Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

І Флойд точно знав, чому. Він зробив усе, що планував зробити, завдяки власним вмінням і співпраці з колегами (він розумів, що засмучує їх своєю нинішньою поведінкою). Якби все пішло добре — о, це заклинання Космічної ери! — вони повернулися б на Землю зі знаннями, яких доти не мала жодна експедиція на планеті, а за кілька років навіть утрачений колись «Діскавері» повернувся б до своїх творців.

Цього було недосить. Таємниця Старшого брата так і залишилася нерозгаданою; дрейфуючи лише за кілька кілометрів від них, плита глузувала з усіх людських прагнень до зближення так само, як і її аналог на Місяці, знайдений десять років тому. На мить він ожив, а відтак поринув у вперту байдужість. Це були замкнені двері, у які вони марно стукали. Лише Девід Боумен, здається, знайшов ключі.

Можливо, це пояснювало, чому його вабила тиша й навіть таємничість гаража. Звідси, з цього зараз порожнього пускового майданчика, Боумен вирушив у свою останню місію, пропливши через оцей круглий люк, що вивів його до нескінченності.

Йому це здавалося радше захопливим, аніж гнітючим, а ще ці думки допомагали Флойду відволіктися від особистих проблем. Зникла близнючка «Ніни» вже стала частиною історії космічних досліджень; вона подорожувала, якщо вжити мову старих кліше, що завжди викликали усмішку, а втім, доводилось визнати їхню засадничу правдивість, «туди, куди ще не ступала людська нога…». Де вона була зараз? Чи він колись дізнається?

Інколи він просиджував годинами в заповненій, але не тісній маленькій капсулі, намагаючись упорядкувати свої думки й інколи надиктовуючи замітки; інші члени команди поважали його особистий простір і розуміли причини тимчасової відлюдькуватості. Вони ніколи не підходили до космічного гаража та й не мали в цьому потреби. Капітальний ремонт тут — справа майбутнього, цим мала клопотатись інша команда.

Раз чи двічі, коли Флойд почувався особливо засмученим, він ловив себе на думці: «Чи маю я наказати Еалу відчинити ворота гаража й ступити на шлях Дейва Боумена? Чи зустрінуть мене дива, які бачив Дейв і на які кілька тижнів тому мигцем поглянув Василій. Це розв’язало б усі мої проблеми…»

Якби навіть його не стримувала думка про Кріса, були й інші причини, чому такі самовбивчі дії видавалися неможливими. «Ніна» являла собою заскладне обладнання, і Флойд міг би керувати нею хіба що з таким самим успіхом, як і винищувачем. Флойд не стане безстрашним дослідником: ця його фантазія залишиться нереалізованою.

Вальтер Керноу рідко так неохоче виконував завдання. Він щиро співчував Флойду, але його вже почав трохи дратувати безпричинний смуток інших. Його власне емоційне життя було розлогим, але неглибоким — він ніколи не скидав усе в одну купу. Кілька разів Вальтеру казали, що він надто схуд, і хоч йому самому це нітрохи не дошкуляло, інженер почав думати, що час уже осісти.

Він рушив до гаража найкоротшим шляхом через центр керування центрифугою, помітивши дорогою, що індикатор регуляції максимальної швидкості досі по-ідіотськи блимає. Його робота полягала в тому, щоб з’ясувати, які попередження можна знехтувати, біля яких заходитися на дозвіллі, а які варто сприймати серйозно. Якби він звертав увагу на всі сигнали тривоги, то ніколи не зміг би зробити нічого важливого.

Керноу проплив вузьким коридором, що вів до гаража космічних капсул, підтягуючись на принагідних бантинах, що випиналися зі стіни. Прилад, який вимірював тиск, показував, що за дверима вихідного люка вакуум, але він знав, що це неможливо. Це безаварійна ситуація; якби вимірювальний прилад казав правду, Керноу просто не зміг би відчинити двері.

Гараж був порожнім: дві з трьох космічних капсул уже давно зникли. Блимало лише кілька застережних вогників, а на дальній стіні на прибульця витріщалося риб’яче око Еала. Керноу помахав йому, але нічого не сказав. За наказом Чандри, усі аудіовходи, крім того, яким послуговувався він, були від’єднані.

Флойд сидів у капсулі спиною до відчиненого люка, надиктовуючи якісь замітки, і повільно обернувся, зачувши навмисно голосне наближення Керноу.

Якусь секунду два чоловіки мовчки розглядали один одного, потім Керноу урочисто проголосив:

— Докторе Флойде, я передаю вам вітання від нашої любої капітанші. Вона вважає, що вам час уже повернутися до колективу.

Флойд вимушено усміхнувся, потім гигикнув.

— Будь ласка, переказуй мої вітання навзаєм. Даруйте, що я став такий відлюдькуватий. Побачимося на Нараді о шостій.

Керноу відчув значне полегшення: його підхід спрацював. На його думку, Флойд пихате велике цабе, Керноу терпів його, проте зневажав, як інженери-практики часто зневажають учених-теоретиків та бюрократів. Оскільки Флойд мав високі посади в обох цих сферах, то він став неодмінної мішенню для специфічного почуття гумору Керноу. А втім, ці чоловіки все більше шанували й навіть трохи захоплювались один одним.

Із полегкістю змінюючи тему розмови, Керноу постукав по новенькій кришці люка прямо з магазину запчастин, що різко контрастувала з рештою обшарпаного корпусу космічної капсули.

— Я оце міркував, коли ми знову випустимо нашого коника, — сказав він. — І хто керуватиме «Ніною» цього разу. Є якісь варіанти?

— Ні. Вашинґтон злякався. Москва наказує спробувати. А Таня хоче почекати.

— Що думаєш ти?

— Я згоден з Танею. Не треба чіпати Заґадку, доки ми не готові відлітати. Якщо щось піде не так, це принаймні підвищить наші шанси.

Керноу поглянув замислено й похитав головою:

— Що таке? — запитав Флойд, уловивши зміну в настрої інженера.

— Не видавай мене, але Макс думає про невеличку експедицію для одного.

— Не можу повірити, невже він серйозно! Якщо про це дізнаються, Таня заб’є його в кайдани.

— Майже те саме я йому говорив.

— Він мене розчарував. Я гадав, Макс трохи доросліший. Йому ж тридцять два роки!

— Тридцять один. У будь-якому разі я його вмовляв не робити дурниць. Нагадував, що це реальне життя, а не відеодрама, де герой вислизає у космос, ані слова не сказавши своїй команді, і робить Велике Відкриття.

Тепер Флойд почувався трохи незручно. Він планував щось подібне.

— Ти певен, що він не спробує чогось такого?

— Певний на всі двісті відсотків. Пам’ятаєш твою пересторогу з Еалом? Те саме я вчинив з «Ніною». Ніхто не злетить на ній без мого дозволу.

— Досі не можу повірити. Ти певний, що Макс не жартував?

— У нього не таке витончене почуття гумору. Крім того, говорячи це, він мав засмучений вигляд.

— О, тепер розумію. Я чув, як вони посварилися з Женею. Либонь, хоче її вразити. У будь-якому разі, сподіваюся, що вони помиряться.

— Боюсь, таки помиряться, — пробурчав Керноу. Флойд не зміг стримати усмішку. Помітивши це, Керноу хихикнув, а Флойд, своєю чергою, розреготався…