зовсім недавно він казав, що відчуває, наче зовсім скоро може померти, і що одного разу його способи продовження власного життя можуть підвести його.

    Мати надовго замовчала. Мабуть, намагається усе усвідомити, а пізніше знайти потрібні слова.

— Інколи буває так, що ми не зможемо стримати людину на цій землі. Якщо йому доведеться піти від нас, ми не зможемо нічого з цим нажаль зробити.

     Насправді, Лург був доволі цікавою людиною. Хотілося дізнатись про нього та про те, що він знав більше. Все ж, старий шаман викликав відчуття людини, яка багато що знає, але мовчить, доки її не спитають або доки вона не пересвідчиться, що поряд є довірені люди.

     Чи зможу я ще трохи поговорити з ним наостанок? Дізнатися те, що знав він. Можливо, я зможу дізнатися щось більше.

      Жінка зітхнула. Так, розумію. Повітря довкола свіже, не забруднене двуножачими дивними будинками. Тут було дійсно приємно дихати. Аж вільно якось...

— Ти сьогодні залишишся з нами? - Запитала нарешті жінка.

— Так, гадаю, що залишусь. В принципі, у мене роботи ще нема, аж до нового року.

— Слухай, що тобі взагалі треба робити, як демону? І чи можна це якось відмінити так би мовити? - Знову запитує мати, почав трохи турбуватися за мене. Я відчував це як по її голосу, так і завдяки демонічній іпостасі.

— Ходити, вбивати тих гібридів, і, як я зрозумів, людей, які дуже сильно грішили. Скільки встигну. Але при тому, я можу залишати деяким подарунки. Багато роботи, тому я не хочу зараз сильно нагружати себе, тим паче коли я ще не знаю точно, як буду діяти. На рахунок того, чи можна це якось відмінити... Гадаю, що ні. У документах наче було написано, що якщо демон не виконує свою справу більше п'яти років, його вбивають, бо він просто нікому вже не потрібен. Може, якби я був янголом, проблем точно було б поменше.

    Так, я до сих пір думав над тим, що було б, якби я потрапив до загону янголів, а не став демоном.

     Хоча, гадаю, що тут я помилився. Так би приставили мене до якоїсь людини, і наказавши слідкувати та направляти, доставили мені ще більше проблем. Так би взагалі свій світ можливо я створив би лиш через шістдесят років, коли ця людина нарешті померла. А стільки часу я не маю.

    А зараз я хоч і демон, але без подібних «зв'язків». Я можу робити багато чого, доки не настав час у гібридів починати потихеньку святкувати Новий рік. Точніше, спочатку наближення до нього.

     Так. Все ж, це не так вже й погано, як могло би бути. Тому треба взяти те, що є, і не нити.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

— Нажаль, він помер. - Це перше, що я почув, коли розплющив очі трохи невдоволений тим, що хтось до сих пір не спить. - Сьогодні вночі, десь об третій годині.

    Але коли я почув, що щось сталося, при чому дуже погане, невдоволення кудись зникло. Повільно підняв голову, і роззирнувся по сторонах. Не хотілося давати усім зрозуміти, що я теж не сплю. Перед цим треба точно зрозуміти, що сталося, бо поки що відомо, що майже нічого не відомо.

     Перше, що побачив - стурбовану мати. Поряд з нею батька, який через декілька секунд спробував заспокоїти трохи жінку. Поряд стояла тітка Анна, яка виглядала не менш подавленою, ніж мої батьки.

     Що ж, схоже, це дійсно сталося. А можливо, він міг би стати непоганим наставником мені, коли я знову повернувся назад. 

    Сподіваюсь, що коли-небудь я знову зможу побачитися з Лургом навіть не дивлячись на те, що він буде янголом, а я все ще буду залишатися демоном.

    Я повільно встав та підійшовши до батьків, спробував заспокоїти мати. Лург був однією з великих опор Лісного Народу. Знав багато, та й багатьох цьому навчив, давши шанс на те, що не все ще втрачено. Тим паче шкода відпускати того, хто стільки прожив пліч-о-пліч з нами, хоч і намагався потім знищити ліс з розповідей матері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍